Gaznaauto Сайт про автомобили
Цей характерний силует у дев’яності роки був звичним елементом пейзажу практично в будь-якому населеному пункті СНД, а для тисяч російських автомобілістів Audi 100 третього покоління стала «першою справжньою іномаркою». Просторий салон, величезний багажник, комфортабельна підвіска, «вічний» кузов і навіть повний привід — не дивно, що багато хто віддавав перевагу саме «сотці», відмовляючись на користь цього автомобіля навіть від седанів Mercedes і BMW!
Дійсно, двадцять з гаком років тому видатний набір споживчих якостей швидко зробив «сигару» однією з найпоширеніших і найпопулярніших моделей вторинного європейського ринку, на яку незмінно звертали увагу наші співвітчизники. Однак «сотка» змогла стати успішною в Європі та світі десятиліттям раніше — ще як новинка, розійшовшись світом тиражем понад мільйон екземплярів.
Пролог
У сімдесяті роки німецькі компанії Mercedes і BMW пропонували як «середньорозмірні» автомобілі (Е-клас і «п’ятірку» відповідно), так і седани більш високого класу, які належать до представницького сегменту F. Мова про перший S-клас із заводським позначенням W116 і першу ж «сімку» E23, про які ми докладно розповідали в порівняльному огляді.
У Audi «топовою» моделлю була «сотка» — Audi 100 C2 (type 43), що з’явилася 1976 року. На тлі вже згаданих конкурентів зі Штутгарта і Мюнхена Audi 100 в момент виходу на ринок виглядала цілком гідно. Однак незабаром і Mercedes-Benz, і BMW активно зайнялися розробкою «автомобілів майбутнього».
Конструктори і дизайнери Audi розуміли, що за актуальності компонування і загальної концепції «сотки» до початку вісімдесятих років зовнішність цього автомобіля безнадійно застаріє. Незграбні форми, чіткий поділ об’ємів, доволі різкі переходи, скло на традиційних гумових ущільнювачах — все це було нормально за мірками сімдесятих років, але. щоб завоювати ринок, сорок років тому автовиробникам також доводилося працювати на випередження.
Як і багато інших автомобільних компаній, Audi працювала над власним «автомобілем майбутнього». Наприкінці сімдесятих років була популярна тема «автомобіля двохтисячних років» — точніше, розробка концептів, у яких було втілено й відображено ідеї та політ дизайнерської думки в цьому перспективному напрямку.
1 / 3
2 / 3
3 / 3
1 / 3
2 / 3
3 / 3
«Зазирнувши на кілька десятиліть уперед», німецькі дизайнери кількох марок дійшли до ідентичного висновку: автомобілі мають стати якомога більш обтічними. Саме ретельне опрацювання аеродинаміки могло сприятливо позначитися не тільки на зовнішньому вигляді автомобіля, а й на його найважливіших характеристиках — максимальній швидкості, стійкості, економічності, забруднюваності тощо.
Прототип Audi Auto 2000, як і аналогічні концепт-кари Volkswagen і Mercedes, було створено в рамках державної програми, головною метою якої була розробка автомобілів зі зниженим споживанням палива. Планувалося, що середньорозмірний автомобіль з двигуном об’ємом 1,6 літра вкладатиметься в показник 7 літрів на 100 кілометрів пробігу — тобто, приблизно на 20% нижчий, ніж у актуальних на той момент моделей цього класу.
1 / 3
2 / 3
3 / 3
Працюючи над «соткою» нового покоління, конструктори зберегли хіба що загальну концепцію і компонування автомобіля з поздовжнім розташуванням силового агрегату і приводом на передні колеса. Габарити і колісна база і без того не найменшого седана були збільшені для того, щоб забезпечити максимальний запас простору в салоні для водія і чотирьох пасажирів. Крім того, об’єм багажного відділення у серійної Audi 100 C3 склав значні 570 літрів — мабуть, рекордний показник для того часу!
Однак аж ніяк не місткий багажник дозволив цій моделі завоювати престижну нагороду «Європейський автомобіль року-1983», випередивши Ford Sierra на 24 бали (410 проти 386 відповідно).
Приборкані вихори
Чим же Audi 100 C3 змогла завоювати симпатію автомобільних журналістів? Насамперед, інноваційним дизайном і чудовою аеродинамікою.
1 / 4
2 / 4
3 / 4
4 / 4
1 / 2
2 / 2
1 / 2
2 / 2
Адже, як відомо, зустрічають за одягом, а на тлі інших седанів цього класу нова «сотка» мала просто ультрасучасний вигляд. Незважаючи на класичні пропорції та три окремі об’єми (моторний відсік, пасажирський салон і багажне відділення), для дизайну Audi 100 C3 type 44 була характерна відсутність різких граней і виразних переходів між поверхнями. Горизонтальні площини кузова плавно «перетікали» у вертикальні, а дрібні елементи на кшталт дверних ручок, молдингів і зовнішніх дзеркал були помітно «зализані» на догоду аеродинаміці.
Фактично, саме ця модель у третій генерації дещо випередила свій час за зовнішністю. Адже більшість конкурентів тоді ще випускали автомобілі з виступаючими елементами, тоді як новітній седан Audi навіть позбувся такого звичного елемента, як зовнішні колісні арки! У зовнішності автомобіля все аж до колісних ковпаків було «заточене» для досягнення найкращої обтічності.
Ще одна важлива технологічна інновація — так звані flush windows («втоплені вікна») — тобто, виконані врівень з отворами даху і дверей скла, які вклеювалися в кузова, а не монтувалися на традиційних ущільнювачах.
Усі перераховані прийоми, включно з інтегрованими бамперами та об’єднаною в єдиний блок із решіткою радіатора передньою оптикою, забезпечили чималенькому седану видатну аеродинаміку — коефіцієнт аеродинамічного опору (Сх) в Audi 100 C3 становив лише 0,30!
У 1982 році настільки обтічним кузовом не міг похвалитися жоден серійний седан цього класу! І лише в 1984-му конкуренти зі Штутгарта представили новий Е-клас з індексом W124, який зміг побити рекорд «сотки», показавши при продувці ще кращий результат Сх = 0,28.
Зовнішність автомобіля була цікава не тільки загальною «зализаністю» за доволі незграбного силуету, а й новим для вісімдесятих років рішенням дверних рамок, що були сховані під опускним склом. Завдяки цьому довгий кузов із великими звісами мав доволі легкий і стрімкий вигляд.
1 / 2
2 / 2
До слова, саме своєрідні пропорції автомобіля і незвичайний дизайн послужили приводом для двох досить влучних «прізвиськ» на нашому ринку. Крім традиційної назви «сотка», Audi 100 C3 ще називали «сигарою» і «оселедцем». Кожне з цих визначень доволі влучно відображало специфічну зовнішність автомобіля, яка була не лише дуже функціональною, а й привабливою. Звісно, за мірками сьогодення «сотка» може видатися не лише класично-вінтажною, а й просто застарілою, однак не забуватимемо про те, що надворі стояв 1983 рік! Кілька прикладів: в СРСР найсучаснішими автомобілями того часу були ВАЗ-2107 і АЗЛК-2140 Люкс, а до виходу на ринок «десятки» зі схожими дизайнерськими рішеннями залишалося більше десяти років.
Важливо, що в 1985 році Audi 100C отримала повністю оцинкований кузов, що вкрай сприятливо позначилося на довговічності автомобіля.
Виробник не просто так давав гарантію на відсутність наскрізної корозії протягом перших десяти років: якщо «сотка» не потрапляла в серйозні аварії та захисне покриття не було пошкоджене, навіть за 15-20 років на кузові не спостерігалося помітних вогнищ корозії!
Саме тому Audi 100 вигравала в битві за покупця на вторинному ринку не тільки у сумнозвісного своїм гниттям Opel Omega A, а й у престижніших «ешки» від Mercedes і «п’ятірки» BMW!
Техніка успіху
Нове покоління Audi 100 пропонувалося з широкою гамою двигунів — від скромного 1,8-літрового карбюраторного двигуна потужністю 75 к.с. до 2,2-літрового 5-циліндрового агрегату з турбонаддувом, завдяки якому двигун видавав вражаючі 165 к.с. З точки зору технологій «сотка» була справжнім проривом, адже саме в рамках випуску Audi 100 C3 відбувся перехід від традиційної карбюраторної системи живлення до моно- і розподіленого впорскування.
Більшість бензинових п’ятициліндрових версій розвивали понад 100 «конячок», завдяки чому «сотка» аж ніяк не пасла задніх з точки зору динамічних характеристик. Від самого початку цю модель пропонували з дизельним двигуном, а 1990-го рестайлінгова «сотка» отримала двигун 2,5 TDI з прямим упорскуванням, що розвивав 120 к.с. і близько 200 Нм крутильного моменту. На відміну від колишніх «тракторних» моторів, цей сучасний дизель мав «легковий» характер, тобто за рівнем шуму і вібрацій був порівнянний зі звичайним бензиновим двигуном.
Однак головна перевага нової моделі знаходилася не під капотом: з 1984 року почався випуск повнопривідної версії під назвою Quattro.
Завдяки своєрідному компонуванню з поздовжнім розташуванням двигуна спочатку передньопривідна «сотка» за мінімальних доопрацювань отримала привід на всі колеса.
Саме Audi можна вважати першим виробником, який зміг втілити концепцію хоч і повнопривідного, але все ж повноцінного легкового автомобіля, де чотири ведучі колеса використовували не для підвищення прохідності на бездоріжжі, а для поліпшення стійкості та керованості на звичайних дорогах.
