Gaznaauto Сайт про автомобили
«Автоспорт небезпечний» — великим і дрібним шрифтом, яскравими і не дуже буквами подібне словосполучення постійно привертає увагу глядачів і вболівальників, які душу віддають за видовищність і адреналінову привабливість автоперегонів. Навіть при спостереженні з боку — ухх! — як швидко проносяться боліди і спортивні автомобілі, як стрімко проходять вони повороти, як красиво (це вже стосується нашого улюбленого ралі) вони ковзають боком, викидаючи з-під коліс лід і гравій! Напевно, там за кермом повністю «відморожені» водії, чи вони справді можуть контролювати машину в будь-якій ситуації? Давайте перемістимося в інший небезпечний поворот і подивимося, хто з них покаже тут клас, а хто — видовищну аварію. На жаль, багато хто любить автоспорт і за це — за аварійність і барвистість інцидентів, що виникають. На щастя, таких «фанатів» не більшість.
Ми не станемо тут іронізувати на тему того, що можна серйозно нашкодити здоров’ю, навіть займаючись абсолютно нешкідливим хобі на кшталт вишивання хрестиком та гри в пінг-понг. Звісно, можливостей при цьому відкривається набагато менше, ніж якщо ви себе прив’яжете ременями до трьохсотсилового автомобіля і спробуєте пройти «он той поворот» між вікових ялинок на швидкості, трохи вищій за розумну.
Навіщо потрібна безпека
Моторні технічні види спорту від самого початку були в авангарді в плані травмонебезпеки. На зорі автомобільних перегонів спортсменів із цілковитою серйозністю називали «гладіаторами наших днів»: за повної відсутності культури безпеки, особливостей конструкції та управління тогочасними транспортними засобами будь-яка помилка справді ставала фатальною, і нещасні випадки були справою звичайною. Досить гостро поставало питання про будь-які запобіжні заходи.
Методом проб і помилок було започатковано основну логіку автоспорту: забезпечення безпеки в боротьбі за секунди. Цей процес не зупинявся ніколи: рік за роком удосконалювали автомобілі, застосовували все нові матеріали та рішення, підходи до елементів захисту, і можна гарантувати: спортивна машина кожного наступного покоління — це набагато безпечніший спортивний снаряд, ніж усе розроблене до неї. Сотні інженерів доклали свою руку, щоб машини ставали надійнішими, міцнішими, продуманішими і захищали людину, яка сидить всередині, максимально ефективно.
Природно, нововведення та інженерний прогрес рік від року не робили гоночну машину дешевшою. Прямий наслідок і, з іншого боку, причина посилення безпеки в сучасному автоспорті — мабуть, його дорожнеча! Великою мірою через неї автомобільні перегони ніколи не були масово масовими, та й зараз ними займаються не так багато людей, зате ми маємо щастя озвучувати доволі скромну «сумну» статистику.
І все ж вони — нещасні випадки — трапляються? Так, відповімо прямо, трапляються, і не так рідко. Але який професійний спорт потенційно не небезпечний і не ризикований.
Складно підготувати машину для змагань на нехай і перекритих, але все ж таки дорогах загального користування (а саме так проводиться класичне ралі): у разі позаштатної ситуації немає надії на допомогу сторонніх засобів безпеки — гравійних «пасток», зон вильоту, бар’єрів із шин, як у кільцевих перегонах. Ралійний автомобіль одразу опиняється віч-на-віч із рельєфом, елементами ландшафту, деревами та урвищами. Саме тому дуже непросто було продумати і грамотно вдосконалювати все те, що зараз захищає екіпаж у ралі.
Наразі напрацювання і багаторічний досвід в автоспортивній безпеці склалися в єдиний комплекс заходів і вимог, що відрізняється деталями для кожної дисципліни, але загалом однозначно описує кожну дрібничку, застосовувану в перегоновий техніці (і аж ніяк не тільки засоби безпеки). У ралі під час побудови автомобіля керуються жорсткими й однозначними вимогами омологації — чіткого списку допустимих змін для кожної конкретної моделі, схваленого Міжнародною автомобільною федерацією FIA.
Саме омологація кожного конкретного автомобіля прописує матеріали, що використовуються, і технічні рішення, що застосовуються, і суворо регламентує доопрацювання всіх типів: будь-яка «дрібничка», докладно описана в цьому документі, є результатом багаторазових випробувань і накопичених знань, включно з сумним досвідом невірних рішень. Утім, омологація — річ тимчасова. Коли «виходить термін» і модель застаріває — на ній все ще можна їздити в ралі, але вже лише в національних першостях, а вимоги до підготовки таких «застарілих» машин з нуля більш лояльні.
Так чи інакше, існує і оновлюється список стандартів екіпіровки, яка може застосовуватися в офіційних змаганнях, — він довгий і різноманітний, зі своїми обмеженнями і рекомендаціями. Але саме ця нудна «паперова тяганина», де все занудно і одноманітно розписано по пунктах, служить гарантом побудови однозначно безпечного автомобіля!
Пасивна безпека ралі-кара
Класичне ралі — на те й «класичне», що саме в ньому поки що проглядається вихідна думка дисципліни. Навіть у 2015 році ці змагання не відійшли від старої ідеї «перегонів на стандартних автомобілях». Інша справа, що від його величності Стандартного Автомобіля в сучасній ралійній техніці майже нічого і не залишилося.
Проте в основі ралійної машини є стандартний заводський кузов, який цілком міг вирушити в автосалон і стати вашим. Просто його відібрали з конвеєра для створення спортивного автомобіля: ось тут-то все і почалося. Але на відміну від деяких кільцевих дисциплін ралійний автомобіль хоча б цим наближений до серійного — у нього немає силової капсули, склеєної з вуглепластику в спеціальній печі-автоклаві, або просторової рами з т і профілю, на яку навішуються пластикові «а-ля серійні» зовнішні панелі.
Зате в кузові ралійної машини є каркас. Це споруда з кількох десятків метрів вигнутих і зварених т всередині того самого «стандартного» кузова. Каркас підсилює стійки кузова, його загальну жорсткість і набагато знижує критичну деформацію в разі аварії. Всі зчленування і перетину т суворо прораховані і випробувані, ба більше — каркас постійно «еволюціонує» — вимоги до його будівництва із завидною постійністю змінюються, насамперед на благо безпеки.
Він так і називається — каркас безпеки — і справді рятує життя пілотів у хвилину нехорошого збігу обставин. Крім пілотів радіють наявності каркаса й інженери — їм дістається жорсткий, посилений кузов з великим запасом міцності, а це ніколи зайвим не буває.
Каркаси безпеки, як і кузови ралійних автівок, бувають різними: більш-менш розвиненими, більш легкими чи важкими, зі своїми особливостями — все залежить від подальшої долі машини та технічних вимог до неї. Застосування каркасів безпеки було узаконено і зроблено обов’язковим 1971 року, коли FIA взялася за створення кодексу вимог — першого омологаційного стандарту — для цього життєво важливого девайсу. Але якими ж далекими вони були від сучасних витворів інженерного мистецтва!
У всіх сучасних спортивних автомобілях, що відповідають чинній омологації, каркас не може бути створений або видозмінений користувачем: він жорстко слідує опису в омологаційній карті та встановлюється тільки спеціалізованою «придворною» компанією виробника, яка має допуск FIA для подібного роду діяльності. Коли ти купуєш подібний автомобіль, тобі зазвичай доставляють кілька контейнерів з «конструктором» у вигляді вузлів і агрегатів. Найбільшим буде кузов з уже готовим каркасом.
Серед запчастин, що доставляються замовнику разом з кузовом, як правило, є і все необхідне обладнання безпеки, яке не є унікальним: річ у тім, що багато чого з елементів захисту є «переносним» і підбирається пілотом індивідуально в рамках вимог FIA. З «універсальних» речей, що відповідають за безпеку, в машині присутні кілька важливих елементів.
Перше — система пожежогасіння: вона застосовується практично у всіх ралійних автомобілях, доповнюючись ручними вогнегасниками. Цікаво, що система пожежогасіння не призначена безпосередньо для повного гасіння спортивної машини, що запалала! Основна функція чотирилітрового балона і декількох форсунок, виведених від нього в моторний відсік і «в ноги» екіпажу, — дати пілотам можливість залишити автомобіль, що загоряється, без паніки. Система при автоматичному спрацьовуванні деякий час лише стримує поширення вогню, але не здатна повністю загасити його.
Зазвичай у пілотів є два ручних вогнегасника, надійно закріплених, найчастіше спереду під сидіннями: у разі потреби їх застосовують або самі гонщики, або вболівальники і глядачі, які прекрасно знають стандартне розташування цих найважливіших предметів.
Список «універсальних» елементів на цьому закінчується: інші пристрої та предмети, що захищають екіпаж ралійного автомобіля, підбираються під конкретну людину. По-перше, це сидіння. Вони не виглядають особливо безпечними доти, доки не сядеш у такий «ківш» самостійно: жорстке сидіння з високими боковинами і розвиненою бічною підтримкою спини, яке найчастіше має ще й «вуха», що виступають, у районі голови (щоб обмежити переміщення голови в шоломі під час аварії й у такий спосіб зменшити перевантаження, що впливають на неї). Така конструкція легка, міцна і відмінно фіксує тіло пілота в зручному і безпечному положенні. Підбирається окремо для кожної людини, щоб рівень комфорту і захисту був максимальним.
До сидінь також застосовується омологаційна політика — для сучасної ралійної машини є лише кілька видів сидінь, придатних до встановлення в конкретний автомобіль. Всі інші варіанти не отримають схвалення на передстартовій технічній комісії, де спеціально навчені експерти перевіряють відповідність «паперового» і фактичного вмісту автомобіля.
Але саме по собі сидіння — лише зручне робоче місце. Усі ми пристібаємося ременями безпеки у звичайному автомобілі, чи не так? Пристібаються і ралісти, тільки ремені у них набагато «серйозніші». Багатоточкова система лямок охоплює плечі та тазову область, збираючись в один замок із системою швидкого відкривання: єдине клацання, і людина готова покинути машину.
Ремені працюють і як засіб утримання пілота під час швидкої їзди (набагато зручніше керувати машиною, відчуваючи її як продовження власного тіла), і для безпечної фіксації під час жорстких ударів: всі інші системи не допоможуть або зашкодять, якщо тіло буде занадто вільно переміщатися салоном у момент удару або перевороту. Ремені створюються лише уповноваженими фірмами згідно з жорсткими вимогами чинного стандарту: це зовсім не ті тоненькі лямки сімдесятих років, що шили вручну ледь не «на коліні» перед перегонами.
Сучасні ремені безпеки — це надійні кріплення до кузова, спеціально спроєктовані пряжки, швидкороз’ємні замки та навіть особливе плетіння тканини, яке дає змогу їй під час удару програмовано розтягуватися для поглинання енергії.
