Якщо ще кілька років тому серед захисних покриттів кузова автомобіля головними були покриття на основі воску, то сьогодні бестселером вважаються керамічні склади, також відомі як «рідке скло». Ми розібралися в хімічному складі засобів для кузова і розібралися в цінах.
Що, власне, може дати кузову керамічне покриття?
- «дзеркальний» блиск
- водо- і брудовідштовхувальні властивості
- стійкість до ультрафіолетового випромінювання
- захист від відколів і подряпин
- захист від хімічного впливу реагентів
Однак, як кажуть мудрі люди — за все треба платити. Такі покриття досить дорогі і складні в нанесенні. А деякі можуть наноситися тільки професійно підготовленими людьми в особливих умовах — їх навіть немає у вільному продажу, тільки для автомайстерень.
Річ у тім, що такі керамічні покриття — результат серйозної роботи хіміків. Серед іншого в складі використовуються і нано-елементи. Зрозуміло, що слівце «нано» стосовно будь-якого продукту сьогодні викликає якщо не сміх, то неабиякий сумнів: аж надто багато з’явилося товарів із цим «модним прибамбасом» у назві.
Але в деяких керамічних покриттях той самий нано-порошок діоксиду титану, наприклад, дає змогу підвищити адгезію препарату і міцність плівки, тож у цьому разі «нано» — це не порожній звук.
Трохи теорії
Сьогодні існує безліч «керамічних» препаратів. Але в основі їх — звичайний пісок. Звісно, не сам пісок (тобто діоксид кремнію), а силікати, тобто солі кремнієвих кислот. Усі ми знайомі з силікатами: наприклад, лужний розчин силікату калію і силікату натрію — це той самий канцелярський клей або «рідке скло».
До речі, вперше рідке скло отримав 1818 року німецький хімік і мінералог Ян Непомук фон Фукс. І він вже точно не думав, що його продукт використовуватимуть для захисту корпусу автомобілів. Тим паче, що й автомобілів-то тоді не було…
Майже за 200 років хімія пішла далеко вперед — і препарати для кварцово-керамічного покриття являють собою доволі складну суміш речовин, про які тоді й не знали: зокрема, група сполук на основі кремнію: силікони. І багато ще чого.
Із чого складається «нанокераміка»?
Ось так виглядає склад типового «нанокерамічного» рідкого скла:
1) TiO2 — оксид титану: до 3,0 %.
З’єднання використовується в хімічній промисловості для відбілювання (зокрема, воно є в м’ясі кальмарів, жуйках, драже та інших «білих» продуктах, а також у дорогому папері), але також і для термічного захисту в складі пластиків і стекол. Очевидно, остання властивість оксиду титану в нашому випадку відіграє основну роль, а дуже дрібний розмір частинок дозволяє додавати приставку «нано».
2) SiO2 — діоксид кремнію (у мінеральному вигляді це кварц): до 30%.
Основа покриття — безбарвні кристали, що мають високу твердість і міцність.
3) C10H30O5Si5 — декаметилциклопентасилоксан (D5): понад 50%.
Рідина на силіконовій основі, стійка до окислення. У промисловості використовується для хімічного очищення тканин.
4) Al2O3 — оксид алюмінію: менше 2%.
Безбарвні нерозчинні у воді кристали. Служить сировиною для виробництва вогнетривких і абразивних матеріалів.
5) Алкоксисилан: понад 12%.
Використовуються в синтезі кремнійорганічних продуктів для створення органічної полімерної плівки.
6) Поверхнево-активні речовини (Copolymer surfactant) менше 1%.
ПАРи — це основа всіх мийних засобів, які, умовно кажучи, «виштовхують» забруднення на поверхню утвореної речовиною плівки.
У принципі, тією чи іншою мірою ці сполуки (або їхні аналоги) використовуються практично у всіх препаратах. Щось додається, щось виключається, але ось кремній присутній завжди.