А цар-то несправжній: як і з чого роблять автомобілі для кіно і парадів

Уявіть будь-який фільм про Велику Вітчизняну війну, особливо сучасний. У голові обов’язково виникне образ вибуху і шматків понівеченого металу — інакше зараз зняти не можуть. Само собою, вибухають там не сучасні Газелі Бізнес, а нібито старовинні ЗіСи і «полуторки». Ніби як — тому що це всього лише репліки. Як і багато інших автомобілів, що беруть у наші дні участь у парадах дев’ятого травня. Що це за машини, і чому деякі репліки схожі на оригінали, а інші — ні?

Плід фантазії

Почнемо, мабуть, з того, що розповімо про деякі цікаві, але невдалі досліди будівництва реплікарів.

Найвідоміший ЗіС, який брав участь у параді, отримав навіть своє ім’я — «лужківський» ЗіС. Від чийого прізвища походить ця назва, пояснювати не будемо, але спробуємо захистити цього градоначальника: замовником і приймаючою стороною був не мер Москви, а Міністерство оборони. Саме воно вирішило, що в параді Перемоги 2005 року мають узяти участь 150 ЗіСів. Взяти таку кількість ЗіС-5 було нізвідки, тому їх замовили на ЗіЛі.

У підсумку завод випустив цю партію виродків, що зображували ЗіС-5. На мій погляд, ця продукція більше схожа на німецький Vomag кінця 1920-х або який-небудь німецький же MAN, але тільки не на ЗіС. Але військовим сподобалося.

Ці машини будували на базі шеститонного ЗІЛ-4329 з дизелем ММЗ Д-245. У кузовах стояли м’які лавки, на яких їхали ветерани. Вони справжні ЗіСи, звісно, пам’ятали. Цікаво, що вони відчували, сидячи в машинах, підозріло схожих на гітлерівські вантажівки більше, ніж на «захари»? До речі, сам Лужков назвав тоді тритонні ЗіСи «полуторками, на яких ми перемогли».

А тепер подивимося на «прекрасний» зразок ЗіСа в кіно. Тут відзначився Микита Михалков, який однаково любить історичну тему і не любить таку ж техніку. Для фільму «Стомлені сонцем-2» зробили цілу партію ЗіС-5. Будували на базі «газончиків», погано уявляючи собі навіть зовнішній вигляд легендарної трихтонки. Усі машини вийшли різними. Немає навіть двох однакових кабін, а про якусь схожість або хоча б єдність крил, радіаторів, боковин, капотів навіть не йдеться.

До речі, у випадку з «лужковськими» ЗіСами треба зазначити, що машини залишилися власністю ЗіЛа. Після параду з більшості машин прибрали декорації, поставили нормальні кабіни і, найімовірніше, розпродали (точної інформації, на жаль, знайти не вдалося). А ось деякі «міхалковські» вироби після зйомки в кіно продали і розповзлися країною, викликаючи сміх, здивування і гнів знавців ретроавтомобілів, і захоплення у людей, далеких від техніки.

Чому репліки?

Нині в країні відбувається доволі велика кількість різноманітних ретропарадів і ретровиставок. Там можна зустріти велику кількість справді гарних зразків робіт реставраторів. Чому б ці машини не використати на зйомках фільмів або на тих самих парадах дев’ятого травня?

Звичайно, частково їх використовують. Але в більшості випадків просто немає необхідності тягати на ці заходи рідкісну і, скажімо чесно, дорогу техніку. Та й де взяти стільки ретроавтомобілів на всю країну на День перемоги… Доводиться викручуватися. Ну а основна причина необхідності побудови реплікарів — суто практична.

По-перше, якщо на параді ретротехніки затихне мотор вісімдесятирічної машини, нічого страшного не станеться. Так, неприємно, але не страшно. Та й можна пробачити. Інша справа — військовий парад. Там такого бути не повинно, тож набагато краще ганяти там машину, побудовану на новішому шасі.

По-друге, старовинні автомобілі — річ трохи небезпечна. Тут часто характерні і поганий огляд, і дуже складне управління, і ненадійність деяких систем, головна з яких — гальмівна. Зараз ми вже не можемо собі уявити машину хоча б без елементарного вакуумного підсилювача, але ж на справжніх ЗіСах і ГАЗ-АА гальма і зовсім були механічними з приводом тягами. Тут потрібно вміти гальмувати мотором, правильно обирати швидкість і інтервал, не боятися від щирого серця тиснути на педаль гальма для остаточної зупинки. І все це до того ж може зламатися.

По-третє, старим машинам просто важко багато їздити. Мотори з бабітовими вкладишами, не дуже ефективні системи охолодження і запалювання, примхливі карбюратори (а на «полуторках» — ще й природна відсутність бензонасосів), навіть відсутність підходящого бензину (зараз їздять на вже рідкісному 80-му бензині або сумішах бензину з уайтспіритом чи деякими іншими компонентами) — все це позначається на ресурсі старих машин. Їх просто шкода.

По-четверте, ретроавтомобілі просто дорожчі, ніж їхні репліки. Тут, думаю, і так все зрозуміло.

Ну і, нарешті, те, що доводиться пережити реплікам, не завжди можуть пережити справжні ретроавтомобілі. Наприклад, якось неетично без потреби змушувати ЗіС-5 буксирувати гармату ЗіС-3, або автобус ГАЗ-03-30 — возити в салоні двадцять пустопорожніх пасажирів. З цим репліки впораються краще.

З жалем мушу зауважити, що і на парадах ретротехніки справжнім старовинним автомобілям доводиться тяжко. Хоч би як їхні власники просили гостей заходу не стрибати по крилах, не грюкати дверцятами, не відкручувати дзеркала і ручки з дверей, наш народ вперто продовжує це робити. Старенькі машини, майже поголовно з дерев’яними кузовами, це варварство виносять насилу. Так що тут теж іноді є сенс показувати репліки, хоча цього не роблять: парад все-таки «ретро».

Ось і виходить, що без виготовлення реплік не обійтися. Давайте подивимося деякі такі машини і з’ясуємо, чим хороша репліка відрізняється від творчості Лужкова, Михалкова та інших безвідповідальних товаришів. Допоможуть нам у цьому фахівці реставраційної майстерні Retrotruck.

ГАЗ-03-30

Зараз знайти креслення старих машин можна без особливих зусиль. А отже, і побудувати з дерева абсолютно точну копію кабіни теж можна (але, по-моєму, про це ні Лужков, ні Михалков не здогадувалися). Так що зробити машину зовні один в один — завдання вирішуване.

Деякі деталі для більшої переконливості використані оригінальні. Наприклад, тут стоїть справжнє кермо від «полуторки». А ось панель приладів тут від Форда. Зовні вони дуже схожі, чим користуються багато реставраторів, але деякі відмінності є.