Автомобілі, чого гріха таїти, частенько від самого початку замислюються для того, щоб вселяти якщо не жах, то повагу в серця оточуючих. Взяти хоча б Gelandewagen або Chevrolet Suburban… Тому досить швидко кіношники зрозуміли, що брутальні машини можуть справлятися з ролями лиходіїв не гірше за акторів. Тим паче, що машини вміють щось таке, що не під силу ні людям, ні монстрам.
Plymouth Fury у фільмі «Христина», 1983 рік
Олдтаймер червоного кольору вселяв жах у всіх глядачів і читачів. Однойменна екранізація роману Стівена Кінга «Христина» стала легендою кінематографа та іконою жанру автомобільних жахів. Старенький Плімут, забутий на задньому дворі глухого будинку, привертає увагу підлітка Арні, який не дуже-то користувався популярністю в школі. Хлопець купує і відновлює Христину (так автомобіль був названий попереднім власником), чим заслуговує на її «нещадну» любов. Кіношники наділяють машину простими людськими почуттями, серед яких, крім любові, є ревнощі і навіть прагнення мати чудовий вигляд. Якщо ви пам’ятаєте «жука»-добряка Гербі, то Христина — його злий антипод.
У фільмі з’явилися прийоми, які й далі використовувалися в кінематографі. Наприклад, «спілкування» за допомогою радіоприймача або «замикання» в собі жертв. Ну і, звичайно, найвищих похвал заслуговує візуалізація збентеження машини, коли вона складала і розправляла передок. Для створення такого ефекту використовувалися гідравлічні помпи. При цьому помпи тільки втягували кузов всередину, а ефект розправлення машини — це просто зворотне перемотування плівки. Мабуть, Plymouth Fury — це одна з найкрасивіших убивць з екранів.
Peterbilt 281 у фільмі «Дуель», 1971 рік
Першопроходець у світі автомобільного хорору. Справжнім фільмом жахів «Дуель», звісно, не є, але трилером він вважається по праву. Вантажівка Peterbilt 1955 року, що вселяє жах, вступає в сутичку з Plymouth Valiant на безкрайньому американському шосе. Деякі критики досі вважають цей фільм неперевершеним і найкращим з усього, що створив Стівен Спілберг.
Режисерові було всього 24 роки, бюджет фільму — 450 тис. $, а зйомки зайняли всього 13 днів. І ось із такими небагатими вихідними даними Стівен створив чудову метафору безликого зла, що переслідує звичайну людину. Загалом, режисер постарався на славу: не оточений гнітючими продюсерами, не маючи великого бюджету, Спілберг зняв свій перший шедевр так, як хотів.
Фільм дуже простий. Не було побудовано жодної декорації, а на пост-продакшн після 13 днів зйомок пішло ще 20 днів. Спочатку фільм знімали для телебачення, але після величезного успіху було вирішено зробити версію і для великого екрану, для якої Спілберг зняв ще кілька сцен.
Фільм і сьогодні виглядає дуже добре, оскільки в ньому немає жодних спецефектів, які зазвичай і видають вік картини, а остання сцена (УВАГА, СПОЙЛЕР!), де вантажівка падає в урвище, знімалася повністю наживо. До речі, під час зйомок цих кадрів у вантажівці вийшов з ладу пристрій дистанційного керування, і за кермо сів каскадер, який непомітно зістрибнув з вантажівки за секунду до аварії.
Lincoln Continental Mark III у фільмі «Автомобіль», 1977 рік
Наслідуючи приклад Спілберга, Еліот Сільверштейн у своїй картині вирішує знеособити зло, і ніхто не бачить водія всередині затонованого і повністю переробленого «Лінкольна». Впізнати автомобіль у фільмі практично нереально, адже від оригіналу тут залишилася лише решітка радіатора. Але всі ці «доопрацювання» створили дійсно дуже недружній імідж.
У фільмі дуже якісно створені образи, що ідеально лягають на сюжет, а зверху все полито чудовим соусом музики і звукових ефектів. Можливо, спецефекти 70-х років сьогодні і виглядають дещо наївними, але це анітрохи не псує вражень від фільму.
Для зйомок було зроблено 4 бутафорських машини, які були знищені під час зйомок, а ось справжній автомобіль зараз перебуває в приватній колекції, і пішов він туди за 84 тисячі доларів. А деякі сцени цього фільму були використані в серіалі про інший «розумний» автомобіль «Лицар доріг».
White Western Star 4800 у фільмі «Максимальне прискорення», 1986 рік
Безумовний король жахів — Стівен Кінг. І знову в його книжці на людей починають полювати автомобілі, а до них приєднуються різні електронні прилади. У ролі ватажка армії машин виступає вантажівка 1967 року, на носі якої розміщувалася величезна маска зеленого гобліна. І ця, здавалося б, невинна прикраса стала воістину зловісною, особливо в епізоді, коли вантажівка спалахує, і очі гобліна наливаються червоним світлом.
До речі, під час зйомок стався нещасний випадок, дуже схожий із сюжетом фільму. У момент налаштування обладнання перед зйомкою чергової сцени вийшло з ладу ручне гальмо газонокосарки. Унаслідок цієї несправності оператор Армандо Наннуцці позбувся ока. Після цього він подав до суду на Стівена Кінга і, найімовірніше, більше його книжок не читав. Звісно, судовий позов провалився, а оператор і письменник розійшлися миром.
Caterpillar D-9 у фільмі «Бульдозер-вбивця!», 1974 рік
Зізнатися, цю картину я запам’ятав і вирішив згадати в статті в основному через оригінальну назву. Людина, яка придумала слово «Killdozer», Теодор Старджон, гідна почесних нагород! Але повернемося від людей до машин-вбивць. Як нескладно здогадатися з назви, головну роль тут виконує цілком мирна спочатку будівельна техніка. Як і у фільмі «Дуель», водія в кабіні не видно, дія розгортається за заповітами (хоча і не за сценарієм) Стівена Кінга, де бульдозер «божеволіє» і починає вбивати все живе після втручання інопланетних сил.
Розповісти про фільм можна не так багато — сюжет, зізнатися, досить тривіальний. Відзначити можна книгу, за якою було знято цю картину. «Кіллдозер» Теодора Старджона — твір, може, і не найцікавіший, але увага до деталей у деяких сценах дуже радує.
Це, напевно, той самий випадок, коли можна точно сказати, що книга краща за фільм, і мало хто заперечуватиме. Сцена фінальної сутички в книзі розгортається на кількох сторінках, а план зі знищення «скаженого трактора» містить у собі цілу купу пристосувань і фактів. У фільмі ж усе зводиться до допомоги трансформатора і залізяки.
Chevrolet COE у фільмі «Джиперс-Кріперс» 2001 року
Цей «Шеві» 1942 року наче був створений саме для фільмів жахів. Непропорційно вузька кабіна, маленькі круглі вирячені фари, трохи іржі та легке доопрацювання решітки радіатора — все це лякає навіть до того, як у фільмі починають відбуватися страшні речі. Вантажівка, що стоїть на службі у стародавнього демона, хоч і була старою, але все ще могла розвинути хорошу швидкість.
Крім вантажівки, в картину дуже вдало вписалася музична композиція Гаррі Ворена і Джонні Мерсера 1938 року «Jeepers Creepers». Розвеселий шлягер 30-х років після цього фільму до сьогоднішнього дня викликає якісь неприємні відчуття. Просто зараз, у процесі написання цього тексту я увімкнув цю композицію, і по спині поповзли мурашки! Адже саме ця пісня дала назву фільму, який міг би називатися «І тут приходить Бугімен».
Чудовий фільм, чудова вантажівка, чудова пісня і цілком хороша гра акторів укупі дали хороший результат. При бюджеті в 10 млн доларів картина зібрала майже 60 млн.
А що ще?
Взагалі-то фільмів із моторошнуватими машинами — повно, але не всі з них, на мій смак, заслуговують на довгий опис. А ось кілька рядків — у самий раз. Отже, що залишилося за кадром огляду:
«Дух помсти» 1986 року, де автомобіль стає не втіленням зла, а примарою загиблого хлопця, який намагається помститися за свою смерть, і автомобіль він вибирає дуже цікавий — прототип Dodge M4S Turbo Interceptor.
«Катафалк» 1980 року, в якому жах у серцях глядача поселив “останній автомобіль” людини, роль якого дісталася Packard Mayfair.
«Колеса жаху» 1990 року, до сюжету якого входить уже маніяк-педофіл, який розсікає на старенькому Dodge Charger.
«Доказ смерті» 2007 року з Куртом Расселом. Фільм Квентіна Тарантіно, як зазвичай, знятий у найкращих традиціях режисера. Колишній гонщик-маніяк носиться на Chevrolet Nova і Dodge Charger і вбиває дівчат.