У чому наш електрокар із Саранська надійніший і цікавіший за західні аналоги, яким буде його запас ходу, скільки він коштуватиме і коли надійде в серійне виробництво? Ми з’ясували всі деталі в авторів розробки.
Попередній матеріал про російський електромобіль-трансформер Bravo Ego був присвячений історії виникнення та розвитку проєкту, нинішня ж публікація про те, в якому власне вигляді молода астраханська компанія запропонує свій продукт покупцям.
Яка концепція Bravo Ego?
З 2012 року, коли незвичайний проект стартував, силами п’яти осіб було побудовано три прототипи електромобіля-трансформера. Вони значно відрізняються один від одного конструкцією та дизайном, але не концепцією: трансформованість у всіх трьох машин забезпечує гідромеханічна задня підвіска, що підсовує задню вісь під кузов, у такий спосіб піднімаючи його та зменшуючи габаритну довжину транспортного засобу.
Перші два прототипи, пофарбовані в червоний і зелений кольори, носили ім’я eTrike, вирізнялися кричущим дизайном і, як каже керівник Bravo Motors Костянтин Артем’єв, були покликані привернути увагу публіки і потенційних інвесторів.
З чого змальований Bravo Ego?
Жодного прямого заіжного аналога у нашого електромобіля немає. До моменту початку будівництва першого зразка в компанії нічого не знали про експерименти з подібними конструкціями за кордоном, тобто фактично вони придумали ідею заново. А експериментів було чимало: починаючи від Renault Zoom 1992 року і закінчуючи американо-іспанським MIT Hiriko, що народжується в муках з 2003 року. Найбільше Bravo Ego схожий на концепт-кар Toyota PM Concept 2003 року — схожі габарити, схожа маса, такий самий принцип задньої підвіски.
Особливості конструкції Bravo Ego
Зараз, порівнюючи Ego з MIT Hiriko, Артем’єв запевняє, що його дітище за визначенням надійніше: «Той спосіб реалізації цієї ідеї, що втілений у Hiriko, на наших вибоїнах не прожив би й тижня. У них електромеханічна система, вона вкрай ненадійна, а у нас електрогідравліка. Тобто у нас усі удари йдуть у гідравлічну систему».
Інженерам довелося неабияк попітніти, обираючи оптимальний кут Кастора для передньої підвіски.
«Якщо виставляти ідеальний для розкладеного стану кут Кастора, то, щойно ви склалися градусів на 30, кут Кастора став від’ємним і у вас буде виривати кермо з рук у момент повороту. Ми билися над цим завданням два місяці, але знайшли рішення», — каже Артем’єв.
Машину пропонуватимуть покупцям у версіях із традиційним автомобільним кермом або з електромеханічним джойстиком (Артем’єв каже, що система надійна, з продубльованими датчиками зворотного зв’язку). У базовій комплектації буде клімат-контроль, зв’язок із планшетним комп’ютером через Wi-Fi і деякі соціальні застосунки. Запас ходу товарної версії Bravo Ego становитиме близько 100 км, максимальна швидкість становитиме 80-90 км/год у розкладеному положенні і 10 км/год — у складеному.
1 / 3
2 / 3
3 / 3
Де збиратимуть електромобіль?
Дрібносерійне виробництво Bravo Ego буде вестися в Саранську. Компанія там орендувала цех площею 1000 кв. м і незабаром почне монтаж необхідного виробничого обладнання, а саме: портального фрезерного верстата з ЧПУ, який може обрізати будь-які форми, термовакуум-формувальної машини, що дає змогу робити з листових пластиків об’ємні деталі, тогибів, зварювальних станцій, зварювально-складальних кондукторів.
Крім того, будуть закуплені матриці, прес-форми, просунуті слюсарні комплекти. Дослідна партія Bravo Ego буде випущена восени, а серійне виробництво електромобіля стартує навесні майбутнього року. Бізнес-план проекту будувався з розрахунку, що щорічно покупців знаходитимуть 200-300 електромобілів. Найоптимістичніший сценарій передбачає виробництво 30 екземплярів на місяць.
Скільки людей працює над Bravo Ego?
Після того як компанія знайшла інвестора, яким виступив венчурний фонд республіки Мордовія, команда проекту розрослася з п’яти осіб до п’ятнадцяти.
Чим серійний автомобіль відрізнятиметься від прототипу?
Будівництво останнього дослідного зразка електромобіля-трансформера, пофарбованого в синій колір, було завершено до літа 2014 року. Від попередників машина відрізняється більш безпечним і просторим кузовом і більш спокійним дизайном. Однак навіть на фотографіях вона бентежить низькою якістю лицьових панелей і величезними зазорами. Глава Bravo Motors каже, що знає про «косяки» синього зразка, але виправдовує їх тим, що машина зроблена за обхідними технологіями.
Зараз вони готують четвертий за рахунком прототип, максимально наближений до тих машин, які потім підуть у серійне, а точніше, в дрібносерійне виробництво. Порівняно з третім екземпляром він стане на 30 см довшим, на 10 см вищим і на 10 см ширшим. При цьому колісна база залишиться недоторканою. Прототип отримає потужніші мотор-колеса, а його конструкція базуватиметься на «серійних» технологіях.
Наскільки локалізовано виробництво Bravo Ego?
З російського в Bravo Ego — кузов, колеса, гальмівна і рульова системи, оздоблення салону, підвіска (включно з гідромеханічною задньою), частково електроніка. Однак ключові компоненти — мотор-колеса, контролери та літієві батареї — імпортні (російських аналогів просто не існує).
Як сертифікуватимуть і випробовуватимуть автомобіль?
Сертифікаційні та ресурсні випробування Bravo Ego почнуть проводити влітку нинішнього року. За попередніми прикидками конструкторів, ресурс транспортного засобу становитиме щонайменше 100 тисяч км. Сертифікація електромобіля проводитиметься за класом L5 «Трицикли». Хоча у Bravo Ego і чотири колеса, він потрапляє саме в цю категорію — задні колеса розташовані дуже близько один до одного, в межах допустимих законодавством норм. Сертифікація за класом L5 вимагає проходження трохи більше десятка випробувань, тоді як для легкових автомобілів (категорія M1) потрібно близько сорока тестів.