Ford Shelby GT500: автомобіль останньої людини на Землі з фільму «Я — легенда»

Тема масового винищення собі подібних стала відкритою для людства з винаходом лука. Вона актуальна досі, і ХХ століття дало багату поживу багатьом діячам культури, стурбованим цим питанням. До страху ядерної війни додалася загроза вимирання від біологічної зброї або впливу супервірусів. У той час як вчені різних держав працюють над створенням витончених способів самогубства, письменники і режисери будують навколо цього видовищні і правдоподібні сюжети. Ось і Річард Метісон не втримався, видавши 1954 року свою знамениту антиутопію «Я — легенда», де єдина вціліла людина змушена протистояти населенню цілого мегаполісу, яке мутувало в кровожерливих істот.

Книжка виявилася такою гарною, що була екранізована вже тричі. Остання спроба виявилася найвдалішою: фільм з однойменною назвою ми запам’ятали не тільки через переконливу гру Вілла Сміта, а й також завдяки атмосферним кадрам безлюдного Нью-Йорка. Ця картина нехай і не є життєствердною, зате відповідає на низку серйозних питань. Наприклад, який транспорт вибрав би собі головний герой, залишившись єдиною людиною, що вижила після апокаліпсису.

Виникнення «вампірського» вірусу

Ця ідея прийшла у світлу голову любителя «темної» фантастики Річарда Бертона Метісона, коли він ознайомився з екранним фільмом жахів «Дракула». Письменник настільки перейнявся образом цього фольклорного персонажа, що наважився на його «прокачування». «Єдиний вампір у творі викликає непідробний жах, — подумав він. — Яке буде побачити світ, наповнений вампірами!»

Роман на 160 сторінок, озаглавлений «Я — легенда», майже відразу ж став бестселером. У центрі сюжету опинився Роберт Невілл — єдина людина, яка вижила після пандемії вампіризму. Він мешкає в укріпленому будинку в Лос-Анджелесі, має значний арсенал холодної та вогнепальної зброї, а між вилазками за припасами або полюванням на кровососів намагається вивчити невідому хворобу, що забрала мільярди людських життів. Володіючи імунітетом, Невілл зумів вичленити небезпечний вірус у крові спійманих вампірів — сама природа Південного узбережжя з тривалим світловим днем допомагає йому в цьому.

1 / 6

2 / 6

3 / 6

4 / 6

5 / 6

6 / 6

Звичайний день Роберта Невілла: прокинутися, зробити запис у відео-щоденнику, порибалити в басейні, розім’ятися грою в гольф, вбити чергового піддослідного, знайти що-небудь на вечерю. Весело!

Однак серед маси неконтрольованих кровососів, зведених до тваринного стану, виокремлюється група соціальних істот, здатних мислити й координувати свої дії. Ці хлопці вміють розмовляти, витримують сонячне світло якийсь час, дотримуються ієрархії в новоствореному суспільстві, а Невілла бояться і ненавидять. Вони-то і є наступним щаблем людської еволюції — головний герой зрозумів це перед стратою, дивлячись на новий світ із вікна власної камери, куди заточили його вампіри.

Невдалі екранізації

Безсумнівно, Р. Метісон зумів у своєму творі об’єднати динаміку трилера з неабияким філософським підтекстом, мовляв, homo sapiens як вид безнадійно відстав у розвитку — планеті потрібне перезавантаження. Для екранізацій тут було неоране поле: хочеш, знімай постапокаліптичні пейзажі, хочеш — бої персонажа з демонами зовнішніми й внутрішніми.

«Зйомки за моїм романом планувалися ще в 50-х роках британською студією Hammer», — згадує письменник. «Я навіть з’їздив у відрядження на Альбіон, але мій сценарій не сподобався тамтешнім заправилам. Вони продали його одному хлопцеві в Штатах, Роберту Ліпперту. Одного разу я заявився до нього додому, і він сказав, що збирається отримати в режисери Фріца Ланга. Це звучало багатообіцяюче! Але потім пролунав телефонний дзвінок, і мені повідомили, що знімати кіно буде Сідні Салков. Я відразу зрозумів, що фільм виявиться катастрофою в повному сенсі слова».

Олдскульні обкладинки найкращого роману Річарда Метісона

«Остання людина на землі» (1964 р.) справді виглядав незрозумілою мильною оперою на тлі книжкового оригіналу, хоча і відповідав йому за змістом майже в усьому. Якщо у містера Ланга, прославленого творця чорно-білих трилерів, і могло вийти щось зрозуміле, то явний лузер Салков такого шансу був позбавлений. Фільм виявився настільки поганим, що Метісон попросив видалити своє ім’я зі списку сценаристів.

Наступна картина, «Людина-Омега», вийшла в прокат 1971 року і теж схвалення письменника не здобула. Сюжет у ній помітно провисав: замість вампірів останнього представника людства брала в облогу секта фанатиків, які мутували після бактеріологічної війни. Незважаючи на зусилля студії Warner Brothers випустити хітовий фільм, критики розгромили стрічку. І все ж «Людина-Омега» викликала певний резонанс серед добропорядних американців, уперше зафіксувавши на екрані поцілунок між білим чоловіком і чорношкірою жінкою.

1 / 10

2 / 10

3 / 10

4 / 10

5 / 10

6 / 10

7 / 10

8 / 10

9 / 10

10 / 10

Головний герой фільму «Людина-Омега» у виконанні Чарлтона Гестона, на відміну від Вілла Сміта, із задоволенням оновлює свій автопарк. Та й із подружкою йому пощастило…

Роман, викуплений у письменника кінокомпанією, пролежав в архівах Warner Brothers понад 20 років, перш ніж великі боси наважилися здути з нього пил. У 1994, коли технічні можливості індустрії були набагато ширшими, ніж на момент написання «Легенди», продюсери вирішили, що Голлівуду під силу гідно екранізувати антиутопію. До того ж і мода на цей жанр у кіно поверталася.

Щоб осучаснити старенький уже твір і надати йому голлівудського лиску, Warner Brothers найняли Марка Протосевича, у майбутньому автора божевільного трилера «Клітка». Цей хлопець, можливо, придумав не найкращий сценарій, але автентичні особливості в ньому, безумовно, були. Так, з легкої руки Протосевича дислокація головного героя із сонячного, але розмазаного узбережжям Тихого океану, як масло на хлібній кірці, міста перемістилася до Сан-Франциско — багатолюдного місця з відповідною архітектурою. Сценарист пролив світло і на виникнення вірусу, що погубив людство.

1 / 5

2 / 5

3 / 5

4 / 5

5 / 5

Розкадровка деяких сцен

Версія Марка, на відміну від оригіналу, представляє хворобу не біблійною розплатою, а дією рук людських. У цьому сюжеті амбітний доктор Кріпін виділяє надпотужний патоген, який здатен виліковувати рак. Після успішних випробувань на хворих на онкологію ліки впроваджують повсюдно. Але щось пішло не так, і незабаром чудодійна сироватка перетворюється на загрозу апокаліптичного масштабу, знищивши 95% людського населення Землі…

Ті, що вижили після вірусної атаки, навряд чи могли б називати себе розумними. Швидше, вони були схожі на лютих звірів, позбавлених розуму, зате дуже потужних. Вони хизувалися надтонкою шкірою, крізь яку було видно переплетення артерій і м’язів, не переносили сонячного світла і пожирали все, що тільки могли зловити. Протосевич навіть нарік їх особливим ім’ям, співзвучним із хворобою, що поширилася, — гемоцити. І гемоцити ці не становили для головного героя небезпеки, поки не навчилися об’єднуватися в зграї. Тут на сцену виходить головний антагоніст, Бен Кортман, який, будучи першим пацієнтом під час страшної вакцинації, зберіг-таки розум. У зміненому світі він є ватажком двоногих хижаків. І його мета — вбити останню людину на землі.

1 / 2

2 / 2

Слоган фільму «Я — легенда» свідчив, що «остання людина на землі не самотня»

Історія у Протосевича вийшла не надто складною, проте продюсерів Warner Brothers зацікавила. Вони планували затіяти бойовик у постапокаліптичному стилі, запросивши на головну роль Арнольда Шварценеггера, а в режисерське крісло посадив Рідлі Скотта. Обом ідея припала до душі, але не сподобався сценарій. Скотт хотів більшої глибини, Арні ж мріяв про більший простір для маневру — давався взнаки досвід «Термінатора» та інших геройських стрічок. Багатостраждальний текст віддали на доопрацювання Джону Логану (у майбутньому сценарист «Гладіатора»), і той такого навродив, що бюджет картини зріс ще на чверть! Керівництво Ворнер одразу ж позадкувало від таких цифр, згадавши про провал двох своїх схожих проєктів — картини «Сфера» і «Листоноша» вважаються тепер класикою наукової фантастики, проте на момент свого виходу касу не зібрали. Схожу долю пророкували «Легенді», тому великі боси «обіцяли передзвонити» Арні та Скотту. Кілька років вони тримали у своїх планах ці зйомки, а потім розбрелися по інших проектах.

Спочатку я навіть не помічав, що студії не бажають мати зі мною справи. Але, коли я починав пропонувати сценарії та сюжети, якими хотів би зайнятися, до мене ставилися вкрай стримано. Поступово я усвідомив, що студії не бажають вкладати в мене великі гроші. «Фокс» відмовився від ідеї зняти “Термінатора-3”. «Ворнер» запалили червоне світло фільму “Я — легенда”, постапокаліптичної кривавої драми, до зйомок якої мав приступити цієї осені режисер Рідлі Скотт. Той запросив бюджет у $100 млн., тоді як «Ворнер» готові були витратити тільки $80 млн. Точніше, саме цю причину мені назвали — однак насправді вся справа була в моїй нещодавній операції на серці.

зі спогадів Шварценеггера, 1998 рік

Зелене світло

Чехарда навколо майбутнього блокбастера не припинялася до 2004. Студія Warner Brothers, як і будь-який представник кіноіндустрії, що поважає себе, терпіти не могла, коли плани про зйомки фільму були масштабнішими за самі зйомки. Це був поганий знак, і в будь-якому іншому випадку від ідеї б просто відмовилися — але аж надто привабливий вигляд мав сюжет оригінального роману. Вніс ясність у проект Аківа Голдсман, людина, у якої вистачило розуму взяти все найкраще зі сценаріїв Протосевича і Логана, об’єднати це під новим скриптом, а всю незрозумілість і нудятину викинути. Причому Аківа примудрився підвищити віковий рейтинг майбутньої стрічки (PG 13) і розширити її аудиторію, впровадивши в сюжет собаку і звівши кількість кривавих сцен до мінімуму.