Gaznaauto Сайт про автомобили
Колись усі автомобілі були відкритими, а зараз кабріолети вважаються нішевим продуктом для гурманів. Як конструктори і маркетологи боролися за виживання відкритих кузовів і чому вони вимирають сьогодні, розповімо у своєму огляді.
Визначимося з термінами
Перш ніж говорити про кабріолети, давайте переконаємося, що ми з вами не плутаємося в термінах. Отже:
Кабріолет — кузов з верхом, що складається, склом, що опускається в двері і борти, і двома рядами сидінь.
Фаетон — те саме, що і кабріолет, але з м’якими заскленими боковинами салону, що пристібаються.
Родстер — кузов спортивного типу зі складним верхом і двома місцями або з пасажирською формулою 2+2.
Тарга — різновид родстера з жорсткою задньою частиною даху і знімною або зсувною центральною частиною даху.
Купе-кабріолет — родстер із жорстким складним верхом, що складається.
Хардтоп — тип закритого кузова без центральної стійки даху і рамок дверних стекол, що імітує кабріолет із піднятим верхом.
Ландо — напівзакритий кузов, де верх відкидається тільки в задній частині автомобіля.
Чому він вам не потрібен
Напевно, зайвим буде нагадування про те, що кабріолет — штука непрактична, зате ефектна і незвичайна. Уся 130-річна історія цих машин зводилася до підвищення рівня їхньої практичності: швидке переміщення в просторі, коли від вітру, холоду та інших атмосферних явищ тебе відділяє лише тканинна оболонка, важко назвати комфортним.
М’який верх погано захищав від шумів, пропускав воду і вітер на стиках з дверима і лобовим склом. Через металоконструкції каркаса даху інтер’єр машини з піднятим верхом не здавався особливо затишним. Тим паче, що в холодну пору року обігріти такий салон було складніше. Екстер’єр при піднятому даху також рідко виходив симпатичним: ребра каркаса, що натягують полотно, не давали створити плавні обводи.
У деяких випадках конструктори пішли шляхом компромісу, створюючи гібридні варіанти кузова зі знімними панелями або дахом, що частково складається. Але найвідданіші ідеї класичного кабріо стали спиратися на технології.
Справа техніки
Так, питання протікань сьогодні здебільшого вирішено завдяки сучасним матеріалам «капюшона» і ущільнень. Також завдяки технарям сезон «відкритої» їзди нині помітно розширено: потужні опалювачі з системою розподілу потоків у районі сидінь оточують пасажирів теплом навіть у прохолодну погоду. Тому не дивно, що кабріолети доволі поширені і в Скандинавських країнах, і в туманній Великій Британії. У далеко не спекотній Німеччині не рідкість така картина: осінь або весна, температура в районі 7-10 0С, містом їде відкрита машина, якою керує панянка в дорогій шубці.
Всі переваги цього типу кузова використовуються по повній програмі: і повітря свіже тріпає локони, і панянка на виду, і хутра всі можуть оцінити по достоїнству. До речі, сучасному «кабрику» і опади не завжди перешкода — навіть середньої інтенсивності дощ під час руху не потрапить у відкритий салон. Завдяки продуманій аеродинаміці потік повітря здуває краплі дощу, головне — не зупинятися.
А ось здолати парадоксальну несумісність кабріолета і літньої спеки поки що не вдалося — під час повільної, наприклад, міської, їзди під палючим сонцем доводиться піднімати дах і вмикати кондиціонер. М’який верх, як і раніше, не може протистояти ножам та іншим інструментам зловмисників. Але ця тема втрачає актуальність разом із дедалі більшим відходом такого класу машин у преміум-сегмент з його гаражним зберіганням, критими паркінгами та іншими атрибутами красивого автомобільного життя. Ще одне ефективне рішення — кабріолети і родстери з жорстким складним верхом.
Високу механічну міцність даху цих так званих купе-кабріолетів не заперечиш, хоча загалом вони мають не так вже й багато переваг перед «класикою» з м’яким верхом. Складні металеві конструкції дорожчі, істотно важчі, відбирають більше місця у багажника, до того ж мають схильність до протікання по лініях стику.
Тим часом конструктори м’яких дахів (зазвичай їх постачають спеціалізовані компанії) вже навчилися замість тонких «капюшонів», які скриплять, робити багатошарові дахи з відмінною тепло- і шумоізоляцією, повною стилістичною відповідністю дизайну машини і низькою ймовірністю втрати герметичності. Процес підйому і опускання давно механізований, і здійсненний навіть у русі, хоча і не на найвищій швидкості (не вище 40-50 км/год). Не дарма, наприклад, Opel на зміну своїй моделі Astra Twin Top (200 6-2010 рр.) з металевим дахом, що забирається, в 2013 р. випустив Cascada з класичним м’яким тентом.
До місця і не дуже
Таким чином, багато технічних проблем поступово вирішувалися, але залишалися, так би мовити, соціально-психологічні: відкрита машина доречна далеко не на кожній території. Так, вулиці великих міст часто просто загазовано, а нерідко насичено самоскидами й автобусами, чия вихлопна та, що чадить, може виявитися спрямованою прямо в шикарний білий салон витонченого кабріолета.
Шум, що накриває багатосмугові транспортні потоки мегаполісів, також не сприяє їзді без даху. Додайте сюди пил, обов’язково наявний на вітчизняних трасах, і ймовірність бути щедро окропленим водою з величезної калюжі, що залишилася після дощу, який пройшов минулого тижня.
Крім того, для їзди у відкритій машині потрібен певний душевний настрій, і навіть тип характеру — адже ми вже давно звикли, що вислів «мій дім — моя фортеця» стосується і нашого «будинку на колесах» теж. Кабріолет же ніяк не відрізняється від закритих кузовів з погляду банальної фізичної захищеності: мало того, що атака будь-якого бродячого собаки в машині без даху та бокових шибок сприймається зовсім інакше, так і будь-який мешканець неблагополучного району може висловити свою неповагу ще агресивнішим чином…
Найпоказовіший приклад — Президент США Джон Кеннеді, смертельно поранений просто на задньому сидінні 6,4-метрового кабріо-лімузина Lincoln Continental SS-100-X. Зроблений на замовлення чотиридверний Lincoln мав у комплекті дахи кількох типів, але той листопадовий день 1963-го видався в Далласі спекотним, та й виборці бажали роздивитися свого кумира краще. І служба охорони дала добро на поїздку без верху…
Коротше кажучи, технічний прогрес так і не розв’язав усіх проблем відкритих кузовів, і в підсумку з домінуючих вони стали малотиражним нішевим товаром. Але шлях з однієї іпостасі в іншу був цікавим і вельми показовим…
Історія без даху
Перші машини були зовсім без даху — в період, коли пробіг без поломок не досягав і десятка кілометрів, було не до комфорту сідоків. Але інженери успішно «лікували» дитячі хвороби шасі, і самобіглі візки ставали більш поширеними. І незабаром місце в кокпіті почали займати не тільки готові на все ентузіасти, а й інші, більш розпещені (і аж ніяк не бідні) громадяни. Тому до 1910-го року більшість авто на ринку вже мали дах — як мінімум складний тканинний. У цей період повністю або частково закритий кузов ще вважався більш престижним, ніж відкриті всім вітрам кабріолети, фаетони тощо.
Ключовою точкою можна вважати кінець 1920-х років — це був той історичний момент, коли закритий кузов типу седан остаточно оформився як комфортабельний, практичний і доступний. Тоді стало зрозуміло, що безверхим машинам судилося або зникнути, або перейти в розряд дорогих іграшок.
Маркетологи того часу зробили правильний вибір, давши автомобілям без даху шанс на життя. А віддуватися довелося інженерам — їм випало догоджати заможних власників «кабриків», які остаточно відмовлялися миритися зі спартанськими умовами в кабіні. Здавалося, все міг змінити серійний купе-кабріолет Peugeot 402 Eclipse (1936 р.) зі сталевим дахом, що ховається в багажник. Але він, випередивши свій час, випускався недовго, а справді масовим такий кузов став тільки в 1957 р., коли Ford почав випуск своєї моделі Skyline. Потім вже з’явилися купе-кабріолети Mitsubishi 3000 GT Spyder (1995 р.), Mercedes SLK (1996 р.), Peugeot 206 CC (2000 р.) тощо.
