CarPC — справжній комп’ютер в авто: від світанку до наших днів

Хто такі «карпісішники» і чим вони захоплюються? Як бажання слухати музику у форматі МP3 в автомобілі породило величезне ком’юніті? І що таке взагалі комп‘ютер в автомобілі — атавізм, ретрохобі або як і раніше актуальна річ?

Навіщо потрібен комп‘ютер в автомобілі?

А давайте-но для затравки прогуляємося подумки в рік десь 2000… Досягнення техніки, що захоплювали нас на стику тисячоліть, сьогодні викликають тільки нервове схлипування… Перший телефон з MP3-плеєром Siemens SL45, пам’ять якого становила від 16 до 32 мегабайт, перший телефон із фотокамерою, яка мала роздільну здатність лише 0,1 мегапікселя, — Sharp J-SH04, перший телефон із вбудованим GPS Benefon ESC… І все це — найкращі (! ), флагманські моделі, а отже, пересічним обивателям недоступні.

Звичайні громадяни, ми з вами, в ті роки рідко мали MP3-плеєр, цифрову камеру або навігатор (і тим паче вмонтовані в телефон!), не уявляли планшетів у їхньому сьогоднішньому розумінні — наші мрії стосовно мобільників найчастіше обмежувалися поліфонією, а автомагнітола, що грає MP3, уявлялася дивом. Про такий копійчаний сьогодні аксесуар, як відеореєстратор, і помислити було не можна!

Власне кажучи, багато хто вважає, що саме MP3 і дав головний поштовх до розвитку автомобільних комп‘ютерів. 2000 рік (ну, якщо вже бути точним, то 1998-99, тут розпливчасто…) ознаменувався масовим сплеском інтересу до музики у форматі MP3 і широким поширенням знаменитого програмного плеєра Winamp. І, хоча ще щосили випускалися і продавалися касетні автомагнітоли, безліч людей не могли спати спокійно через неможливість слухати в автомобілі MP3 — такий зручний, що став звичним на домашньому «пі-сі»!

Але городити комп‘ютер у машині тільки заради MP3 — це явний перебір, подібним займалися лічені ентузіасти, які мали в своєму розпорядженні явний надлишок вільного часу. Тисячі людей захопилися «аматорським карп’ютеробудівництвом» лише в середині 2000-х, коли в маси прийшло розуміння зручності та необхідності в повсякденних поїздках навігації, відеозапису руху, мобільного доступу до інтернету і, звісно ж, відтворення будь-яких форматів аудіо- та відеофайлів. Так у всьому світі, не виключаючи і нашу країну, виникло ком’юніті «карпісішників».

CarPC із 2000-х. Яким він був?

Який вигляд мав CarPC у середині 2000-х? Типовий автокомп’ютер був таким собі «павуком», розподіленою системою. Наприклад, сам комп — під сидінням, у центральній консолі — невеликий 7-дюймовий сенсорний монітор, у бардачку — CD-ROM і USB-гнізда, на заднє скло приклеєно GPS-антени і виносний GPRS-модем для інтернету, на лобовому — камеру відеореєстрації, дріт від якої йде до картки відеозахоплення, тощо. Щоб машина в підсумку не виглядала всередині подібно до ДеЛореана «Дока» Еммета Брауна, «карпіпішнікам» доводилося проробляти неабиякі обсяги арматурних робіт по салону, інтегруючи все це барахло і з’єднуючі його дроти під обшивки і покриття підлоги.

Материнська плата і корпус:

Для CarPC використовували стандартні десктопні «материнки» з необхідними периферійними картками в PCI-слоти і в порти на задній стінці — відеокартою, бездротовими інтерфейсами, платами відеозахоплення для камер спостереження за дорогою і салоном, GPRS-модемами, виносними GPS-антенами тощо. Головною складністю був корпус — як правило, саморобний, розрахований на прихований монтаж під сидінням, у бардачку (найчастіше з повним видаленням шухляди для рукавичок!), у ніші багажника тощо. Типовий автомобільний комп‘ютер середини 2000-х — склеєний із товстого оргскла корпус зі звичайною десктопною начинкою:

1 / 3

2 / 3

3 / 3

Сховище даних:

Операційну систему, софт, музику, відео тощо зберігали на звичайному жорсткому диску, без будь-якої вібророзв’язки або термозахисту — все прекрасно працювало і так, хоча в неофітів саме виживання вінчестера під час автомобільного струшування і перепадів температур викликало найбільші сумніви.

Дисплей:

Дисплей у CarPC — це не тільки засіб візуального відображення інформації, а й головний пристрій управління всією системою! Бо клавіатуру і мишку в русі використовувати нереально, і лише рідкісні ентузіасти застосовували бездротові трекболи, теж, треба сказати, не дуже зручні. Тому «карпісішники» були одними з перших, хто активно почав юзати сенсорні монітори, поки більшість сприймала їх ще як екзотику. Монітори для автомобільного комп‘ютера були, як правило, 7-дюймові і належали до одного з трьох основних типів:

• Монітори від виробника спеціалізованих автомобільних моніторів на кшталт компанії Lilliput — готові пристрої з 12-вольтовим живленням і сенсорним екраном, які можна було вбудувати в інтер’єр. Досить дорогі вироби.
• Моторизовані монітори, зовні схожі з однодіновою магнітолою, які виїжджали і піднімалися вертикально, від виробників автоелектроніки другого-третього ешелонів, наприклад, Prology. Теж недешеві.
• Саморобні конструкції у вигляді дешевого китайського автотелевізора з VGA-відеовходом, на який наклеювали куплену на eBay сенсорну прозору плівку з USB-інтерфейсом. Популярний бюджетний варіант.

Блок живлення:

Чи не найважливіший компонент карп’ютера, який має працювати без збоїв при нестабільній напрузі автомобільної бортмережі, не йти в перезавантаження при обертанні стартера, вміти берегти акумулятор машини, контролюючи напругу та інтелектуально вимикаючись. Основних варіантів тут було чотири:

• Спеціальний блок живлення для CarPC. Дорогий, але якісний.
• Саморобка за схемою форумчанина сайту «карпісішників» Сергія Лебедєва. Конструкція стала неймовірно популярною за рахунок своєї простоти і продуманості, її збирали тисячі людей по всій країні. Абревіатура «БПСЛ» («блок живлення Сергія Лебедєва») була відома кожному ентузіасту карп’ютеризації!
• Переробка на 12 вольт звичайного 220-вольтового комп‘ютерного блока живлення ATX — «ніщебродський» варіант із сумнівним результатом. Але в декого якось примудрялося працювати…
• Використання як основи для CarPC старого ноутбука з універсальною ноутбучною зарядкою від «прикурювача» — гарний, нескладний і недорогий варіант, але такий, що утрудняє гнучку побудову системи, — доводилося залежати від характеристик наявного ноутбука, а не обирати на власний розсуд «материнку», процесор та інше.

Софт:

Софтверною основою автомобільного комп‘ютера була, як правило, звичайнісінька «вінда». Але безпечно користуватися «вікнами» на 7-дюймовому сенсорному екранчику, та ще й під час руху, — нереально, тому поверх Windows обов’язково встановлювали спеціальну оболонку-інтерфейс із великими й зручними екранними кнопками та менюшками для керування музикою, відео, інтернетом, навігацією тощо. Ці оболонки розроблялися самими «карпісішниками», з року в рік поліпшувалися, набували безліч скінів та індивідуальних налаштувань.

CarPC сьогодні. Яким він став?

Ваш покірний слуга сам захоплювався CarPC багато років тому. Згодом цей вид технічної творчості мені набрид, до того ж істотно еволюціонувала споживча електроніка, уможлививши вирішити майже всі завдання, які покладалися колись на громіздкий і непростий у монтажі CarPC, силами смартфона або планшета. Згадавши якось із ностальгічними почуттями старі добрі часи, я зайшов на сайт, який традиційно об’єднував російських «карпісішників», і дуже здивувався, виявивши, що він живий-здоровий, і на ньому кипить спілкування творчих людей! Втім, не варто думати, що ці люди, як і раніше, нагромаджують у машину «нутрощі» десктопів і врізають CD-ROMи в бардачки, — CarPC еволюціонував, радикально змінивши концепцію!

Сьогоднішній карп’ютер — це, як правило, вмонтований у торпедо автомобіля андроїдний планшет — або замість наявного в штатній комплектації дисплея, або за вкрай обмежених функцій рідної мультимедійної системи. Які переваги такого рішення?

• По-перше, звісно, це переваги вбудованої стаціонарної системи — потреба регулярно знімати/встановлювати смартфон і реєстратор на присосках — це незручно, і є постійний ризик забути щось у салоні.
• По-друге, якість порівняно з готовими аналогами — численні андроїдні автомагнітоли, які випускаються спеціально під дизайн конкретної моделі автомобіля, дорогі, а бренди, які їх виробляють, нікому не відомі. Планшет же відомої марки — це гарантовано вищий рівень збірки і надійності.
• По-третє, як уже зрозуміло, ціна. Планшет більш ніж доступний, а рідний мультимедійний дисплей для, скажімо, Opel Astra J або Mokka коштує від 50 тисяч лів, і за ці гроші не вирізняється функціональністю… На його місце встає планшет, виконуючи набагато більше різноманітних завдань.

За таким описом може на перший погляд здатися, що сьогодні CarPC як явище здрібнів, ком’юніті перетворилося на «співтовариство любителів планшетів у машині», і з цього цікавого хобі пішла значна частина креативу… Насправді це не так!

Практично всі труднощі-цікавості, які були властиві повноцінним комп‘ютерам в автомобілі, успадкували і системи на основі планшетів! Тут, як і раніше, є де покопатися, повозитися, докласти голову і руки для реалізації нестандартних рішень.

Наприклад, не так-то просто забезпечити таку «елементарну» річ, як живлення планшета від бортової мережі! Часто під час роботи навігації microUSB-порт не здатний заряджати планшет — він лише уповільнює розряд! Іноді це вдається перемогти тільки за допомогою спеціально кастомізованих прошивок… А щоб планшет вмикався, вимикався і міняв режими за певними алгоритмами, у прив’язці до положення ключа запалювання та інших функцій авто, ентузіасти роблять спеціальні контролери живлення.

Непросте завдання під’єднати до планшета і кілька відеокамер — для зйомки дорожньої обстановки і для паркування заднім ходом — знову доводиться «колгоспно» комутувати комутатори відеосигналу та інші пристосування… Загалом, роботи креативникам-саморобникам вистачає!

Приклад сучасного CarPC на Subaru XV

Про свою систему Колесам.ру розповів досвідчений «карпісішник» Олександр Маковєєв, інженер з ремонту цифрової техніки з Москви, відомий на форумі pccar.ru під ніком mcf1: