Gaznaauto Сайт про автомобили
Привезти авто з-за кордону. За нинішніх часів цілком пересічна «операція», старі «мотори» везуть до Молдові тисячами. Але серед них є особлива категорія: олдтаймери. І ось їхнє ввезення в нашу країну — велика проблема. Навіть якщо це «Победа» або «Чайка».
Які труднощі виникають при спробі провезти через кордон антикварний автомобіль? Які підводні камені підстерігають у цій ситуації поціновувачів колісної старовини? Про це ми поговорили з фахівцем з пошуку, доставки та оформлення ретроавтомобілів Кирилом Євстаф’євим.
— Першу свою машину я привіз «з-за кордону» ще в 1998-му, — розповідає Євстаф’єв. — А зараз мені доводиться щорічно оформляти по кілька десятків ввезених до нас раритетних машин. Причому потік цей різко збільшився після 2008 року і з того часу продовжує зростати. Точну кількість на всю країну, звісно, визначити не можу, але якщо років 15 тому в Росію за рік ввозили загалом штук 20 олдтаймерів, то зараз — кілька сотень.
Культура чи «їздити»?
— Схема дій завжди однакова?
— Існує два офіційні способи доставити через кордон стару автівку: привезти її та оформити як культурну, історичну цінність або просто як транспортний засіб. У першому випадку можна заощадити і не платити мито, однак при цьому ваш олдтаймер декларується і оформляється саме як цінний історичний об’єкт. А тому на таку машину не видається техпаспорт, вона не зможе отримати держномери. Ставте її в павільйон, за скло і милуйтеся! Але їздити не можна — хіба що на якихось ралі ретромобілів, куди вашого «ветерана» потрібно буде доставити на евакуаторі.
Діючи за варіантом №2, ви отримуєте повноправний засіб пересування. На нього оформлять техпаспорт, поставлять на облік у ДІБДР. Однак ціна подібного задоволення може бути досить значною. Доведеться сплатити мито, яке, як відомо, залежить від об’єму двигуна (а чимало «дідусів» у цій частині мають доволі значні параметри). Наприклад, за 3-літровий «мотор» передбачається оплата за тарифом 5 євро за кубічний сантиметр, тобто в сумі 15 000 євро.
«Раритетний» Мерседес 60-х уже не ввезеш
— Утім, на мій погляд, погляд людини, яка професійно опікується старою колісною технікою, подібні правила дають принаймні один незаперечний плюс: великі митні платежі перешкоджають ввезенню в країну всілякого ретрохламу. Якщо подивитися оголошення на заіжних сайтах, там повно «спокусливих» пропозицій. Скажімо, Мерседес 1960-х за 500-700 доларів. Однак це справжня пастка. Машини пропонуються биті, некомплектні, не на ходу. Відновити подібну «дармову» техніку в російських умовах дуже важко, клопітно і дорого. Ну а дізнавшись, що за «утиль», взятий за кілька сотень «баксів», доведеться на кордоні заплатити ще кілька тисяч євро, автомобіліст навряд чи наважиться на подібне «вигідне придбання».
Часом недосвідчені люди потрапляють у халепу, сплутавши два терміни: митний збір і мито. У першому випадку йдеться про невеликі гроші — одна-дві тисячі лів. І людина, вважаючи, що цим і вичерпуються її витрати на проходження митних ежів, бере вподобану машину. Але вже під час в’їзду на територію рідної країни з’ясовується, що, окрім цієї «легковагової» суми, потрібно викласти ще й мито, що становить тисячі євро. Для декого такі раптові витрати виявляються вже непідйомними. На митному складі в Зеленограді мені довелося бачити кілька покинутих «дідусів»: ретроавтомобілі стоять там уже довгі місяці, пилом вкрилися, схоже, почали навіть розвалюватися.
— Яка ж доля подібних покинутих «раритетів»?
— Згідно з правилами, якщо до певного терміну господар так і не заплатить мито, «забутий» ним старовинний автомобіль передають на внутрішні торги, які спеціально влаштовують, і він може зрештою опинитися, скажімо, в колекції Політехнічного або якогось іншого музею.
Хочу згадати і ще про один важливий момент. За наявними у нас правилами, легковий автомобіль віком від 30 років, збережений у його оригінальній — «заводській» — конструкції, визнається раритетом і тому не повинен обов’язково відповідати чинним з нинішнього року жорстким екологічним нормам «Євро-5».
Коли митниця не дасть «добро»
— Повернімося до теми підводних каменів на шляху оформлення ретромашин, що ввозяться в країну.
— Може статися плутанина під час направлення авто на той чи інший митний пост. Наприклад, олдтаймер оформлений за документами як культурна цінність, а його привезли на пост, де оформляють «живі» автомобілі. Таке цілком може трапитися з новачком, з вини недосвідченого відправника, водія транспортної компанії і навіть митного інспектора, який працює на кордоні.
Заплутатися, справді, легко: везуть-то автомобіль, а отже, його треба відправити на «автомобільний» митний пост. А там, побачивши, що за документами ця техніка значиться культурною цінністю, не стануть із нею працювати: «Ми тут оформленням культурних цінностей не займаємося. Вам слід було везти вантаж на інший пост». Але виправляти ситуацію вже пізно: ніхто просто так ретроавтомобіль, що «заблукав», з митного поста не випустить.
Єдиний вихід у його власника — оформляти процедуру реекспорту: писати заяву і вивозити назад, за кордон. Природно, втрата часу, грошей. На мій погляд, таку проблему можна було б вирішити, об’єднавши роботу митних постів у межах одного регіону, тоді зникли б ці нездоланні нині для клієнта бар’єри між ними.
Ситуація може виявитися і ще більш заплутаною. Ось свіжий випадок — прямо-таки парадоксальний. Ми ввозили в Росію для московського любителя ретромашин куплену ним на Україні, в Краматорську, «Волгу» ГАЗ-21. Новий господар збирав колекцію з усіх «волгівських» серій і модифікацій, а тому вирішив оформляти покупку не як транспортний засіб, а як «експонат» — культурну цінність.
Однак за існуючими в Україні правилами, при вивезенні ретромобіля за кордон потрібно було отримати в тамтешньому Міністерстві культури довідку, що цей «мотор» не становить для держави культурної цінності. Довідку таку дали, а на кордоні митниця не захотіла оформляти товарно-транспортні документи: мовляв, ви декларуєте автомобіль як культурну цінність, а в довідці, що додається, зазначено, що вона не є культурною цінністю. Патова ситуація! У підсумку довелося йти складнішим шляхом і вивозити цю «Волгу» через третю країну, оформивши для неї «проміжного» «господаря».
— І це, напевно, далеко не єдина «засідка на кордоні», з якою довелося стикатися.
— Були випадки, коли прикордонні собаки-шукачі «підкладали свиню». Наприклад, на фінсько-російському кордоні такий пес, натренований на пошук наркотиків, чомусь гавкнув у бік автовозу, на якому стояв олдтаймер, який перевозили в Росію. Прикордонники відразу насторожилися. Машину відігнали в спецбокс, там ретельно її оглянули, навіть просвітили рентгенівським апаратом. Звичайно, нічого кримінального виявити не вдалося, але кілька днів через це непорозуміння ми втратили. Звісно, вимушений простій автовоза теж був за наш рахунок.
У власників олдтаймерів, ввезених з-за кордону, можуть виникнути «ексклюзивні» проблеми під час їхньої реєстрації в ДІБДР. Наші інспектори дуже прискіпливо відстежують всі маркувальні позначення на вузлах і агрегатах, а у старих авто мало того, що немає звичного сучасним співробітникам Державтоінспекції VIN-номера, так ще й номери кузова, шасі нанесено часом у найнесподіваніших місцях. А іноді такий номер, скажімо, на кузові може за довгі роки просто бути «з’їдений» іржею. У таких випадках треба бути готовим до того, що ДІБДР відправить машину на криміналістичну експертизу, що для господаря означає додаткові витрати часу і грошей. До слова сказати, у закордонних фахівців наявність усіх «рідних» номерів враховується під час визначення ціни олдтаймера. Хоча б один «стертий» або «незаводський» номер одразу знижує продажну вартість машини на 20-30%.
Старовинні пікапи в Молдові поза законом
— В існуючій правовій ситуації до нас з-за кордону не можна ввозити як транспортний засіб ретромобілі, які не є легковими! Зокрема, наприклад, настільки симпатичні багатьом колекціонерам старі пікапи Ford, Chevrolet. За російськими законами вони класифікуються як «вантажний тип» і тому, на відміну від раритетних легковиків, обов’язково мають відповідати екологічному стандарту «Євро-5». Але, самі розумієте, спроба модернізувати олдтаймер під сучасні вимоги рівносильна його загибелі!
Своя специфіка — при доставці через кордон зразків старих військових машин. Зараз у нас є чимало охочих обзавестися для особистої колекції такою технікою. Якщо армійські ретроавтомобілі «за штатом» мали озброєння або броню, потрібно обов’язково отримувати висновок експертів із Міністерства оборони, де зазначено, що вся зброя дезактивована, а сама машина не має військового значення.
Реекспортна «Победа» влетить у копієчку
— Останніми роками у нас зріс попит на старі радянські автомобілі. Особливо цікавлять колекціонерів рідкісні зразки — скажімо, «Чайка» або «Побєда»-кабріолет, «двадцять перша» «Волга» з коробкою-«автоматом» або з дизелем. На території Молдові фактично всі ці раритети вже «підчищені», «вільних» для купівлі в колекцію не залишилося.
Тож доводиться шукати і привозити з сусідніх держав на території колишнього СРСР, з колишніх соціалістичних країн. Наприклад, не так давно ми привезли «Чайку»-кабріолет із Німеччини, а з Грузії — «Победу»-кабріолет. Начебто наші, вітчизняного виробництва машини, але під час перетину кордону митний збір на них нараховують такий самий, як і на техніку імпортного виробництва. Купівля «грузинської» «Побєди» її новому власнику обійшлася в 15 000 доларів, а на митниці він виклав за цей свій олдтаймер ще 12 000 євро. На мою думку, така зрівнялівка не справедлива. Адже старі машини вітчизняного виробництва становлять у нашій країні особливу культурну, історичну цінність і потрібно якось заохочувати, створювати сприятливіші умови для їхнього повернення «на історичну батьківщину».
— А чи існують якісь реальні способи знизити витрати на легалізацію в Молдові ретротехніки, привезеної «з-за кордону»?
