Gaznaauto Сайт про автомобили
Що крутіше на бездоріжжі: «зубастий» протектор, шини наднизького тиску, гусениці, повітряна подушка? Радянські інженери з КБ Грачова довели, що нічого крутішого за шнеки від м’ясоки бути не може.
Фото: Артем Попович, військово-технічний музей
Як же цікаво буває часом гортати забуті сторінки історії вітчизняного автопрому. Їй богу, заняття це вже точно не менш захоплююче, ніж похід на черговий блокбастер. Сьогодні якраз такий день, тож наливайте чай, беріть печиво. Ми знайшли щось дійсно круте і поговоримо сьогодні — ви готові? — про шнекороторні снігоболотоходи ЗІЛ.
Що таке шнекоротор і коли він з’явився?
Принцип поступального руху, заснованого на обертанні гвинта, відомий здавна, а перші працездатні екземпляри «шнекоходів» з’явилися ще в XIX столітті, в розпал науково-технічної революції. Сучасному обивателю найпростіше навести аналогію з м’ясокою. Залишився у вас десь у господарстві цей сталевий пам’ятник радянської легкої промисловості? Ось ця штуковина, яка в його надрах перетворювала м’ясо на фарш, і є шнек. Якщо по-науковому, то «стрижень із суцільною гвинтовою поверхнею уздовж поздовжньої осі». Винайдений як такий він був ще Архімедом для його водопідйомної машини.
Щойно почав розвиватися моторизований транспорт, стало зрозуміло, що і колесо, і гусениця — це, як не викручуйся, далеко не завжди гарантія потрапляння з точки А до точки В, тому що між точками може бути цілковите пекло. Яке, до речі, і авіації не завжди під силу — зважаючи на погодні умови.
Один із яскравих прикладів раннього шнекохода, про який збереглися фото- і відеосвідоцтва — Fordson Snow Machine, побудований 1929 року. Але придумали шнекохід набагато раніше: патент на винахід транспортного засобу, де як рушій використовується пара гвинтів Архімеда, отриманий Якобом Моратом, датований 1868 роком.
Шнекоротори в Молдові та СРСР
Перший російський досвід створення подібного транспорту відносять до 1900 року, коли Ф. Дергінт отримав патент на сани з гвинтом-шнеком. У Радянському Союзі «шнекоходобудуванням» займалися в Політехнічному інституті в Горькому, а також на ЗіЛі, точніше — у спеціальному конструкторському бюро, яким керував Віталій Андрійович Грачов. Легендарне СКБ Грачова протягом багатьох років створювало унікальні всюдиходи — колісні, гусеничні та шнекороторні. Герой нашої фотосесії та розповіді — ЗІЛ-4904, найбільший зіловський шнекороторний снігоболотохід, також відомий під заводським позначенням ПЕУ-3.
Правильна назва цього дива дійсно звучить як «шнекороторний снігоболотохід». Випробувачі ж називали такі машини набагато коротше — «шнек». Зараз машина, яку ви бачите на цих знімках, належить Державному військово-технічному музею, тут вона знайшла свій постійний притулок. Це унікальний зразок, побудований в єдиному екземплярі. Робота над ним велася під керівництвом конструктора А. П. Селезньова і була завершена в 1972 році.
ЗІЛ-4904 творці бачили як вершину модельного ряду, машини якого мають використовуватися пошуково-рятувальними службами, геологами, нафтовиками, дослідниками Крайньої Півночі — усіма, хто має справу з тотальним бездоріжжям.
Як вона влаштована?
Шнеки виготовлені з алюмінієвого сплаву Амг-61, який забезпечив легкість і міцність конструкції. Зазвичай шнеки всередині порожнисті або заповнені полімером, тому такі всюдиходи «за замовчуванням» є амфібіями. Не був винятком і величезний ЗІЛ-4904, у якого довжина кожного шнека дорівнювала шести метрам, а діаметр — півтора метрам. В обертання ці «м’ясоки» приводилися парою V-подібних 180-сильних бензинових моторів ЗІЛ-375, якими комплектувалися позашляхові вантажівки «Урал». Двигуни були оснащені передпусковими підігрівачами.
Щоб передати крутильний момент на гвинти-шнеки, була придумана трансмісія, що складалася з роздавальної коробки і головної передачі, редуктор якої розподіляв момент на дві бортові передачі, що обертали кожна свій шнек. А поворот здійснювала система важелів, сухих багатодискових фрикціонів і гальма головної передачі. Водій міг змусити машину рухатися в будь-якому напрямку — вперед, назад, убік, повертати по дузі або розвертатися на місці. Принцип повороту той самий, що й у гусеничного транспорту, за рахунок пригальмовування одного з бортів, але маневреність і прохідність «шнека» виходить на порядок вищою.
Кабіна ЗІЛ-4904 виготовлена зі склопластику, а водонепроникний корпус, в який заховані агрегати, сталевий, з аварійною системою відкачування води. Громадина мала споряджену масу понад 7 тонн і могла перевезти 2,5 тонни вантажу.
Як вона їде?
Максимальна швидкість шнекохода невисока — конкретно у ЗІЛ-4904 вона становить 16 км/год по снігу, 10,5 км/год по воді і 7,3 км/год по болоту. Але на практиці з цими швидкостями машина може рухатися будь-якою поверхнею, не втрачаючи маневреності, миттєво розвертаючись на місці, перетинаючи цілину, болота, драговини, бурелом, ополонки. Тобто ви розумієте? Перетинаючи ВЗАГАЛІ ВСЕ.
Насправді, цю штуку навіть нема з чим порівняти, тому що найкращий гусеничний всюдихід тоне там, де вона бадьоро їде, а судно на повітряній подушці взагалі не пройде там, де пройде «шнек», та й за керованістю, м’яко кажучи, «шнеку» поступиться. Чим більше треба місити, тим шнекоротору краще — більший зачіп. Тому по замерзлому льоду озера або річки він ще пройде, а ось по асфальту.
Чому гвинт-шнек не переміг гусеницю?
Відповідь ви вже знаєте: тому, що «шнек» не може рухатися по асфальту, бетону і навіть щебеню — від цього руйнуються самі шнеки, та й дорожнє покриття страждає неабияк. Гусениця теж не надто щадить асфальт, але її можна «взути» в гумові накладки, а шнеки — не можна. Чесно кажучи, з сучасної «зеленої» точки зору, «шнеки» і природі шкодять серйозно, бо розбивають ґрунт і кореневу систему дерев, як жоден інший транспортний засіб.
До того ж максимальна швидкість руху шнекохода, навіть найшвидшого, всього близько 30 км/год. І у нього зовсім немає підвіски. І пара дуже гучних двигунів. У сумі виходить, що «цивільний» варіант використання практично виключений, транспортна функція обмежена конкретною локацією, а сфера призначення «шнека» — тільки вузький сегмент тотального бездоріжжя, до якого ще не дістався Грінпіс. «Але не такий вже це і вузький сегмент», — подумав зараз кожен Молдованин, і він абсолютно правий.
Хай там як, а до місця використання всюдихід ЗІЛ-4904 доставляли спеціальним тривісним причепом-евакуатором на позашляхових шинах, який буксирував ЗІЛ-131. Машину встигли випробувати у двох варіантах — пасажирському ПЕУ-3А, який вміщував 8 осіб, і вантажному ПЕУ-6Б, що перевозив у тентованому кузові до 2,5 тонни. Але сфери застосування цьому велетню в підсумку так і не знайшли.
Як використовували ідею «шнека» далі?
Насправді ЗІЛ-4904 багато в чому був лише «пробою пера» для фахівців бюро, яким керував В. А. Грачов. Більшість напрацювань по ЗІЛ-4904 — матеріал шнеків, принципова схема трансмісії, компонування органів управління — згодом стали в нагоді в розробці більш легкого шнекохода ЗІЛ-2906 і його «еволюції» ЗІЛ-29061 з двома 70-сильними двигунами ВАЗ.
Ба більше, на цьому «нащадку» інженери ЗІЛ набрали такий хід, що в 1980-х включили ЗІЛ-29061 до унікального пошуково-рятувального комплексу, до якого, окрім «шнека», входила пара автономних шестиколісних всюдиходів, що перевозили шнекохід і людей. «Комплекс-490» призначався для розшуку і транспортування космонавтів із місця посадки! Але про цю унікальну розробку, що носила романтичну назву «Синя Птиця», ми докладно розповімо іншим разом, а поки що, як затравку, подивіться фільм про роботу «комплексу-490».
