Америка і пікапи — поняття неподільне. Пікап для американця — таке саме національне надбання, як NASCAR або мотор V8. Рецепт побудови таких автомобілів простий: береться лонжеронна рама, багатолітровий бензиновий двигун, автоматична трансмісія і ресорна задня підвіска. За статистикою, довгі роки перші місця з продажу автомобілів у США загалом посідають вантажівки Ford F-150 і Chevrolet Silverado. Але багатьом власникам таких машин здалося недостатньо динамічних показників своїх машин: вони захотіли більшого. У підсумку народився унікальний клас швидкісних пікапів, де слова «швидка доставка вантажів» — не рекламний хід, а справжнісіньке буденне зауваження.
Спортивні пікапи — річ у собі, скаже вам будь-який фанат «траків». Бум на швидкісні машини «з кузовом» почався в США в середині 60-х. Побудовані на шасі легкових автомобілів Chevrolet El Camino і Ford Ranchero дуже швидко знайшли своїх покупців. Особливо полюбився такий варіант фанатам дрег-рейсингу: адже маса пікапа менша, а мотори ставилися ті самі, що і на спортивні автомобілі. У цьому огляді ми розглянемо міні-вантажівки, спочатку призначені для перевезення вантажів, які, проте, цілком успішно можуть відповісти на трасі й іншим швидкісним автомобілям.
1978 — Dodge Adventurer Li’l Red Express Truck
Компанія Dodge першою підготувала швидкісний пікап у рамках своєї кампанії «іграшки для дорослих». Модель, що отримала ім’я Li’l Red Express Truck, була побудована на базі пікапа Ram Adventurer серії D-150 і мала класичну для таких машин сталеву лонжеронну раму, до якої кріпилися вантажна платформа і комфортабельна кабіна. Передня підвіска в дусі Крайслера — незалежна, торсіонна, а ззаду розмістився нерозрізний задній міст, підвішений на напівеліптичних листових ресорах.
1 / 2
2 / 2
Пікап позиціонували як спортивний і молодіжний, а щоб привабити аудиторію, Dodge не поскупився на потужний мотор і помітну зовнішність. Кожен автомобіль фарбувався спеціально створеним для цієї моделі кольором Canyon Red, для краси на боковинах і задній кришці вантажного відсіку кріпили лаковані дерев’яні панелі. Ще однією «фішкою» машини стали хромовані вертикальні вихлопні ти, що стирчать вертикально вгору за кабіною, як у магістральних тягачів. Спортивна тематика була присутня і в салоні: опціонально замість повнорозмірного дивана ставили спортивні ковшоподібні сидіння, зате в штатне оснащення входили спортивне кермо, радіоприймач та індикатори тиску оливи і температури охолоджувальної рідини.
Для відповідності екологічним вимогам (тоді вони, звісно, були не такими злими, як зараз) пікап забезпечили системою рециркуляції вихлопних газів і каталітичним нейтралізатором шкідливих речовин. Зрозуміло, все це обладнання «придушило» гігантський двигун машини.
Під капотом розмістили традиційну для американців V-подібну «вісімку», що мала чавунний блок циліндрів і головки, і конструкцію, яка сягає корінням у 60-ті роки. Нижньовальний двигун, забезпечений чотирикамерним карбюратором Carter ThermoQuad робочим об’ємом 5,9 літра, розвивав 225 к.с. і 398 Нм крутильного моменту. У парі з ним працювала триступенева автоматична коробка передач, яка передавала крутний момент на задній міст. Максимальна швидкість пікапа становила 188 км/год, а розгін від 0 до 60 миль/год — всього-на-всього 6,6 секунди!
Всього за два роки випустили 7 306 екземплярів автомобіля, після чого паливна криза поставила хрест на ненажерливих багатолітрових монстрах. Уже наприкінці 80-х Додж знову повернувся до теми спортивних пікапів, коли відомий американський автогонщик і підприємець отримав від Лі Якокки, очільника концерну Крайслер, пропозицію «оспортивити» модельний ряд своїх автомобілів.
1988 — Shelby Dakota
У ті роки Шелбі, крім створення турбованих версій крайслерівських хетчбеків, вирішив поліпшити і традиційний пікап. За основу він узяв один із найпопулярніших тоді середньорозмірних пікапів — Dodge Dakota. Машину було побудовано за канонами американського пікапобудування: потужна лонжеронна рама знизу, до якої кріпилися кабіна і кузов. Спереду розмістили незалежну пружинну підвіску, а нерозрізний задній міст був підвішений на напівеліптичних листових ресорах. При цьому рідні пружини і амортизатори замінили на більш жорсткі спортивні, які дали змогу поліпшити керованість автомобіля. Для підвищення жорсткості пожертвували і кількома листами із задніх ресор.
Стандартні Дакоти комплектувалися V-подібним 6-циліндровим двигуном, але для поліпшення характеристик Керолл Шелбі зважився на кардинальні заходи. Місце в підкапотному просторі зайняла перевірена часом V-подібна «вісімка» від старшої моделі Dodge Ram. Зрозуміло, щоб розмістити 5,2-літровий двигун у моторному відсіку пікапа довелося міняти геометрію важелів підвіски, моторний щит, а також замінити класичний вентилятор із приводом від колінвалу за допомогою вискомуфти на компактніший блок із двох електричних. Двигун, оснащений чотирикамерним карбюратором, розвивав 175 к.с. і 384 Нм крутильного моменту, який передавали на задній міст за допомогою чотириступінчастої автоматичної трансмісії та диференціала підвищеного тертя. З таким арсеналом максимальна швидкість пікапа сягала 190 км/год, а розгін з місця до 60 миль на годину займав лише 8,5 секунди.
Зовні Shelby Dakota відрізнялася від своїх родичів більш опрацьованим оздобленням кузова, до якого входили рейлінги і короб на вантажний відсік, вінілова графіка і новий передній бампер. У салоні красувалися оздоблені двоколірною шкірою сидіння, спортивне кермо і нова комбінація панелі приладів. Задуманий як обмежена партія, автомобіль випускався тільки в двох кольорах: білому і червоному, а за рік виробництва було випущено 1 475 таких пікапів.
1990 — Chevrolet 454 SS
Успіх Dodge, який зайняв створену нішу спортивних пікапів, що могли з легкістю перевозити вантажі вдень, а вночі полірувати асфальт на перегонах на чверть милі, не давав спокою босам General Motors. У концерні задумали наступ одразу на двох фронтах. «Головним калібром» став спортивний варіант традиційного пікапа Chevrolet серії C/K, який отримав власну назву 454 SS. Цифри 454 натякають на робочий об’єм двигуна в кубічних дюймах, який у перерахунку на традиційний нам метричний стиль перетворюється на монструозні 7,4 літра. Гігант, оснащений системою впорскування палива, розвивав 255 к.с. і 546 Нм крутильного моменту, які на задню вісь передавав триступінчастий автомат THM-400, який, своєю чергою, пізніше замінили на сучаснішу чотириступінчасту трансмісію.
Побудований за класичною схемою, пікап мав потужну лонжеронну раму, до якої для підвищення комфорту через гумові подушки кріпилася кабіна, а передню пружинну і задню ресорну підвіски довелося модифікувати, щоб впоратися зі збільшеними навантаженнями. У результаті пікап оснастили спортивними амортизаторами Bilstein і посиленими задніми ресорами, а передній стабілізатор поперечної стійкості збільшився в розмірах. Посилили і гальмівну систему: спереду з’явилися вентильовані гальмівні диски збільшеного діаметра, а ззаду — традиційні барабани. У стандартне оснащення також увійшла антиблокувальна система, яка допомагала впоратися з двотонним пікапом у складних дорожніх умовах.
В результаті у Шевроле з’явився серйозний спортивний пікап, який міг розганятися до 60 миль/год за 7 секунд, а максимальна швидкість перевищувала позначку в 190 км/год. Супертрак був на ринку США три роки, за які було продано понад 16 тисяч автомобілів. Від стандартних побратимів їх відрізняли радикальне чорне забарвлення кузова і спеціальна вінілова графіка на боковинах, а також створені спеціально для цієї моделі увігнуті литі алюмінієві диски.
1991 — GMC Syclone
Експансія GM на ринок спортивних пікапів йшла по всіх фронтах. І якщо в Chevrolet пішли за класичною для американців схемою «більший мотор — отже, кращий», то інженери GMC під час будівництва своєї швидкісної вантажівки застосували більш високі технології. Їхній середньорозмірний пікап, який отримав ім’я Syclone, оснастили двигуном із турбонаддувом і системою повного приводу. Варто зазначити, що за такою самою схемою побудований і його найближчий родич, позашляховик Typhoon. У результаті вийшов пікап, який міг потягатися на рівних із суперкарами. Чи жарт, Циклон розганявся до 100 км/год лише за 4,5 секунди, а максимальна швидкість перевищувала 200 км/год. При цьому автомобіль мав лонжеронну раму, на якій закріпили кабіну і кузов, а також задню ресорну підвіску!
Спочатку, в GMC хотіли піти за прикладом Керолла Шелбі і встановити в середньорозмірний пікап Sonoma двигун побільше за стандартний V6, але здоровенні V8 просто не поміщалися в моторний відсік машини. Проблему зі збільшенням потужності було розв’язано після встановлення турбокомпресора Mitsubishi TD06-17C і рідинного інтеркулера, внаслідок чого потужність силового агрегата досягла 280 к.с. за крутильного моменту в 473 Нм. У парі з ним працювала 4-ступінчаста автоматична коробка, агрегатована з двоступеневою «роздаткою», що забезпечує розподіл крутильного моменту по осях.
Серед зовнішніх відмінностей від Сономи, у Циклона з’явилися литі алюмінієві диски з низькопрофільною гумою Yokohama, а також розвиненіший аеродинамічний обвіс, до якого ввійшли нові передній і задній бампери, накладки на пороги і кожух вантажного відсіку. Окремо було випущено спеціальну серію Marlboro, подаровану гонщикам, які посіли перші десять місць у перегонах Marlboro Racing Contest 1992 року. Дизайн пікапа розробив відомий американський дизайнер Ларрі Шинода, а випуск взяла на себе тюнінгова компанія ASC. Список доопрацювань охоплює дах типу «тарга» з легкознімними склопластиковими панелями і заднє скло, що опускається, від ASC, нову кришку вантажного відсіку, оригінальний червоний колір кузова PPG Hot Licks Red з вініловою графікою і алюмінієві диски дизайну відомого кастомайзера Бойда Коддінгтона. У салоні два шкіряних спортивних сидіння Recaro з багатоточковими ременями безпеки та аудіосистема Sony. Краще «дихати» машині дає змогу спортивна вихлопна система Borla з нержавіючої сталі, а для поліпшення керованості застосували спортивні амортизатори і збільшені стабілізатори поперечної стійкості Bell Tech.
1993 — Ford SVT F-150 Lightning
Подивившись на успіхи своїх головних конкурентів, у корпорації Ford також задумалися над створенням свого «гарячого» пікапа. Розробку доручили власному підрозділу Ford SVT, відповідальному за випуск заряджених версій автомобілів марки, і в 1993 році на Детройтському автосалоні відбулася світова прем’єра пікапа F-150, який отримав також ім’я Lightning (блискавка).
Під капот поставили 5,8-літровий двигун V8 з лінійки нижньовальних моторів Windsor, який був серйозно доопрацьований. Так, алюмінієві головки блоку циліндрів зі збільшеними каналами, алюмінієвий впускний колектор і розподільчі вали зі збільшеною фазою підйому запозичили в Mustang Cobra, а ковані поршні та шатуни, збільшені в діаметрі дросельні заслінки і роздвоєна випускна система були розроблені спеціально для «Блискавки». Двигун розвивав 240 к.с. і 460 Нм крутного моменту, а в парі з ним працювала посилена 4-ступінчаста коробка передач Ford E4OD, яка легко справлялася з таким моментом.
Передача моменту на задній міст здійснювалася посиленим алюмінієвим карданним валом, а в картері заднього нерозрізного моста, підвішеного на напівеліптичних листових ресорах, розмістили диференціал підвищеного тертя. До потужної лонжеронної рами на гумових подушках кріпили кабіну і вантажний відсік, а передня підвіска Twin-I-Beam на подвійних схрещуваних важелях веде свою історію ще з 1965 року! Така конструкція, що являє собою щось середнє між залежною і незалежною підвісками, забезпечувала непогану керованість і при цьому коштувала дешевше за традиційну двоважільну. Зрозуміло, стандартні амортизатори були замінені на спортивні, а пружини і ресори посилили.