Автоматичний провал: чому зняли з виробництва «Волгу» з АКП?

Сьогодні всі знавці історії радянської автомобільної промисловості чудово знають, що першим радянським автомобілем з автоматичною коробкою передач, що випускався серійно, була «Волга» ГАЗ-21. Нехай тираж вийшов невеликий, близько семи сотень машин, але це була все-таки модель серійного виробництва, а не побудований в одиничному екземплярі дослідний зразок. Заводські випробування «автоматичного» седана пройшли успішно — коробка, зроблена з оглядкою на конструкцію Форда, вийшла вдалою. Що ж пішло не так?

Ліричний відступ

Перша автомобільна книжка з’явилася у мене, коли мені було 9 років. Ті, хто навчався в радянській школі, прекрасно пам’ятають збір макулатури. Вчителі давали відмашку, і кілька днів учні несли до школи непотрібні вдома видання. Де-небудь у кутку під сходами звалювали перев’язані мотузками пачки газет, журналів і книг. Я любив покопатися в старому папері. Часом вдавалося знайти і врятувати від загибелі дуже цікаві видання.

Саме так мені дісталася пошарпана книга 1962 року «Автомобіль “Волга”. На обкладинці цегляного кольору була зображена маленька 21-а «Волга». Через багато років я дізнаюся, що написали її знамениті конструктори ГАЗу Володимир Сергійович Соловйов і Олександр Михайлович Невзоров. Перший згодом став Головним конструктором ВАЗу. Обидва брали безпосередню участь у проєктуванні сімейств ГАЗ-21 і ГАЗ-24 як провідні конструктори або по всій машині, або по окремих вузлах.

Уже в початковій школі я не тільки безпомилково вирізняв на вулиці й телеекрані всі марки та моделі наших радянських машин. Завдяки журналу «За кермом», статтям Льва Шугурова і Юрія Долматовського, я знав, що таке тип кузова, рульове управління, ведучі колеса, скільки циліндрів у двигуні і передач у коробці, чим відрізняється пружинна підвіска від ресорної…

У книзі про «Волгу» я вперше вичитав словосполучення «автоматична коробка передач», яка протиставлялася «механічній коробці передач». Але побачити «живцем» «Волгу» з автоматичною коробкою мені довелося тільки через багато років у дорослому віці.

Навколо історії «Волги» з АКП знайшлося різні подробиці. Отже, класична автоматична коробка передач, що складається з гідротрансформатора і планетарної коробки, моделі Hydramatic, у серійному виробництві з’явилася в США на автомобілі високого класу Cadillac 1940 року. За океаном можливість позбутися педалі зчеплення і необхідності постійно оперувати перемиканням передач оцінили швидко. До середини 50-х «автоматом» оснащували приблизно 70-80% американських легкових машин, а до кінця десятиліття їх частка стала наближатися до 100%.

Механічні коробки залишалися тільки на зовсім вже «бюджетних» модифікаціях з рядними 6-циліндровими двигунами, обов’язковим «приданим» до основного типу мотора — V8 ставав «автомат». Щоправда, тоді вважалося, що у гідромеханічної передачі низький ККД, тому її неможливо спаровувати з малопотужними 4-циліндровими двигунами.

Перші радянські досліди

Дивно, але перша автоматична передача на радянських автомобілях з’явилася якраз на малолітражних моторах. Тільки розробили її не в СРСР і першими її носіями стали іномарк и-1/1 аналоги і прототипи двох наших популярних машин. З 1946 по 1949 роки в східній окупаційній зоні Німеччини діяла низка конструкторських бюро, підпорядкованих Радянській військовій адміністрації (РВАР). Там було спроектовано чимало цікавих нових агрегатів для автомобілів «Москвич», «Победа», ГАЗ-51, ЗІС-150. У серію не пішло практично нічого.

Навіть комплект креслень на кузов «Москвича» прибув до Москви, коли аналогічний комплект уже викреслили за зразком «живих» машин Opel Kadet кузовщики МЗМА. Німецькі креслення стали в пригоді тільки для перевірки, уточнення і правки своїх власних. Так ось, саме в тих бюро СВАГ німецькі конструктори розробили автоматичну передачу для «Москвича» і мотоцикла М-72. Причому, за результатами випробувань «автомата» зразка 1947 року було зроблено необхідні зміни, і на світ з’явилася нова автоматична коробка «зразка 1948 року». Автоматичні коробки німці випробовували на куплених у приватних власників автомобілях Opel Kadett і мотоциклах BMW R35.

1 / 2

2 / 2

Впровадити автоматичну передачу на «Москвичі» намагався і сам МЗМА на моделі наступного покоління 402-425. Один із дослідних зразків споруди 1954 року з кузовом, що істотно відрізняється від серійної моделі, і перспективним верхньоклапанним двигуном 405 було передано до НАМИ для встановлення автоматичної коробки.

На фото: Німецька коробка Москвича

Тоді ж, у середині 50-х на ЗІСі побудували дослідний зразок автобуса ЗІС-155 з гідромеханічною коробкою. Незабаром відбулася зустріч представників московських автобусних парків із конструкторами ЗІЛа. Обговорювали недоліки нової моделі ЗІЛ-158. Шофери, які щодня мучаться на маршрутах із частим перемиканням передач, говорили, що чекають, не дочекаються появи гідротрансформатора, і знають, що такий пристрій уже існує, але користується ним тільки один їхній колега — водій службового автобуса заводу ЗІЛ.

«Волга» з »автоматом»

Ближче за всіх до впровадження радянського «автомата» підійшов Горьковський автозавод. Один з елементів передачі — це, як відомо, гідротрансформатор. Муфта з двома крильчатками — перша насаджена на колінчастий вал двигуна, друга — на первинний вал коробки. Вони обертаються в «каструлі», заповненій мастилом, за рахунок якого перша крильчатка обертає другу. Такий пристрій уже випускали серійно для автомобіля ЗІМ ГАЗ-12. Щоправда, за гідромуфтою у цього автомобіля в трансмісії слідувала звичайна механічна коробка. Залишалося найскладніше — сконструювати планетарну коробку.

Як аналог, у Горький надійшов американський седан Ford Mainline із серійною, давно освоєною у виробництві, гідромеханічною коробкою Ford-O-Matic. Спроби встановити її на дослідні зразки двигуна майбутньої «Волги» успіху не мали — характеристики потужності і крутильного моменту горьківського і детройтського моторів, м’яко кажучи, істотно різнилися. Але агрегат іномарки став у пригоді, як зразок для побудови своєї моделі, за характеристиками відповідної двигуну майбутньої «Волги».

Автоматична передача на ГАЗ-21 містила в собі гідротрансформатор (перетворювач крутного моменту), планетарну передачу з фрикційними елементами зчеплення і гальма, гідравлічну систему управління і масляні насоси. Крильчатка з 31 лопаттю на колінвалі називалася турбінним колесом, друга, на коробці з 33 лопатями — насосним. У планетарній коробці було два зчеплення, два гальма і два масляні насоси.

Рушання з місця і розгін відбувалися на другій передачі, у міру розгону вмикали третю, пряму передачу, обидві працювали за умови положення важеля перемикання в позиції Д («драйв»), перша передача була понижувальною, для неї було окреме положення важеля, отже, коробка була триступенева.

Важіль перемикання знаходився, як у звичайної «Волги», на кермовій колонці, тільки під кермом стояла шкала зі стрілкою, яка вказувала, яку передачу ввімкнено. Якщо перемикати від нейтралі на себе і вгору, вмикався задній хід, якщо просто вниз — «драйв», від нього на себе і вниз — знижувальна. Під час розгону на знижувальній перемикання на другий і третій ступені не відбувалося. Пуск двигуна відбувався на «нейтралі», потім слід було включити «драйв» або задній хід. На відміну від сучасних машин, при переведенні в «драйв» тримати гальмо не було потрібно — машина рушала тільки при натисканні на газ. Під час коротких зупинок, наприклад біля світлофорів, достатньо було просто не натискати на педаль газу, залишаючи важіль на «драйві» (як, наприклад, на сучасній Lada Vesta з «роботом» — прим.ред.).

Перший зразок «Волги» виробництва 1954 року був зі звичайною механічною коробкою. Він показав, що потрібне коригування розмірності та геометрії кузова. Тому навесні 1955 року Експериментальний цех побудував другу і третю машини зі зміненими прорізами вітрового скла і задніх дверей. На них уже встановили «автомати».

До речі, опрацьовувався варіант і з двоступеневою коробкою. На весь травень три машини в супроводі М-72, дослідного «Москвича-402-425», іномарок, «Побєд» і вантажівок ГАЗ-51 пішли на Державні випробування з Горького до Криму. «Волги» з автоматичними коробками ганяли рідким брудом і гірськими серпантинами. Автоматична коробка показала себе не просто працездатною. У неї знайшлося чимало переваг, актуальних у наших дорожніх умовах. Наприклад, машину, що застрягла в багнюці, було легше розгойдати, перемикаючи із заднього ходу на понижувальну і назад. На понижувальній можна було гальмувати двигуном, спускаючись із крутої гори.

Програма-максимум

До 1956 року довелося перебудувати півзаводу для випуску всіх вузлів «Волги». Було знято з виробництва старий двигун ГАЗ-ММ — його робили як запчастини і для силової продукції. Для останньої розробили спеціальну модифікацію мотора «Волги» з індексом 321. В Ульяновськ передали виробництво ГАЗ-69, у Володимир — військового «виробу 900». Все одно до осені автомобіль був готовий, а двигун для нього — ні, як і автоматична коробка. Міністерство дозволило як виняток побудувати «перші 500 машин» з нижньоклапанним двигуном. Як альтернативу «автомату» допустили звичайну механічну триступеневу коробку. Це був дуже далекоглядний крок!

Якби завод «вперся» в програму-максимум обов’язкового встановлення «автоматів» на всі «Волги», випуск цього автомобіля міг бути зірваний. Випадки, коли новий складний вузол губив усю машину, відомі. Герметичні гальма втопили «полуторку» ГАЗ-56. Не можна було піти на компроміс, поставивши гальма, уніфіковані з ГАЗ-51 і колеса від ГАЗ-ММ? Форкамерна система запалювання поставила хрест на шестициліндровому верхньоклапанному двигуні і частково на останньому ГАЗ-62 («зменшеному ГАЗ-66»). Знову ж таки, що заважало зупинитися на звичайних системах живлення і запалювання?

У 1957 році автоматична коробка, нарешті, з’явилася у виробництві. Нею комплектували невеликі партії машин. Ставки на автоматичну передачу все одно робили, тому «автоматичній» «Волзі» присвоїли індекс базової моделі М-21 без літер. Автоматика дожила до першого рестайлінгу — вона зустрічається як на машинах «із зіркою», так і на «другому випуску».

Причини провалу

Чому цікавий проєкт кинули на півдорозі? Причини називають різні. Перша, що конструктори розчарувалися у своєму винаході, вирішивши, що потужності та крутного моменту чотирициліндрового двигуна «Волги» недостатньо для роботи в парі з «автоматом». Друга, що масовий випуск таких коробок був занадто складний для виробничників. Третя, що споживачі завалили скаргами на несправності коробок. Нарешті, що треба було продавати такі «Волги» тільки в Москві, Ленінграді та Горькому, де можна було створити спеціальні станції техобслуговування, а їх почали розподіляти «в глибинку» і навіть на село, де ні про який сервіс не могло бути й мови. Відомий указ «Главмосавтотранса» 1960 року, який наказував усі службові «Волги» з автоматичною передачею передати одній автобазі.

Автоматичну коробку випробовували в середині 60-х і на деяких дослідних зразках ГАЗ-24. Фахівці сходяться на думці, що якби ГАЗ «витягнув» випуск «автоматів» на частині «Волг», було б накопичено досвід виробництва гідромеханічних коробок для малорозмірних двигунів, а отже, такі коробки з’явилися б на ВАЗі, АЗЛК, «Іжмаші». Щоправда, Головний конструктор АЗЛК А.Ф. Андронов намагався вирішити проблему, просто купивши ліцензію на «автомат» у англійського відділення американської фірми Borg-Warner. Свою автоматичну коробку розробили 1972 року на «Іжмаші» під керівництвом конструктора А.С. Кондрашкіна. Чи варто говорити, що тут не дійшла справа навіть до дрібної серії?

Кілька років тому «Волга» ГАЗ-21 із зовнішністю «другого випуску» прикрашала експозицію Військово-технічного музею в Чорноголівці. У мене була можливість зазирнути під капот і в салон, але познайомитися з машиною в роботі або просто зловити її на ремонтній канаві не вдалося. Сподіваюся — поки що.