Сьогодні без комунальних автомобілів життя великого міста немислиме, але складається враження, що городянам вони доставляють суцільні незручності. Ми вже розповідали про радянські підмітальні та поливальні машини, а тут нашими героями стануть найбільші та найгаласливіші автомобілі-сміттєвози, які рано вранці просочуються в наші тихі дворики і починають методично гуркотіти.
Не так і давно в Москві та Ленінграді сміття з дворів вивозили звичайні вантажівки, а вантажили його туди лопатами. Уявивши собі цей процес, багато хто, можливо, добрим словом пом’януть нинішні герметичні чисті і майже безшумні машини, але їхнім попередникам судилася частка «білих плям». Спробуємо розповісти про деякі з них.
У Радянському Союзі спеціальні машини для збору та перевезення міських нечистот з’явилися лише після Великої Вітчизняної війни. Всі вони базувалися на звичайних вантажівках і спочатку відверто копіювали іноземні конструкції. У довгому процесі надолуження робіт зі сміттєвозів на десятках багатопрофільних підприємств було побудовано безліч моделей і запроваджено їхню класифікацію: контейнерні, що перевозили сміття у змінних контейнерах, баках або бачках, і кузовні (бункерні) з саморозвантажними кузовами.
Перші радянські сміттєвози
Перший вітчизняний сміттєвоз МС-1 на шасі ЗІС-5 розробили в КБ Управління благоустрою Москви (УБМ), його склали на авторемонтному заводі «Аремз». Його першоосновою вважаються американський варіант на вантажівці Ford AA 1932 року і зібраний у 1947-му комунальний самоскид СМ-1 з гідропідйомником.
Перші радянські сміттєвози МС-1 на вантажівці ЗІС-5 з підйомним ковшем і гідроприводами від самоскида. 1947 рік
«Серцем» сміттєвоза був 300-літровий ківш для збору сміття і різних відходів, підвішений на поздовжніх важелях у задній частині машини. За допомогою самосвального гідроприводу він піднімався на рівень даху і висипав вміст через верхню кришку 6,5-кубового кузова. Під час розвантаження кузов перекидався назад, висипаючи накопичені нечистоти через задню кришку.
Одним із перших сміттєвозів у СРСР була доволі складна машина МС-2 на шасі ЗІС-150, ідею якої вперше в 1926 році реалізувала німецька фірма Mellmer und Schmidt. З 1950-го радянський варіант випускав Експериментально-механічний завод УБМ.
У задній частині сміттєвоза містився завантажувальний бункер із кришкою, за яким розташовувався похилий скребковий транспортер із 15 сталевими лопатками, що переміщав сміття по жолобу до верхньої частини передньої стінки 10-кубового кузова. До кінця шляху перемішані й ущільнені відходи зсипалися у вантажний відсік. Для розвантаження задня стінка піднімалася вгору, і кузов перекидався назад. Основні агрегати забезпечувалися приводами від гідромотора продуктивністю 260 літрів на хвилину. Машину визнали занадто складною, важкою і дорогою.
У 1949 році на ленінградському Механічному заводі Міського тресту очищення розпочався випуск найнезвичайніших радянських сміттєвозів МВ-10 на шасі ЗІС-5, виконаних за патентом німецької фірми Keller und Knappisch (скорочено KuKa).
У наступні роки модель МВ-10 змінили потужніші машини МВ-20 і МВ-30 на вантажівках ЗІС-150. Їхньою головною особливістю був розташований усередині суцільнометалевого кузова величезний горизонтальний спіральний гвинт (шнек), що повільно обертався, з приводом від коробки відбору потужності автомобіля.
Для роботи з такими машинами буквально в кожному дворі Ленінграда було кілька конічних бачків, які двоє людей перекидали в задній приймальний пристрій, а могутній шнек переміщував відходи до передньої стінки кузова, по дорозі ущільнюючи їх. Для розвантаження гвинт перемикався на зворотний хід, виштовхуючи вміст через задню кришку кузова.
Контейнерні сміттєвози
У 1950 році в ленінградському відділенні Академії комунального господарства почалося розроблення циліндричних сміттєвих баків, які можна було встановлювати на автомобілі в горизонтальному положенні, перекочувати вручну землею і повертати порожній контейнер для подальшого користування. Для оцінки цієї ідеї в 1952-му побудували дослідну машину МКМ-51 на шасі ГАЗ-51 з дев’ятьма баками місткістю по 500 літрів, встановленими поздовжньо в три ряди по три контейнери в кожному.
Такий сміттєвоз не виправдав себе, і в наступні роки були створені дослідні машини МКМ-2 для поперечного дворядного розміщення восьми 600-літрових контейнерів. Перший варіант із бічним розвантаженням забезпечувався двома перехресними гідропідйомниками, що забезпечували одночасне або роздільне опускання і підйом чотирьох баків кожного ряду. Другий полегшений варіант із заднім розвантаженням виявився найприйнятнішим і послужив основою нової простої і практичної машини.
Так з’явився найвідоміший «чисто ленінградський сміттєвоз» МКМ-4 із заднім розвантаженням шести контейнерів місткістю по 500 літрів, розміщених на двох подовжніх підрамниках у два ряди по три бачки в кожному. Процеси розвантаження і навантаження здійснювалися за допомогою двох задніх гідропідйомників із напівкруглими захопленнями для опускання окремих контейнерів на землю або піднімання порожніх баків на автомобіль.
Наприкінці 50-х цей сміттєвоз надійшов у серійне виробництво, яке здійснював автопарк № 1 управління «Спецтранс». До заходу 70-х у ньому вже налічувалося 750 сміттєвозів, які обслуговували ленінградців аж до 90-х років.
Водночас у Москві застосовувалася система з шістьма прямокутними (кубічними) 600-літровими контейнерами, розміщеними на бічних шарнірних блоках на платформі сміттєвоза КММ-2М. Їхнє розвантаження і навантаження здійснювали за допомогою компактної кран-балки вантажопідйомністю 500 кілограмів із тросовим гідроприводом. Випуском цих машин займався Орловський завод навантажувачів.
У середині 50-х для міського господарства Москви завод «Мосдормаш» зібрав партію з 25 сміттєвозів М-8 власної конструкції на шасі ГАЗ-51А.
Сміттєвоз М-8 заводу «Мосдормаш» з кран-балкою для транспортування і перевантаження шести контейнерів. 1956-1959 рр.
На них у два ряди поміщалися шість накопичувальних прямокутних контейнерів місткістю до 750 літрів і центральна кран-балка, яку застосовували для розвантаження і навантаження як окремих баків, так і одночасного нахилу та перекидання трьох контейнерів кожного боку для висипання сміття. Для цих машин уперше застосовувалося дистанційне електропровідне керування на відстані до 15 метрів.
1966 року Орловський завод навантажувачів розпочав випуск найбільш практичного контейнерного сміттєвоза М-30 на вантажівці ГАЗ-53. Модернізований варіант М-30А з новим оснащенням і трьома постами управління базувався на шасі ГАЗ-53А, що розвивало швидкість 85 км/год.
Сміттєвози забезпечувалися двома поздовжніми перекидними тчастими платформами для обробки восьми прямокутних 750-літрових контейнерів, об’єднаних у два поздовжніх ряди по чотири бачки. Між ними на рамі базової машини змонтували трисекційний гідрокран із корисним навантаженням 700 кілограмів, що слугував для навантаження і вивантаження одного контейнера або перекидання одного чи обох бічних блоків. Стріла з максимальним вильотом 2,7 метра забезпечувалася кліщовим захопленням, що забезпечило точне укладання кожного з контейнерів. Випуском цих машин займалися ще три підприємства.
Останні контейнерні сміттєвози М-30А в робочому і транспортному положенні
Кузовні сміттєвози
У середині 50-х з’явилася спрощена машина МС-4 на шасі ГАЗ-51А, схожа на звичайний фургон, яка стала на чолі перспективного покоління кузовних (бункерних) сміттєвозів. У кооперації із заводом «Мосдормаш» її розробило КБ УБМ, а складанням займався московський Авторемонтний завод № 6. Як і на машині МС-2, на ній встановили приймальний бункер і похилий транспортер подачі з ланцюговим приводом, який проштовхував сміття до передньої стінки кузова, що перекидався назад.
Наприкінці 1956 року розвитком ідей, закладених у машинах МС-2 і МС-4, став один із найпростіших і найпоширеніших двотонних сміттєвозів 93М із закритим суцільнометалевим кузовом фургонного типу об’ємом 4,4 кубометра. Він служив для забору нечистот із вуличних сміттєзбірників і базувався на шасі ГАЗ-51Д для самоскидів ГАЗ-93А. Його розробкою і виготовленням займався дослідний цех Московського експериментального заводу навантажувальних машин, який присвоїв машині марку М-93, тобто «сміттєвоз». Потім до початку сімдесятих його збирав Орловський завод навантажувачів.
Дослідний зразок бункерної машини М-93 1956 року і її серійний варіант 93М
Головною новинкою, що забезпечила сміттєвозу великий успіх, стала система пресування сміття на виході з приймального бункера, що дала змогу істотно збільшити продуктивність. Місце колишнього транспортера зайняла потужна штовхаюча плита з гідроприводом, яка майже вдвічі ущільнювала вміст кузова і проштовхувала його у вантажний відсік. Процес розвантаження залишився без змін: кузов перекидався назад, а бункер піднімався вгору.
Процес розвантаження бункерних сміттєвозів 93М на самоскидному шасі ГАЗ-51Д
У 1965 році КБ Московського заводу спеціальних автомобілів (МЗСА) у співдружності з відділенням механізації Академії комунального господарства створили новий простий компактний і швидкохідний сміттєвоз 53М на шасі вантажівок серії ГАЗ-53/53А.
Кузовні сміттєвози 53М на шасі ГАЗ-53А, що розвивали з повним навантаженням швидкість 60 км/год. 1970-ті роки
За загальною конструкцією і призначенням він не відрізнявся від машини 93М і також мав штовхальну плиту і таку саму систему розвантаження кузова. Новинками були автоматизовані механізми відсікання сміття, відкривання задньої кришки і перекидання кузова.
Процес розвантаження бункерних сміттєвозів 53М на шасі ГАЗ-53А
Серійний випуск машини 53М було розгорнуто на трьох підприємствах: Мценському заводі комунального машинобудування, Київському експериментальному заводі «Дормаш» і Зміївському машзаводі Харківської області.
Комунальні сміттєвози недалекого минулого
З усіх описаних вище сміттєвозів радянського періоду довге життя було забезпечено найпрогресивнішим бункерним машинам із закритими кузовами і штовхаючою плитою. Коротка інформація про них наведена нижче.
На заголовній фотографії — демонстрація сміттєвоза М-30А з гідрокраном під час підйому і опускання контейнера ємністю 750 літрів