Gaznaauto Сайт про автомобили
Наприкінці шістдесятих СРСР придбав в італійців ліцензію на виробництво Fiat 124 і побудував для цього завод-автогігант, що став беззмінним лідером радянського, а потім і російського автопрому. У той самий період аналогічним чином вчинили поляки (з моделями 125/126), а також румуни, які аж до 1968 року взагалі не випускали власні легкові автомобілі, обходячись лише імпортними поставками — в основному, з країн РЕВ (Ради економічної взаємодопомоги). Про все це ми вже розповідали в матеріалі про історію румунського автопрому, але один із наймасовіших і найдовгоживучіших автомобілів — Dacia 1300 — заслуговує на окрему увагу.
«Автомобіль майбутнього» за ліцензією
Керівництво країни на чолі з Ніколає Чаушеску в шістдесяті роки вирізнялося значно прозахіднішими настроями, ніж правляча номенклатура в Радянському союзі і навіть ПНР. І якщо «наші» з політичних міркувань відмовилися від співпраці з Renault на користь італійців, то спадкоємці даків, розглянувши спочатку пропозиції від Fiat, Alfa Romeo, Peugeot і Austin, зрештою все ж таки не проґавили можливості і придбали ліцензію на «автомобіль майбутнього» — перспективну модель R12, яку на той момент сама компанія Renault ще тільки розробляла як проект R117.
Новинка мала посісти проміжне положення в лінійці Renault між моделями 8 і 16. До слова, саме на задньомоторній «вісімці» під індексом Dacia 1100 румуни з 1968 року освоювали нові для себе технології французького автовиробника. Адже вже до 1967 року в максимально короткі терміни в невеликому містечку Міовені, розташованому недалеко від адміністративного центру Пітешті, було побудовано сучасний завод Uzina de Autoturisme Pitesti (UAP).
1 / 4
2 / 4
3 / 4
4 / 4
З моделі Dacia 1100 (Renault 8) почалася історія автозаводу UAP
Випуск нової моделі мав розпочатися 1968-го одночасно і на французькому заводі (як Renault 12), і в Румунії (під назвою Dacia 1300). Однак через соціальні протести у Франції 1968 року випуск нового автомобіля перенесли.
Ніколає Чаушеску за кермом першої зібраної Dacia
У 1969 році Renault 12 представили на автосалоні в Парижі, а «сестру-близнючку» Dacia 1300 — на міжнародному ярмарку в Бухаресті. Нова модель отримала позитивну оцінку громадськості і навіть змогла посісти третє місце в конкурсі «Автомобіль року-1970». Назву Dacia для румунського автомобіля обрали з «історичних» міркувань: за часів Римської імперії саме так називалася частина території сучасної Румунії, на якій проживали племена даків. Виробництво машин у Франції та Румунії стартувало одночасно 1969-го, але масовий випуск Дачій румуни змогли налагодити тільки наступного року.
Перші Renault 12 і Dacia 1300 відрізнялися лише емблемами
Інтер’єри французького (ліворуч) і румунського (праворуч) автомобілів: знайдіть 10 відмінностей!
Улюблений, але не на батьківщині
Незважаючи на високу популярність марки Renault в Європі, «дванадцята» так і не стала бестселером у Старому Світі. По-перше, далеко не всім сподобався своєрідний дизайн триоб’ємного кузова з сильним нахилом капота і багажника, які через свою довжину і великі звіси погіршували маневреність автомобіля на тісних європейських вуличках. По-друге, виявилося, що через налаштування підвіски, великий кліренс і вузькі шини (155 мм) стійкість Renault 12 і його «породистість реакцій» не дотягували до високих європейських стандартів, які вже тоді висувалися до нових моделей. До того ж у модельному ряду Renault незабаром після виходу дванадцятої, наприкінці сімдесятих, з’явилися й інші автомобілі близького призначення — наприклад, більш сучасні за компонуванням хетчбеки 14 і 20, а також седан 18. Утім, Renault 12 мав достатній попит на зовнішніх ринках — не в перенасиченій Європі, а в країнах Південної Америки та Африки, а також в Ірані та Сирії. Адже французька машина вийшла просторою, доволі місткою і вельми витривалою.
Як і сучасний Логан, Renault 12 був справжнім «громадянином світу»: модель складали не тільки у Франції та Румунії, а й у Португалії, Аргентині, Канаді, Чилі, Колумбії, Мексиці, Іспанії, Туреччині, Венесуелі та навіть Бельгії! У турецькій Бурсі на заводі Oyak-Renault цю модель виробляли аж до 2000 року, а сумарний випуск моделі R12 (причому без урахування Дачій!) становив два з половиною мільйони екземплярів!
1 / 3
2 / 3
3 / 3
Автомобіль вирізнявся простотою конструкції. Але звіси кузова були доволі довгими
Звісно, нерозпещений румунський споживач також виявився задоволений новим автомобілем. За аналогією з нашими «Жигулями», в перші роки для складання активно використовувалися імпортні деталі (у випадку з Dacia — зрозуміло, французького виробництва), що також підвищувало рейтинг Дачії в очах румунських автомобілістів. При мимовільному порівнянні Дачії з радянською «копійкою», серце віддає перевагу рідним Жигулям, однак розум змушений визнати, що «автомобіль даків» був куди прогресивнішим.
1 / 2
2 / 2
Пізні Renault 12 навіть оснащувалися автоматичною трансмісією!
Як і у випадку зі східнонімецьким «Трабі», за Дачією майже відразу ж вишикувалися багаторічні черги. Причому автомобіль румунського виробництва, що був, по суті, французькою машиною, полюбили не тільки на «малій Батьківщині», а й у багатьох соціалістичних країнах — Польщі, Чехословаччині, НДР, Болгарії. Та й угорці, які не мали власного легкового автопрому, часто віддавали перевагу саме Дачії — багато в чому завдяки економічному двигуну і простоті конструкції. Існувала і «праворука» версія Дачії для ринку Великої Британії під назвою Denem — у гонитві за валютою румуни намагалися не відставати від радянських товаришів, які експортували на туманний Альбіон свої Жигулі. Щоправда, седани в англійців особливим попитом не користувалися, а ось комерційні автомобілі з Пітешті «за Ла-Манш» поставлялися аж до початку дев’яностих років. На деяких ринках модель також називалася Renault Virage (Австралія) і Renault Toros (Туреччина)
У Радянському Союзі як французький Renault 12, так і румунська Dacia 1300 були маловідомі, оскільки в роки існування СРСР не імпортувалися. Лише наприкінці вісімдесятих років жителі західних регіонів «1/6 суші» змогли не тільки побачити «Дачії» в сусідніх Угорщині, Чехословаччині, Польщі та Югославії, а й придбати їх у вживаному стані за схожою ціною. Щоправда, наші співгромадяни зазвичай віддавали перевагу рідним Жигулям і Волгам або «справжнім» іномаркам західноєвропейського виробництва. У той же період підприємства-експортери продукції з деяких республік СРСР за отриману валютну виручку купували нові автомобілі Dacia для власних потреб. Саме тому в окремих містах в один час зустрічалося чимало Дачій, які в новому столітті практично повністю вимерли як через відсутність запасних частин, так і внаслідок банальної корозії кузова.
Розширення модельного ряду
Практично від самого початку Dacia 1300 з 1,3-літровим двигуном потужністю 54 к.с. пропонували в декількох комплектаціях: у звичайному виконанні Standard, а також із поліпшеним оздобленням Lux і Lux Super. Додаткове обладнання румунської машини охоплювало не тільки радіоприймач і обігрів заднього скла, а й «протитуманки», два зовнішніх дзеркала і навіть литі алюмінієві колеса. Щоправда, «розкішна» комплектація 1301 LS була призначена виключно для партійно-номенклатурної еліти держави, тому не надходила в продаж і не була доступна «простим смертним».
Передній привід на Дачії спокійно уживався з поздовжнім розташуванням двигуна
Надалі кузовну гаму Дачії доповнив універсал Dacia 1300 Break (1973 рік), а з 1975-го почався випуск пікапів сімейства 1302 вантажопідйомністю 500 кг, причому на всі вантажопасажирські модифікації Дачії встановлювали посилену задню підвіску. У цей період «люксові» комплектації седанів почали оснащувати двоконтурною гальмівною системою, завдяки чому в разі розгерметизації одного з контурів працездатність гальмівної системи зберігалася.
Renault 12, хоч і недовго, але поставлявся на північноамериканський ринок
На той час румунам також вдалося повністю локалізувати виробництво Дачій, а термін ліцензійної угоди з Renault закінчувався. На рівні вищого керівництва було ухвалено рішення не продовжувати співпрацю з французами і не освоювати якусь нову модель Renault за відпрацьованою схемою, а продовжувати випуск Дачії вже без технічної підтримки французького виробника.
Універсал Break почали випускати в 1973 році
Напрошується ще одна аналогія з ВАЗом і Fiat: присутність італійців у Тольятті до середини сімдесятих також практично повністю зійшла нанівець, а наступні моделі на ВАЗі створювали вже без їхньої участі. На жаль, і в Радянському Союзі, і в Румунії відхід ліцензіара означав поступове зниження якості «самостійної» продукції. Втім, Дачія все одно залишалася популярною і достатньою затребуваною машиною в Румунії, через що річний випуск було збільшено з 50 тисяч автомобілів практично вдвічі — до 80-90 тисяч.
Перші рестайлінги
Проте, румунські конструктори все ж таки вирішили оновити модель з десятирічним конвеєрним стажем і в 1979 році провели доволі масштабну модернізацію. Зовні оновлена Dacia з індексом 1310 відрізнялася від першої версії автомобіля новим оформленням передньої частини пластиковою решіткою і чотирма круглими фарами в пластикових «окулярах».
Збільшилися і бампери, а в салоні з’явилася нова панель приладів. На жаль, після такого «дакійського тюнінгу» колишній Renault 12 втратив ту «повітряну витонченість», якою його наділили французькі дизайнери. Початкову модель з індексом 1300 в Румунії випускали до 1981 року — цікаво, що в цей самий час французи теж перестали випускати свою «дванадцяту», знявши застарілу за європейськими мірками модель з виробництва. Адже 1981 року у Франції на зміну Renault 12 прийшла модель 9, яка зовні і технічно відповідає духу початку вісімдесятих.
Dacia 1310 у виконанні для канадського ринку
Цікаво, що румуни під час оновлення своєї Дачії косметичними доопрацюваннями не обмежилися: з 1981-го розпочався дрібносерійний випуск «гарячої» дводверної версії Dacia 1310 Sport, що отримала трохи пізніше індекс 1410 Sport. Виходячи із законів жанру, потужність «підбадьореного» двигуна об’ємом 1,4 літра збільшилася до 65 «конячок», а максимальна швидкість «приспортивленої» Дачії зросла до цілком пристойних 150 км/год.
