Бестіарій: п’ять жахливих автомобілів зі світу кіно

Здрастуй, дорогий читачу. Я відняв у тебе чимало часу розповідями про вплив кіноіндустрії на автомобільну моду і про те, як нікому не відомі машини ставали символами цілих поколінь. Я робив це не зі зла і щиро сподіваюся, що подібні історії варті уваги. Але якщо раніше йшлося про автомобілі у всіх сенсах видатні, то зараз все буде навпаки.

Після того, як Джордж Барріс уперше змайстрував особливий транспортний засіб для героїв телешоу «Бетмен» (1966 р.), світ кінематографа й автобізнес сплелися в конвульсивному танці. Незабаром багато каналів навчилися заробляти на унікальних шоу-карах, і навіть окремі режисери не гребували таким прийомом. Фільми «Назад у майбутнє» і «Мисливці за привидами» публіка впізнає за характерними машинами, в них представленими. Здавалося б, цих механізованих персонажів можна перерахувати на пальцях двох рук. Але список «кіновідкривачок» набагато довший і містить такі химерні імена, вступна довідка до яких просто необхідна. Вона і додається нижче.

У кам’яний вік на… колесах!

Динозаври як будівельна техніка, шаблезубе звірисько у вигляді домашніх улюбленців і мамонти, використовувані як пилососи — саме таким уявляли собі американські діти життя першолюдини. Але ж серіал «Флінстоуни», придуманий мультиплікаторами Вільямом Ханною і Джозефом Барберою, був пародією на культ споживання, який сповідували Штати з 50-х років. За образами симпатичних дикунів у шкурах ховалися типові американці, які витрачали час на те, щоб заповнити своє життя незліченними речами, які насправді їм не потрібні. Гуманістичний посил Ханни і Барбери так і пропав даремно, зате самі «Флінстоуни» принесли телеканалу АВС величезну вигоду: серіал транслювався з 1960 до 1966 рр., розрісся до 166 епізодів і отримав кілька кіноадаптацій.

1 / 7

2 / 7

3 / 7

4 / 7

5 / 7

6 / 7

7 / 7

Людям подобалося спостерігати за пригодами дурнуватого Фреда і його наївного друга Барні, у життєвому укладі яких вони навряд чи бачили схожість із собою. Можливо, навпаки, глядачі старшого віку відчували гордість за своїх мультиплікаційних «предків», адже навіть у кам’яному віці у них все було, як у цивілізованих людей: робота, сім’я, медицина, розваги. Флінстоуни завжди могли послухати музику на птаху-грамофоні, прийняти душ слоновим хоботом і навіть покататися в первісному авто!

Зовнішність останнього придумав і ретельно опрацював голлівудський дизайнер Джей Орберг. На мій погляд, це була одна з найдотепніших інтерпретацій в історії кінематографа. Адже глава сімейства Флінстуон розсікав околицями на апараті, рухомому однією лише мускульною силою водія. У світі первісної механіки, мабуть, тільки так можна було виправдати розкіш володіння персональним транспортним засобом.

Особливості:

Винахід настільки чесної машини, якими могли похвалитися жителі міста Бедрока, цілком може претендувати на Нобелівську премію. Відштовхуючись від землі ногами, водій сам собі служить і мотором, і коробкою передач. Кількість пасажирів у «салоні» прямо пропорційно збільшує потужність цього транспорту, обслуговувати який взагалі нічого не коштує. Якби ми всі переміщалися на авто, подібних до майна Флінстоунів, єдина загроза планеті зводилася б до шансу оглухнути від загального крику «Уабба-дабба-дуу. »

Пантеромобіль

Детективне шоу «Рожева Пантера» є прямим нащадком серіалу «Бетмен». Щоправда, замість безглуздої героїки останнього, мультсеріал сповідував відвертий фарс на все, що пов’язано з бравим розслідуванням злочинів. Саме дурість ситуацій, у які потрапляла прямоходяча кішка Пінкі, і стала каталізатором популярності мультфільму. Глядачам подобався цей харизматичний персонаж, пристрасті навколо якого набирали градус під незабутню музичну тему Генрі Манчіні, яка принесла композитору його третій «Оскар». При цьому шоу «Рожева Пантера» з’явилося випадково, розвинувшись із мальованої заставки до однойменного фільму, що сподобалася критикам більше, ніж її кіношна версія. У підсумку «котяча» епопея протрималася в ротації каналів АВС і NBC цілих 16 років (1964-1980 рр.).

1 / 5

2 / 5

3 / 5

4 / 5

5 / 5

На той час формат популярного телешоу сформувався настільки, що мав власні закони. Однією з серйозних заявок на довголіття та успіх стала детальна розробка автомобіля головного героя. Зробити такий апарат могли дозволити собі лише люди з гарним смаком і почуттям гумору. І кастинг проходили лише найоригінальніші ідеї, адже кіношники засвоїли відразу, як здорово це продається. У повному метрі машина зобов’язана була пересуватися самостійно; навіть продюсери мультсеріалів замовляли кастомайзерам повнорозмірні шоу-кари, щоб показувати їх у рекламних роликах.

1 / 6

2 / 6

3 / 6

4 / 6

5 / 6

6 / 6

До рожевого Panthermobile доклав руку Джей Орберг — той самий дизайнер зі світу кіно, який допомагав містеру Баррісу ліпити перший у світі Бетмобіль, особисто сконструював машину для сімейства Флінстоунів, працював над DeLorean («Назад у майбутнє») і який ще не раз попрацює над розширенням голлівудського автопарку. Але в 1969-му Орберг перевершив сам себе, створивши щось неймовірне. Автомобіль персонажа з мультиків не тільки був справжнім, він ще міг і їздити. Побудований на шасі Oldsmobile Tornado, Panthermobile мав передній привід і потужний семилітровий двигун. Попри те, що довжина кузова перевищувала 7 метрів, кабіна пілота знаходилася зовні. Щоб не пошкодитися розумом від швидкої їзди, бідоласі доводилося надягати шолом, а оскільки бокові дзеркала в Пантеромобілі не були передбачені, орієнтувався він за чорно-білим екранчиком, підключеним до камери заднього виду.

Особливості:

З машиною Рожевої пантери Джей Орберг настільки зоригінальний, що до 2007 року мисливців на неї не знайшлося, а право власності так і значилося за дизайнером. Panthermobile перебував не в найкращому стані, до того ж перестав їздити, тому Орберг виставив його на аукціон. Шоу-кар викупила формація Galpin Auto Sports — автомайстерня з Каліфорнії, виклавши $143 500. Чотири роки вони відновлювали апарат з тим, щоб продати за більш серйозну суму. Пантеромобіль пішов з молотка, і що з ним тепер, ніхто не знає. Ось вона, класична зав’язка для нового сюжету детектива Пінкі! Ту-дум ту-дум…

Ну тупі.

У цьому заголовку я навіть не Задорнова цитую. Просто так ідентифікують себе герої фільму «Dumb and Dumber», у російському перекладі більше відомому як «Тупий і ще тупіший». Не скажу за молодь нинішню, але для отроків, які підростали в роках 90-х, цей фільм представлення не потребує — касета з ним була в будь-якій оселі, де існував «відік». А оскільки набір VHS-ок у кожному дворі був лімітований, переглядати «Тупих» усім доводилося разів по 10-15.