Gaznaauto Сайт про автомобили
Чим відрізняється старий радянський підхід у боротьбі зі статичною електрикою на кузові авто від сучасного китайського? І наскільки взагалі поширена й актуальна в наші дні ця проблема? Вивчаємо заземлення через шини, антистатичні брелоки та гумові «хвости»!
Заземлення через шини
Прояви статичної електрики знайомі кожному з пересічних побутових речей — електризації синтетичного светра, волосся об пластиковий гребінець тощо. У результаті на предметі та людському тілі накопичуються заряди різних потенціалів, і відбувається розряд, часом із проскакуванням іскор страхітливих розмірів. Автомобіль легко накопичує статичний електричний заряд — як правило, в суху вітряну спекотну або морозну погоду. За вологості повітря понад 85 % статична електрика практично не виникає.
Якщо ж умови сприятливі, на кузові машини може накопичуватися заряд у десятки і тисячі кіловольт. Ця страхітлива напруга не є небезпечною через мізерний струм, проте породжує два неприємних моменти в повсякденному житті — болючі колючі удари під час дотику до автомобіля, а також посилене притягання пилу, яке особливо дратує на свіжомитому авто, що швидко набуває неохайного вигляду. До речі, небезпеки займання від статики бензину під час заправки бака, всупереч поширеній хибній думці, немає — все обладнання заправок заземлено відповідно до найжорсткіших стандартів і розряду з кузовів автомобілів клієнтів не боїться!
При цьому проблему статики на автомобілі не можна назвати масовою, і багато хто не стикається з нею практично ніколи. Річ у тім, що, як не дивно, шини, які ми вважаємо ізолятором, містять у собі достатню кількість сажі (суть — струмопровідного вуглецю), який дає змогу статичному заряду благополучно стікати в землю в більшості випадків. Хоча при посиленому накопиченні статики, коли машина стоїть на сильному вітрі, що несе велику кількість пилу або сухого снігу, заземлення через колеса вже виявляється недостатнім… Та й до складу сучасних шин зі зниженим опором коченню включають дедалі більше діоксиду кремнію, що замінює традиційну струмопровідну сажу. Багато хто, напевно, помічав, як після переходу зі штатної бюджетної російської гуми на пристойну «буржуйську» машина починала більше припадати пилом і частіше стріляти статикою…
Утім, деяких «щасливчиків» шарашить струмом за кермом регулярно і постійно, завжди і всюди… Просто в їхніх конкретних випадках невдало збігається низка чинників — нюанси клімату і рози вітрів у місцях постійного перебування, певне поєднання синтетики в матеріалі сидінь, чохлів і повсякденного одягу, особливості покришок, тип забарвлення кузова автомобіля тощо, що в комплексі дає постійне накопичення заряду на машині.
«Електричний хвіст»
За радянських часів чи не наймасовішим елементом нехитрого зовнішнього «стайлінгу» була поліуретанова або гумова смужка-«струмоприймач», призначена для стікання заряду з кузова на землю — подібним аксесуаром хизувалася кожна друга машина, і ефект розряду був чудовим, якщо, звісно, автовласник не припускався помилок під час встановлення. Річ у тім, що «хвостик» сам по собі струм не проводив — у стрічку банально вплавлявся металевий дріт, що виходив назовні у вигляді контактної пелюстки з отвором під болт. І свій ефект стрічка надавала, лише будучи закріпленою на зачищену від фарби і бруду металеву кузовну деталь — а ось прикручування до пластикового бампера «дев’ятки» або «вісімки» толку, зрозуміло, не давало. Ще одна популярна помилка олдскульної епохи — купівля стрічки, зробленої шахраями-кооператорами, які вирізали її з листової гуми без струмопровідної жили всередині. Такий «струмознімач» давав лише плюси до понтів — прикрашений кольоровими катафотами і закордонним написом «antistatic» (часто з помилкою, з K на кінці!), його вішали в більшості випадків заради сумнівної краси, і ті, хто не мав від самого початку проблем зі статикою, навіть не знали, що «хвіст» свого основного завдання не виконує…
Як не дивно, подібні аксесуари і донині не зникли з прилавків, випускаються і продаються. Оскільки немає більше охочих свердлити для кріплення антистатика отвір у металевому бампері або в «спідниці» кузова, як це робили за часів повсюдного жигулізму, «хвости» еволюціонували та оснащуються тепер хомутами для кріплення на кінчик вихлопної ти, що гарантовано має якісний контакт із «масою». Своє завдання з позбавлення машини від агресії до водія і притягання пилу ці пристрої виконують, хоча вигляд сучасного автомобіля, треба сказати, спотворюють вельми істотно…
«Роби раз, роби два…»
Якщо не хочеться присобачувати безглуздий гумовий хвіст на новенький сучасний автомобіль, можна застосовувати особливу «антистатичну» тактику виходу з машини. Відчинивши двері, потрібно спершу взятися рукою за металевий кант дверей (не за пластикову ручку!), а потім уже ставити ногу на землю. Це зрівнює електричні потенціали кузова і людини, і хворобливого уколу не буде.
Але в такої методики теж є недоліки. По-перше, бездоганно вона працює тільки тоді, коли ви торкаєтеся саме голого металу, а не пофарбованого. А в сучасному автомобілі його намацати не так уже й просто! Усе пофарбовано, захищено пластиком, і навіть замкова щілина під кермом уже не завжди рятує — дедалі частіше її замінює безключова стартерна кнопка… А по-друге, така схема корисна під час виходу з салону, але статика часто б’є під час посадки до машини!
Плюс, скажімо, чесно, освоєння і постійне утримання в голові цього алгоритму, щоб не забувати регулярно проробляти його на практиці, здається якимось технічним збоченням. У повсякденній експлуатації автомобіля і так вистачає різних умовностей, і додавати до них ще й особливий ритуал покидання салону — це вже явний перебір…
«У неї всередині неонка» (с)
Якщо не «хвіст» і не «акробатика», то що? Сьогодні китайські ремісники пропонують досить великий асортимент так званих «антистатичних брелоків». Цей дивний гаджет найчастіше являє собою невеликий циліндрик завдовжки з палець і діаметром з олівець, хоча іноді буває схожий і на флешку. У нього два контакти з протилежних кінців — за один його потрібно тримати пальцями, а другим торкнутися дверей, рукоятки, а в ідеалі — металу замкової щілини. Розряд, призначений вам, погаситься начинкою брелока і дійде до тіла невідчутним.
Як не дивно, ця цілковита на вигляд дурниця працездатна. «У ней внутре неонка» — все дослівно за Стругацьким! У корпусі «антистатичного брелока» міститься та сама начинка, що й у викрутці електрика — фазопокажчику! Інакше кажучи, послідовно з’єднані лампочка-неонка і високоомний резистор.
Тому купувати «спецбрелок» зовсім не обов’язково — якщо у вас є викрутка-фазопокажчик, можете сміливо використовувати її. Скажімо більше — навіть лампочка-неонка там не особливо-то й потрібна. Досить будь-якого резистора з опором у кілька мегаом, вартістю ля півтора в найгіршому випадку.
І знову… «хвіст»!
Торкатися дверей автомобіля антистатичним брелоком перед тим як їх відчинити — це, чесно кажучи, навіть гірше, ніж «магічний ритуал» з почерговим опусканням рук і ніг, описаний вище. Ще одна-дві таких регулярних дії на додачу до брелока — і простіше вже пішки ходити… Тому, якщо ваша машина з якихось незрозумілих причин все ж схильна регулярно «кусатися», найкраще розв’язати питання радикально — невеликим, ефективним і абсолютно непомітним з боку «колгоспом».
Замість сумнівних гумок-«антистатиків» нам знадобиться півметровий відрізок тонкого (близько 3 мм) сталевого троса, але закріпимо ми його не вульгарним чином на видноті, на задньому бампері, а під днищем, десь у районі передніх сидінь. Кінець троса найпростіше закріпити на глушнику — це ідеальне місце, що має бездоганний електричний зв’язок з кузовом і при цьому зазвичай являє собою голий метал, який не потребує пошкодження фарби для хорошого контакту.
Такий «хвіст» стане бездоганно виконувати функцію відведення статики з кузова і при цьому його не буде видно ззовні та не зіпсує вигляд автомобіля недоречним «олдскулом».
