Gaznaauto Сайт про автомобили
Огляд соціалістичного автопрому країн Східної Європи був би неповним без двох держав, чия автомобільна галузь була не настільки сильною, як у сусідів. Проте, і в Югославії, і в Болгарії (а мова саме про них) теж існувала власна автомобільна промисловість.
Звісно, машинобудування в цих країнах було розвинене значно слабкіше, ніж у Чехословаччині чи Австро-Угорщині, а окремі регіони навіть у рамках РЕВ залишалися переважно аграрними, а не індустріально орієнтованими. Проте, в рамках нашої серії матеріалів вони, безсумнівно, теж заслуговують на окрему статтю.
Югославія
Ця країна з непростою історією пережила чимало потрясінь і геополітичних метаморфоз до того часу, доки кілька спроб утворити власну державу не припинилося разом із Другою світовою війною, результат якої і визначив подальшу долю Югославії, що стала в 1945 році Соціалістичною Федеративною Республікою (СФРЮ). Югославський автопром, втім, бере свій початок у передвоєнний період: у 1939 році в сербському місті Крагуєвац почалося виробництво вантажівок. Цікаво, що того ж тридцять дев’ятого року в македонському місті Скоп’є на шасі чехословацьких вантажівок Praga почали випускати власні автобуси.
Для СФРЮ була характерна унікальна планово-ринкова модель соціально-економічного устрою, за якої вільний ринок товарів поєднувався з відсутністю ринкових відносин стосовно оплати праці та самого капіталу. Держава практично не впливала на економіку адміністративними методами, а управління базувалося на принципах децентралізації та автономії у сфері прийняття рішень на місцях. Такий підхід позначився і на автомобільній промисловості — у кожній федеративній республіці могло бути власне складальне виробництво, причому в соціалістичній Югославії щосили випускали автомобілі з капіталістичних країн! Renault, Citroёn, Volkswagen, Opel — ось далеко не повний список автомобільних брендів, які отримали «балканську прописку». Давалося взнаки і те, що СФРЮ не входила до РЕВ і могла самостійно ухвалювати рішення щодо того, які саме автомобілі їй випускати.
Вантажівки
У 1947 році в словенському місті Марібор було засновано автомобільний завод ТАМ (Tovarna Avtomobilov in Motorjev). Як і решта підприємств Югославії, його історія почалася з ліцензійного виробництва чехословацького вантажного автомобіля Praga RN, а трохи пізніше ТАМ почав співпрацювати з компанією Magirus-Deutz.
TAM випускав вантажівки різної вантажопідйомності та призначення
У сімдесяті роки словенський завод почав розробку і випуск вантажівок власної конструкції, оскільки колишні моделі на той час уже встигли ґрунтовно застаріти. У 1975 році стартував серійний випуск безкапотного вантажного автомобіля сімейства 110/150 вантажопідйомністю 1,5 тонни і з приводом на всі колеса. Дизельний мотор такого ТАМа об’ємом 8,5 літрів розвивав 150 к.с. і давав змогу долати броди метрової глибини. Крім того, в Маріборі виробляли й автобуси ТАМ, які в невеликих кількостях поставляли і в СРСР.
Легкі вантажівки ТАМ взяли участь у всіх сучасних конфліктах на Балканах
Сучасний автобус TAM
Уже після розпаду СФРЮ вантажівкам ТАМ довелося чимало повоювати під час низки конфліктів на території колишньої Республіки. А нині завод виробляє все ті ж автомобілі, але вже досить давно належить німецькій компанії MAN.
Крім TAM, у шістдесяті роки в югославському місті Рієка збирали румунські вантажівки Карпати і Бучеджі під маркою Torpedo SRT на заводі Tvornica motora i motornih vozila. Однак ці зразки помітно поступалися за характеристиками іншим «соціалістичним» вантажним автомобілям.
Torpedo SRT з Рієки — румунські вантажівки, зібрані в Югославії
«Легковики»
Були в соціалістичній Югославії і власні «легковики». 1953 року в «автомобільному серці Югославії» — тому самому Крагуєваці, розташованому за 138 кілометрів від Белграда, на території військової бази було засновано завод Црвена Застава («Червоний прапор»), в який у різні часи входили до дев’яти підприємств автомобільної та машинобудівної галузі. Спочатку завод був спільним підприємством сербського керівництва та італійської компанії Fiat, якій належало 67% активів Застави.
У 1955 році в Крагуєваце починається виробництво автомобіля Zastava 750 — по суті, звичайного Fiat 600. За 30 років югославам вдалося випустити у себе трохи більше 900 000 кумедних автомобільчиків, які отримали серед югославів прізвисько «Фічо». Югославську версію італійського «горбатого» навіть було названо «автомобілем тисячоліття Югославії», ставши для громадян СФРЮ рідною, улюбленою і культовою малолітражкою соціалістичної епохи. Цьому не заважало навіть те, що югославські автомобілі не тільки були точною копією малолітражних Фіатів, а й складали з італійських деталей і комплектуючих.
У 1956 році на Заставі почали випускати вантажівку Zastava 615B — ліцензійний Fiat вантажопідйомністю 1,65 тонни, моторчик якого розвивав лише 35 к.с. Модернізовану вантажівку моделі 616 з потужнішим двигуном випускали в Сербії аж до 1985 року.
Використовуючи фіатівські напрацювання, югослави розпочинають випуск легких фургонів з корисним навантаженням 0,6 тонни, а потім підписують контракт з FIAT-Iveco. У рамках угоди італійці передали на створений 1968 року окремий завод Zastava-Privredna Vozila (ZPV) виробництво комерційної лінійки моделей ОМ-40/35 — так званий MALI OM. Автомобілі призначалися не тільки для потреб місцевого ринку, а й для реалізації через дилерську мережу італійського партнера. Потім серби підписують договір про виробничу кооперацію з IVECO (два етапи — 1985 і 1988 роки), після чого виробнича гамма розширюється до двох сімейств — «S» і «Z». Підприємство з випуску комерційної лінійки Застав існує і сьогодні під назвою Zastava Kamioni, будучи частиною холдингу Zastava Vozila.
У 1971 році почалося виробництво наступної легкової Застави — моделі 101 або 1100, що являла собою ліцензійну копію фіатівської версії 128. П’ятидверна «Стоядина», як її називали самі югослави, була значно комфортабельнішою і престижнішою машиною, ніж Фіча (цікаво, що Югослави називали першу Заставу як Фіча, так і Фічо, залежно від контексту).
1 / 6
2 / 6
3 / 6
4 / 6
5 / 6
6 / 6
Zastava 101 — наймасовіший югославський автомобіль
Запасне колесо Zastava 101 розмістили в моторному відсіку — як на радянських Ниві і Таврії
У 1980 році на базі Фіатів моделей 127 і 128 югослави створили власний автомобіль під назвою Koral, який у світі був більше відомий під брендом Yugo. Тут можна простежити повну аналогію з тольяттинським ВАЗом, який випускав на внутрішній ринок свою продукцію під назвою «Жигулі», а для зовнішнього ринку автомобілі іменувалися «Лада». У югославів Zastava, відповідно, перетворювалася на Yugo, а також позначалася безліччю цифрових індексів. Ну а в Італії машина і зовсім називалася Innocenti. Зрозуміло, на зовнішніх ринках великим попитом користувалися модифікації з відкритим кузовом, оскільки югославський автомобіль був одним із найдешевших кабріолетів у світі. На жаль, і одним із найгірших, адже Yugo офіційно увійшов до ТОП-50 найгірших автомобілів за всю світову історію.
Пізня Zastava Koral GTI
1 / 7
2 / 7
3 / 7
4 / 7
5 / 7
6 / 7
7 / 7
Yugo — власна розробка Застави
До 2008 року було випущено близько 800 000 автомобілів Yugo різних модифікацій, які постачалися до Німеччини, Італії, Великої Британії та навіть США! Завдяки зусиллям ентузіаста Малькольма Брікліна за сім років у Штатах було реалізовано понад 140 тисяч автомобілів Юго.
Уже на заході соціалізму, в 1990-му, Застава спробувала реанімувати власну марку за допомогою моделі Florida (Sana на деяких ринках), дизайн якої розробив сам маестро Джуджаро. На жаль, незабаром в Югославії почалася війна, внаслідок чого завод практично припинив експорт, та й виробництво скоротилося до мінімуму. У 1999 році під час Косовської війни виробничі потужності Застава Аутомобілі постраждали під час килимових бомбардувань НАТО.
1 / 5
2 / 5
3 / 5
4 / 5
5 / 5
Зовнішність «Флориди» — справа рук ItalDesign
Хоча югославське прислів’я влучно стверджувало, що «Yugo nije za dugo» (Yugo не служить довго), під час воєн і санкцій югославські «шульги» примудрялися так перекувати свої малолітражки, що вони починали їхати на дровах! Дико звучить, але наприкінці дев’яностих сербські умільці оснащували свої машини газогенераторними установками для того, щоб їздити за відсутності бензину. Війна буквально повторила досвід нашої «полуторки» яку теж обладнали «газгеном» для їзди на дровах.
Розуміючи, що самотужки заводу не вижити, у вересні 2005 року компанія підписала угоду все з тим же Фіатом. За умовами договору в Крагуєваце почали виробництво Zastava 10 — ліцензійного Fiat Punto, причому річний випуск за планом мав становити 15 000 автомобілів на рік. Наприкінці 2007-го було оголошено про продаж підприємства Застава компанії Fiat, а останній автомобіль цієї «червонопрапорної» марки випустили 2008 року. Таким чином, за трохи більше ніж півстолітню історію підприємство Crvena Zastava випустило близько 4,2 млн Застав і Юго різних модифікацій.
Звісно, за обсягами виробництва СФРЮ не могла змагатися з рештою країн соцтабору: у середині п’ятдесятих тут випускали лише 1 000 легковиків і близько 4 000 вантажівок на рік, а в найкращі часи (сімдесяті) обсяги виробництва легкових автомобілів становили приблизно 100 000 на рік. Проте, в СФРЮ випускали не тільки Застави: в невеликих кількостях (для внутрішнього ринку) з польських комплектуючих збирали моделі 125р і 126.
Словенський завод Tomos (Tovarna Motornih koles Sezana) ще в 1964 році уклав угоду з Citroёn, в рамках якої передбачалося виробництво моделі 2CV. Згодом тут випускали багато інших Сітроенів — AX, BX, CX, Ami, DS, Visa, GS, Diana.
1 / 5
2 / 5
3 / 5
4 / 5
5 / 5
Citroёn 2CV словенської збірки досі поширений на Балканах
З 1973 до 1992 року в словенському місті Ново місце на заводі IMV (Industrija motornih vozil) збирали Renault 4. За два десятиліття в Словенії було випущено майже 600 000 «четвірок»! З початку шістдесятих років на заводі IMV виробляли мікроавтобуси, які оснащувалися двотактним мотором. Компанія також співпрацювала з британською British Leyland і випускала малолітражки Austin. Зараз цей завод повністю належить компанії Renault Group.
1 / 3
2 / 3
3 / 3
Renault 4 можна зустріти в будь-якому куточку колишньої СФРЮ і сьогодні
У СФРЮ малими партіями збирали й інші автомобілі навіть у таких збиткових регіонах, як Боснія і Герцеговина: у столичному Сараєво з 1973 до 1977 року випускали культовий VW Kafer у двох модифікаціях — 1200 Sedan з індексом J (Jugoslavia) і 1303, а з 1976-го тут почали збирати нову модель — Golf. У Сараєво було вироблено і близько 15 тисяч таких екзотичних машинок, як NSU Prinz, зовні дуже схожих із радянським «Запорожцем».
1 / 8
2 / 8
3 / 8
4 / 8
5 / 8
6 / 8
7 / 8
8 / 8
У Сараєво випускали культові «Жуки», а потім — і новий на ті часи Golf MK I
З 1977 року в місті Кікінда, що входить до складу сербської автономії Воєводина, на заводі IDA розпочалося складання кількох моделей Opel, найбільшу популярність з яких здобув Kadett.
1 / 6
2 / 6
3 / 6
4 / 6
5 / 6
6 / 6
Автобуси
Дотепники даремно думають, що абревіатура ТАЗ відноситься до автомобілів з Тольятті: до 2000 року в хорватському Загребі випускали автобуси марки TAZ (Tvornica Autobusa Zagreb). Виробництво автобусів на дерев’яних рамах тут почалося ще до війни — в 1930 році. У 1948-му після націоналізації підприємство отримало назву «Autokaroserija Zagreb», а пізніше воно входило до великого виробничого об’єднання FAP Famos Beograd. На дубравському підприємстві в найкращі роки працювало до 1 200 співробітників, які випускали по 500-600 автобусів FAP Dubrava на рік (піковий показник — 900 шт.).
У вже згадуваному македонському Скоп’є на pfdjlt «ФАС-11 жовтня», що входив до складу «автобусно-вантажного» об’єднання «ФАП-Фамос Белград», з 1946 року випускали міжміські, туристичні та міські автобуси марки Sanos. Ще з 1970-го підприємство тісно співпрацювало з Мерседесом — визнаним лідером у виробництві вантажівок і автобусів. Саноси являли собою ліцензійні версії на тему автобусів Mercedes різного призначення і місткості. Завод випускав по 3-5 тисяч автобусів на рік, причому до 70% йшло на експорт у країни Європи (Польщу, Бельгію, Фінляндію, Англію), Саудівську Аравію, Кувейт, Єгипет і навіть Китай. На початку дев’яностих кілька сотень «Саносів» було закуплено і в країни СНД — зокрема, в РФ, а також українські Маріуполь і Кривий Ріг.
