Gaznaauto Сайт про автомобили
Досвід першого серійного виробництва карет «швидкої допомоги» в СРСР відноситься до середини 20-х років. Неважко здогадатися, що ті машини не витримували жодної критики — перероблені з італійських вантажівок, холодні, тряскі, малопотужні. На щастя особливо щасливих хворих, паралельно з АМО працювали й імпортні Мерседеси. Про те, як зароджувалася служба «швидкої допомоги» — у нашому першому матеріалі із серії, присвяченій спеціальним медичним автомобілям Радянського союзу.
Витоки
Служба швидкої медичної допомоги в її сучасному вигляді зародилася за історичними мірками недавно — наприкінці XIX століття. До цього лікуванням хворих займалися, в основному, сімейні та земські лікарі. Але зростали міста і фабрики, а разом з ними — кількість нещасних випадків і хвороб.
Починаючи з 1881 року, в європейських столицях і великих містах Російської імперії при різних медичних установах почали створюватися служби швидкої допомоги: спочатку у Відні, потім у Берліні, потім у Ризі. Варшаві, Лодзі, Вільно, Києві. 28 квітня 1898 року швидка допомога з’явилася і в Москві. Транспортом служили, звісно ж, карети на кінній тязі.
Незабаром з’явилися й автомобілі, які в перші десятиліття ХХ століття активно витісняли коней, і, зрозуміло, медична служба прийняла їх на озброєння. Але архаїчне словосполучення «карета швидкої допомоги» виявилося на рідкість живучим. Воно іноді зустрічається навіть зараз.
Датою появи першої у світі санітарної машини вважається 1 березня 1900 року, коли моторний екіпаж з’явився в розпорядженні медиків Нью Йорка. Але це був не автомобіль, а… електромобіль! На початку ХХ століття в різних країнах тривали активні експерименти з впровадження електричної тяги на самохідному безрейковому транспорті. Електрика тоді ще здавалася серйозною альтернативою двигуну внутрішнього згоряння.
Перші в Молдові
Часом появи першого в Молдові медичного автомобіля з ношами вважається 1907 рік. Тоді в Санкт-Петербурзі на Міжнародній автомобільній виставці було представлено медичний автомобіль на шасі нині живої французької фірми Renault з російським кузовом фабрики Фрезе, першого в нашій країні автозаводу. Для початку минулого століття це була типова практика: автомобільна фірма будує рамне шасі, яке тільки їздить своїм ходом, з усіма агрегатами і капотом, а кузов за бажанням замовника виготовляє спеціальна кузовна фабрика, що виросла з каретної майстерні. І в Молдові існувала низка майстерень, які будували кузови на іноземних шасі.
Першу машину швидкої допомоги в Москві купило Товариство швидкої допомоги на пожертвування приватних меценатів 1912 року. Зверніть увагу — мова поки що йшла про одиничні або єдині на ціле велике місто медичні автомобілі. Дані про марку шасі точно не встановлені, але відомий конструктор кузова цієї «швидкої», лікар В.П. Поморцев. Через рік свій варіант медичного кузова представив власник відомої московської каретної фабрики Петро Петрович Ільїн.
Він продовжував стару династію каретників — сімейне підприємство засноване його предками ще 1805 року. У ХХ столітті Ільїн не тільки почав будувати кузови, він співпрацював з європейськими фірмами, продаючи їхні машини і запчастини, навіть готував свою фабрику до виробництва самих автомобілів. Його ймовірним партнером, найімовірніше, стала б французька фабрика La Buire. Своїй майбутній продукції Ільїн встиг дати марку «Руссо-Бьюїр». Але потім стався більшовицький переворот.
У революцію Ільїн не загинув і не іммігрував, а почав співпрацювати з більшовиками, і в результаті в 20-х залишився працювати на своєму колишньому підприємстві директором (за іншою інформацією — головним інженером).
Поштовх масовому будівництву медичних кузовів дала, звісно ж, Перша світова війна. Для перевезення поранених створювали цілі автоколони. На медичні машини переобладнали будь-який відповідний транспорт: лімузини, вантажівки, напівгусеничні шасі.
На фото: Санітарна колона часів Першої світової
Але ось цивільній службі швидкої допомоги війна і революція завдали величезної шкоди. Так, коли в липні 1919 року на Колегії лікарсько-санітарного відділу Московської Ради робітничих депутатів, що відбувалася під головуванням відомого лікаря М.А. Семашка, було ухвалено рішення про організацію в столиці станції швидкої допомоги, у розпорядженні московських медиків було тільки дві старенькі машини.
На фото: Медична машина Першої світової
Перший млинець
Серйозне відродження служби почалося в Москві 1923 року, коли її очолив інший сильний керівник і відомий лікар Олександр Сергійович Пучков. Саме при ньому постало питання про закупівлю нових машин швидкої допомоги з ношами і легкових машин невідкладної допомоги для роз’їзду лікарів на виклики. За наявною інформацією, на непівські червінці було куплено машини Mercedes (зверніть увагу — ще без Benz), Adler і FIAT.
На фото: Мерседес і його пацієнт
У день сьомої річниці Жовтневої революції Красною площею пройшли перші радянські автомобілі, на які чекав випуск великими серіями, вантажівки головного тоді автозаводу країни — АМО-Ф15. 1,5-тонна машина, як тоді порахували, підходила для різних цілей, зокрема для швидкої допомоги. На АМО був потужний кузовний цех, де спроектували і побудували перший радянський автомобіль медичної служби.
На фото: АМО у швидкій
Приблизно тоді ж для потреб швидкої допомоги закупили в Німеччині спеціальні машини на шасі легкового автомобіля великого класу Mercedes-15/70/150PS. У руках медичних працівників зійшлися віч-на-віч вітчизняний автомобіль та іномарка.
На фото: Мерседес на виїзді
Для продукції заводу АМО це була справжня ганьба. Швидка допомога московської побудови привела в жах і лікарів, і водіїв, і хворих. Річ у тім, що на заводі не внесли жодних змін у вантажне шасі. Судіть самі: чесна залізна машина, розрахована на півтори тонни поклажі, повезла по кругляку і ґрунтовках щонайменше п’ятьох людей — шофера, лікаря, фельдшера, санітара і хворого.
Яка вийшла плавність ходу? Правильно, абсолютно неприпустима для медичного автомобіля! Трясло нещадно, доставляючи пацієнтам часом нестерпні страждання, а іноді викликаючи летальний результат! Кузов не опалювався. Робоче місце водія виявилося винятково незручним. Кермо знаходилося праворуч (особливість, успадкована від італійського прототипу FIAT, на Аппенінах праве кермо зберігалося на вантажівках до 60-х років). А важіль ручного гальма стояв… за бортом кабіни. Ймовірно, іноді після робочої зміни медикам доводилося надавати допомогу… своєму ж шоферу! Усе це доповнювалося малопотужним 35-сильним двигуном.
На цьому тлі виріб шанованої німецької фірми, закуплений «Мосздравотделом» здавався казкою! Так, Mercedes зовні мав архаїчний вигляд навіть для тих років. Високий, як у дореволюційних лімузинів, незграбний кузов, колеса зі спицями, відкрите з боків робоче місце водія і переднього пасажира. Прикрашали його тільки стильне облицювання у формі «будиночка», величезні фари і знаменита емблема-зірка. Зате шасі з довгою базою мало плавність ходу представницького легкового автомобіля і потужний двигун. У просторому медичному салоні знаходилося двоє носилок, і він був оснащений двома опалювальними пристроями. На машині був присутній навіть спеціальний сигнал.
На фото: Мерседес «Мосздравотдела»
Добротні німецькі двигун і агрегати ніяк не могли «вбити» ні наші тодішні дороги, ні наш бензин, ні наші рівень техобслуговування і якість мастильних матеріалів. «Мерседеси» прослужили радянським медикам ледь не до початку Великої Вітчизняної війни за великих добових пробігів.
Настають 30-ті.
Але НЕП закінчувався, і з ним йшла можливість купувати дорогі іномарки. А починалася індустріалізація, яка передбачала масовий випуск радянських автомобілів. Голова «Автотресту» М.Л. Сорокін, який відповідав за закупівлю ліцензії за кордоном, вибрав для виробництва в СРСР «найдешевший тип автомобіля» — американський Ford A/AA.
Уже 1930 року зі США пішли машино-комплекти для складання на московському заводі КІМ і на нижегородському Першому автоскладальному заводі в Канавіно. З’явилося нове шасі для побудови медичних автомобілів, знову 1,5-тонна вантажівка! На щастя, у вантажного Ford, на відміну від АМО і майбутнього ГАЗ-АА, ззаду були односхилі колеса.
Саме на базі «радянських Фордів» ремонтні підприємства, які обслуговували медичні заклади, почали розробляти свої проекти спеціальних медичних кузовів. Відомі щонайменше два таких проекти — Московський і Ленінградський.
На фото: Бригада швидкої допомоги, підпорядкована ленградській пожежній команді
Московський варіант навіть будували в кузовному цеху заводу АМО/ЗІС. Нарешті, водій і пасажир сіли в закриту кабіну, хоча і не дуже зручну. Щоб перемогти неприпустиму вантажну «плавність ходу», на машини стали встановлювати ящики для баласту — мішків з піском. Через схожі розміри, ці кузови незаводського походження потім дісталися у спадок радянським «полуторкам» ГАЗ-АА.
Але про це — наступного разу.
