Великий золотник і дорогий: купуємо Mitsubishi Pajero IV за 1,3 мільйона лей

Здавалося б, що може бути простіше, ніж знайти цього заслуженого ветерана з таким-то бюджетом! Тому, переглядаючи оголошення, я був налаштований оптимістично: у відведену суму вкладається багато машин, тож вибір є, а оскільки четвертий Паджеро не можна віднести до надто ніжних і ламких автомобілів, то щось хороше знайдеться. Принаймні, за час роботи в AUTOMAMA нам траплялося багато гідних варіантів. Але життя — штука жорстока. Причому, як з’ясувалося, не тільки по відношенню до тих, хто підбирає собі Паджеро, а й до самих Паджеро.

Що і де шукаємо?

Більшість оголошень подано від автосалонів, але спочатку спробуємо знайти машину у приватника. Такі оголошення є, хоча за фактом виявляється, що машини продають не їхні власники, а перекупники. Дізнатися це часто легко — просто запитайте, на кого оформлена машина. Якщо на брата, свата, тещу, знайомого, друга або ще когось — можете не сумніватися, з максимально можливою ймовірністю це він, добрий і веселий санітар авторинку — перекупник. І я б у цьому разі вважав за краще купити машину в автосалоні, ніж у хитрого, жадібного і не завжди (або «завжди не») чесного перекупника.

Ми не обмежуватимемо себе пошуком певної комплектації, хоча певні уподобання у нас є. Наприклад, дизель із пробігом у двісті тисяч краще обійти стороною: невідомо, що в нього там із паливною апаратурою, хоча самі турбодизелі об’ємом 3,2 л потужністю 160 або 200 к.с. дуже навіть непогані. До бензинових моторів теж особливих претензій немає, але потрібно враховувати, що 3,8-літровий двигун (250 к. с.) вирізняється неабияким апетитом і потребує дуже якісного обслуговування, що в підсумку вийде дорожче, ніж обслуговування молодшого мотора об’ємом 3 л (178 к. с.). До речі, приємна новина для любителів економії — трилітровий мотор цілком перетравлює 92-й бензин.

До трансмісії теж чіплятися не будемо. Механіка (якщо це дорестайлінгова машина), автомат — неважливо, аби була живою.

До речі, про вік. Нашого бюджету цілком вистачає на рестайлінгові машини 2011-2014 року. Ось і постараємося дивитися їх — чим Паджеро молодше, тим краще.

Ну і наостанок — загальна рекомендація. Ми не будемо навіть розглядати оголошення про продаж машин, які містять натяки на часту позашляхову експлуатацію. Не применшуючи позашляхових переваг автомобіля, зауважимо, що в «автомобіль на кожен день» Федора Конюхова четвертий Паджеро не годиться. Тож якщо бачимо «злу» гуму, «люстру» на даху або ще щось подібне — відмовляємо відразу.

Без прикрас

Знайти чесного продавця на ринку машин з пробігом — така ж утопія, як і мир у всьому світі. Тому не можна не розповісти про першу ж машину, яку я поїхав дивитися. Точніше, про її продавця. Сама машина випущена в 2011 році, за неї просять 1 150 тисяч. Дизель, 3,2 л, 190 к.с., один власник, хороша комплектація. Щоправда, пробіг 180 тисяч. Цікаво, який вигляд матиме Паджеро з таким пробігом?

Чесно кажучи, вигляд у машини не дуже.

На перший погляд, усе, начебто, не так уже й погано. Але навіть на цій фотографії видно, що накладку лівої передньої арки міняли.

Міняли її не дуже акуратно, але нам цікавіше, чому її міняли. І тут слово бере продавець.

— Міняли накладку і крило — було ДТП. Крім того, не працює автокоректор фар і перефарбовували ліве крило — його подряпали на парковці.

Хм, ось так усе викладати одразу? Ну, це непогано. Про всяк випадок перевіряємо товщиноміром. Так, все так і є, всі інші елементи — в рідній фарбі, а передні крила перефарбовували.

Крім того, є безліч дрібних дефектів ЛФП. З одного боку, це підтверджує, що ЛФП оригінальне (на недавно пофарбованій машині такого не буває), але деякі речі дійсно засмучують. Гаразд би сколи на капоті — набагато неприємніше те, що вже помітно стали іржавіти задні двері. Подекуди вже є «рижики», в інших місцях фарба тільки починає пузиритися.

Але повернемося до наших крил. Якщо перефарбовували їх обидва, бажано перевірити, чи не переживала ця машина фронтальний удар. Імовірність такої події завжди є. У нашому випадку додають оптимізму капот у рідній фарбі та оригінальні фари. До речі, особливо «прошарені» продавці мотлоху під час відновлення своїх цебер намагаються ставити фари того самого року випуску, що й машина. Тож можна дивитися на них скільки завгодно, але підступу не знайти — рік збігається, виробник — теж. А те, що вони з розбирання від іншої машини, помітити можна не завжди. Але навряд чи наш продавець на таке піде — досі він говорив про все чесно. Поки ми не помічаємо щось дивне.

Вам не здається, що тут хтось працював шпателем і пензликом? Ні? А якщо подивитися так?

І це — якраз позаду переднього бампера. Не треба вірити в розповіді про наїзд на пеньок та інші казки. Тут був удар, причому хороший. Чому ж нам про нього нічого не розповів наш такий чесний спочатку продавець? А таке буває: краще відразу ткнути покупця носом у кілька незначних косяків, притупивши тим самим його пильність. Дивись, він розвісить вуха і пропустить щось цікавіше.

Ну і ще одне традиційно слабке місце — рамка лобового скла. Тут теж все в «жучках».

Звісно, щоб виявити реальний ступінь пошкоджень після удару, потрібно уважно оглянути моторний відсік на наявність інших слідів аварії, але через розбиті рожеві окуляри робити цього вже не хочеться. Можливо, огляд салону поверне бажання відкрити капот?

Зараз на одометрі машини — 190 тисяч кілометрів. Що ж, шкіра Чебурашки (він же «молодий дерматин») у Паджеро стійкістю не відрізняється.

Тут є і просто рвані місця, і затерті. Але все інше всередині працює, слідів прямо-таки катастрофічного зносу немає. Найімовірніше, пробіг дійсно наближається до двохсот тисяч.

Заради інтересу запустимо мотор.

Діагностувати дизель на слух — завдання для експертів із тонким музичним слухом. Ми навіть не намагатимемося цього робити, бо повне перефарбування машини, до того ж із підозрою на серйозний фронтальний удар, нас не влаштовує. Та й турбодизель із пробігом під 200 тисяч може підкинути дуже навіть дорогі сюрпризи. Наприклад, перебирання ПНВТ або заміну форсунок. А форсунки Common Rail — це трошки не те саме, що форсунки омивача скла, це дорого. Пошукаємо щось інше.

Класика жанру

А тепер подивимося, що нам можуть запропонувати за трохи більші гроші. Машина 2012 року, мотор — трилітровий бензиновий. Ціна — 1 мільйон 239 тисяч.

Тут із фарбою все напрочуд добре.

А ось інших недоліків вистачає.

Почнемо з дрібниць. По-перше, потрібно буде поміняти корпус дзеркала.

Зрозуміло, що скотч та ізоляційна стрічка вирішують практично всі проблеми, і не тільки з автомобілями, але виглядає це негарно. А ось механізм не постраждав, тож можна вкластися в суму від двох до п’яти тисяч — дивлячись де шукати корпус.

Інші проблеми — типово «паджерівські». Перша — це тріщини та сколи на лобовому склі. «Лобовуха» на цьому автомобілі стоїть майже вертикально, і камінчики, перш ніж відлетіти, б’ють у неї сильно. Тож відколи і навіть тріщини на склі Паджеро — це майже нормально. Добре, що скло без підігріву коштує недорого, і залежно від вибору самого скла можна вкластися в 6-10 тисяч. При сумі покупки за мільйон — дуже незначно.

Ще один недолік Паджеро — скляні протитуманні фари. Досить їх гарненько нагріти довгим увімкненням і в’їхати з розгону в хорошу калюжу — і вуаля, отримаєте фірмову скляну мозаїку.

Якщо плануєте чинити так регулярно, то їх можна навіть не міняти — все одно полопаються.

До салону претензій немає. Для зазначеного пробігу в 105 тисяч він зберігся відмінно. На сидінні є знос шкіри тільки на бічному упорі, але там обшивка завжди зношується інтенсивно, тож приводів для переживань немає.

Мотор теж працює рівно, патьоків оливи немає, всі рідини стоять за рівнем.

Теоретично, якщо в цю машину вкласти тисяч 50 (що буде дуже щедро), то якраз за наші 1,3 мільйона можна отримати хорошу машину з цілком прийнятним пробігом у 105 тисяч км. Але у неї є ще один недолік — паток охолодження АКПП, що потіє.

Ця проблема відома багатьом власникам Паджеро: там не дуже вдало зроблено розвальцьовування, і тка з часом починає потіти, а потім і текти. Хтось її вкорочує, а в крайньому разі доводиться міняти весь радіатор. А їздити з ткою, що тече, не варто в будь-якому разі.

Хоча загалом це ситуацію ніяк не змінює. Машина не без недоліків, але якщо докласти до неї руки і зовсім невелику суму, цей «паджерік» ще довго радуватиме нового власника.

Таємниця за сімома замками

Наступний продавець приїхав на зустріч із дуже роздутою зарозумілістю — його так розпирало від усвідомлення 3,8 л під капотом, що поводився він якось зарозуміло. Проте, за машину 2012 року він просив лише 1 250 тисяч, що дуже не дорого. Що з нею не так?

Дивно, що маючи кошти на утримання автомобіля з таким мотором, продавець не має грошей на пристойні шини. Ззаду, до речі, гума не так заїжджена.

Якщо дуже добре придивлятися, то видно деякі нерівномірності в зазорах. Може, слід ДТП, а може, злісної позашляхової експлуатації — кузов Паджеро не дуже любить високі навантаження у вигляді діагональних вивішувань. Але скоріше, має місце перший варіант: побачивши товщиномір, продавець засмутився, різко став підозрювати в мені перекупника (що, власне, для мене не новина) і запропонував пошукати собі іншу машину. Проте вдалося ткнути в кілька місць. І так, машина там виявилася в подвійному шарі фарби.

Ще гірший стан підкрилків.

Тут знову виникають підозри про розбирання або жорсткі «покатушки». Та й навряд чи просто дбайливий господар не звернув би уваги на підкрилки, які не стоять у своїх місцях.

Під капотом картину доповнив порожній розширювальний бачок. Об’ємний V6 дуже не любить перегрівів, а в цих моторів до 2008 року були ще й проблеми з вкладишами корінних шийок колінвалу (через них навіть проводили відкличну кампанію). Тож варіант без антифризу, ще й перефарбований, нам цікавим не може бути ні за якого розкладу.

Що ми маємо в підсумку? Найцікавішим варіантом виявився другий. Так, у нього є недоліки, але їх можна розглядати лише як привід до торгу. Незважаючи на те, що цього разу нам не вдалося знайти повністю безкомпромісну машину, в якій не довелося б нічого робити, вірю, що купити четвертий Паджеро за нашу суму цілком реально. І ось чому.

Буквально пару місяців тому в нашій філії в Краснодарі ми продавали білий «Паджерік» 2011 року з такою ж ходовою трилітровою модифікацією. Ціна (увага!) — 1 030 тисяч. При цьому машина з одним власником і повністю в заводському забарвленні. З неприємного: тріщина на лобовому склі (вже знайома біда всіх Паджеро), подряпина на задніх лівих дверцятах і крилі, розбитий ліхтар і тріснутий задній бампер. Зате по технічній частині — жодних нарікань. Трохи більше двох тижнів — і автомобіль благополучно знайшов нового власника!

Ну а якщо з пошуками зовсім туго, завжди можна довести до розуму більш-менш пристойний екземпляр. Але перед остаточним рішенням раджу обов’язково відігнати машину на підйомник: потрібно перевірити стан передньої хрестовини, яку багато хто переставав шприцювати після закінчення гарантійного терміну і проходження ТО у дилера. До того ж за заднім лівим колесом проходять тки кондиціонера, які швидко іржавіють. Заодно знизу можна бачити наслідки позашляхових подвигів власника. Сліди ударів, сильні та численні потертості, навіть гілки, що застрягли в захисті, — все це зустріти на Паджеро можна. А купувати таку машину, звісно, не варто.