Gaznaauto Сайт про автомобили
Студент журфаку, перспективний автопромисловець, молодецький режисерський дует — як думаєте, що спільного у цих людей, якщо вони навіть живуть на різних континентах? Бажання змінити хід речей, повернутися в минуле і вберегти самого себе від фатального кроку, адже рішення, одного разу ухвалене кожним із них, виявилося неправильним. Тож мріяти про машину часу в переломний момент свого життя — явище поширене. І звичний образ такої машини давно склався (року в 1985-му) — це не що інше, як спорткупе DeLorean DMC-12 в кузові з нержавійки. Про нього-то і піде мова далі.
Самого себе (студента журфаку) я включив до цього списку лише як живий приклад. Адже якби раптова і дуууже багата на події зустріч із такою собі Мариною К. не відбулася, я б закінчив свій універ вчасно і одружився б, згідно з планом. А так… короткий, але бурхливий роман звів нанівець усі мої успіхи в навчанні й розірвав тривалі стосунки з іншою людиною. Ну а хто з нас у юності не косячив?
І ось я сиджу, розчавлений вантажем проблем, що обрушилися на мене з відходом Мариніної, п’ю гірку, дивлюся якийсь дурний фільм про подорожі в часі і повторюю, як мантру: «хочу собі таку саму машину, як у божевільного винахідника». Тільки через роки я дізнався, що фільм називався «Назад у майбутнє», а «телепортом» у ньому служив цілком реальний DeLorean. Але тоді, під час першого перегляду картини, я чомусь був упевнений, що роздобувши міжчасовий агрегат кольору кухонної раковини і опинившись у минулому, я зміг би все зробити по-іншому. Наївний…
Крах інженера Делореана
До речі, такої ж думки, напевно, дотримувався і Джон Захарія Делореан, залишаючи ввечері 19 жовтня 1982 року свій «люкс» у Лос-Анджелеському «Гіллтоні» в супроводі агентів ФБР. Тоді його звинуватили в участі в наркотрафіку і відмиванні нелегального прибутку на суму $20 млн. Це була чистісінька провокація — за день до візиту «федералів» до Делореана звернувся якийсь Джеймс Хоффман, «наркоділок», який сидить на зарплаті в американського уряду, і запропонував використовувати компанію DMC як інструмент для відмивання грошей. Його синдикату нібито потрібна була чиста схема для легалізації доходів, а DeLorean Motor Company перебувала не в тому становищі, щоб відмовлятися від інвестицій.
Усі знали, що Центральний банк Великої Британії вимагає від Джона платежів за кредитом, виданим йому на створення складального заводу в Белфасті з резервом у 2 500 робочих місць. Але платити Делореану було нічим. Зі страху, що завод закриють, він погодився на співпрацю з криміналітетом. Даремно: через 6 днів бідолаха опинився на лаві підсудних, а офіційна процедура банкрутства його підприємства все одно відбулася. Як відомо, органи правопорядку не погребують нічим, коли потрібно поліпшити показники звітності у своїй структурі.
Так Делореан із перспективного автовиробника перетворився на злочинця. Він не мав ілюзій щодо свого майбутнього: навіть якщо все обійдеться (а доказів, щоб засадити інженера за ґрати, у ФБР не вистачало), репутація Джона як бізнесмена все одно пішла прахом. Він знав, якою катастрофою обертаються для молодих автокомпаній такого роду судові процеси. Тому на численних слуханнях цієї справи він ретельно, крок за кроком, відновлював у пам’яті своє життя, щоб визначити, де ж він припустився фатальної помилки…
Ні, точно не під час навчання в Лоуренсівському технологічному. Він обожнював влаштування механізмів, а креслення і фізику знав так добре, що його зарахували до університету без іспитів (1941 р.). Та й у Chrysler, де Джон проходив стажування за спеціальністю «автомобільний інженер», його цінували. Потім був Packard, що задихається від свого люксового статусу (1956 р.), в якому Делореан реалізував свій потенціал, за 4 роки дослужившись до керівника технічного відділу.
А далі — General Motors і посада голови департаменту нових розробок в елітному підрозділі Pontiac. Джон і тут не схибив, до такої міри модифікувавши спорткупе Tempest, що його новій версії присвоїли окреме ім’я. Pontiac GTO відкрив для Америки епоху масл-карів і зробив свого творця наймолодшим віце-президентом в історії General Motors. Напевно, проблеми почалися тут…
Делореан аж скривився, згадуючи, як очолив провідний підрозділ корпорації, Chevrolet, і був змушений заглиблюватися в сірі схеми виробництва моделей, систему партнерських відкатів, а також миритися з некомпетентністю багатьох своїх колег. Він не міг зрозуміти, як при такій тотальній бюрократизації і без того складній структурі GM вдається що-небудь випускати! Усе це він жорстоко висміяв у своїй книжці «General Motors в істинному світлі», за що й поплатився — незабаром його залишили без роботи. Іншому б плакати і рвати на собі волосся, але Делореан радів. Адже що сильніше він заглиблювався в суть підкилимних процесів, що відбувалися в головному офісі Chevrolet, то більше він віддалявся від безпосереднього проектування автомобілів.
Шальки терезів потрібно було врівноважити, тож восени 1975 року Джон зареєстрував у Детройті нову компанію імені себе — DeLorean Motor Company. Інженер ще пам’ятав, який кайф доставляло йому споглядання могутнього Pontiac GTO, і вирішив повторити успіх моделі. У нього, як і раніше, зберігалися начерки двомісного купе зі спортивним обвісом, які він намагався запропонувати Chevrolet. Тоді рада директорів відкинула цю ідею, побоюючись внутрішньої конкуренції з уже наявним Corvette. Але тепер-то Делореана ніхто не обмежував!
Джон все життя мріяв про створення унікального автомобіля. Він повинен був мати форми, що запам’ятовуються, безліч незвичайних функцій, навіть його конструкція повинна була відрізнятися від усього, що вже застосовувалося в масовому виробництві. При цьому інженер хотів якогось особливого стилю, потужності та наднизької ціни. Словом, він поставив перед собою завдання, яке навіть джин із чарівної лампи подужав би не відразу.
Делореан подивився на суддю невидячим поглядом. Усі ці люди навколо про щось жваво сперечалися, передавали якісь фотографії, зачитували свідчення свідків. Але обвинуваченому до них не було діла — він знову переживав найбільш хвилюючий етап у своєму житті. Етап роботи над автомобілем. Як і раніше, Джон схопився за олівець і накидав на аркуші короткий план усіх процесів.
Дизайн. Приголомшливий, з дверима-крилами, як у Mercedes 300SL Gullwing — це було все, що знав про своє майбутнє авто Делореан. Допомогти інженеру побачити решту могла лише одна людина на землі — Джорджетто Джуджаро з легендарної студії Italdesign. Заради цих ескізів Джон вирушив до Турина, на автосалон, де щороку традиційно бував маестро. Зустріч відбулася. І результат перевищив усі очікування.
На фото: Mercedes 300SL Gullwing
Конструкція. Несуча рама, але не сталева, як у всіх виробників, а з композитних панелей і склопластику. Міцність такої конструкції співмірна зі сталлю, зате не іржавіє. Та й собівартість технологічного процесу виправдана. Хоча якщо як облицювання кузова використовувати листи нержавійки, вийде подвійно круто! Та й на фарбуванні можна заощадити…
Оснащення. Тяговитий движок V8, потужністю не менше 300 к.с. Як шкода, що більша частина таких агрегатів випускається Chevrolet, який нізащо не поділиться з Делореаном. Раз так, то будь-який мотор згодиться. Що, європейське об’єднання PRV (Peugeot/Renault/Volvo) пропонує свою «шістку» об’ємом 2,8 літра і потужністю 170 к.с.? Чудово! Лише б працював.
Партнери. Найпросунутіші. І краще, щоб не американці. Lotus? Чудово! Ці хлопці допоможуть із трансмісією (поки що тільки «механіка», але «автомат» у перспективі), зроблять підвіску незалежною, підшаманять раму і зроблять розважування по осях оптимальним (задня — 69%, передня — 31%). У них і модель відповідна є, Esprit Turbo на кшталт, на таку і рівнятися не соромно.
Бюджет. Британський уряд погодився субсидувати проєкт, але тільки в разі повної зайнятості безробітних у Белфасті: $10 млн. проти 2,5 тис. осіб. Начебто, непоганий розклад. Тільки б ці недотепи освоїли технологію складання…
Спершу все йшло непогано. Преса активно підтримувала Делореана, ажіотаж навколо першої партії його DMC-12 приніс понад 4 тис. попередніх замовлень. Але в США так недоречно посилили еконорми, що і без того тихий двигун довелося дефорсувати до «належних» 130 к.с. У підсумку машина не рвала з місця, як було задумано, а тихо повзла собі по прямій. Але навіть із таким сухотливим серцем купе приводило роззяв у трепет. Вони в усі очі дивилися на це блискуче диво і не могли повірити, ніби щось подібне може випускатися серійно. Ех, люди!
Перші екземпляри DeLorean DMC-12 потрапили до своїх власників у 1981-му. Але не всі з них були задоволені автомобілем. Проблеми крилися в складності конструкції: інженер Lotus, Майк Лаузбі, який адаптував шасі прототипу для серійного виробництва, вніс занадто багато технічних правок, щоб у них могли одразу ватися робітники, далекі від автовиробництва. Так, при невмілому спіканні частин каркаса DMC-12 був схожий на потопаючий човен: пробоїни відкривалися швидше, ніж їх встигали латати. Делореану довелося витратити останні гроші, щоб переманити спеців з британського підрозділу Chrysler і хоч якось знизити кількість повернень своєї продукції на склад. А тут ще французи пригрозили судом: платіть, мовляв, за відвантажену вам частину моторів! А платити-то було й нічим…
Через три роки істеричного виробництва Делореан не зміг подужати навіть перші 10 тис. екземплярів свого DMC-12. Потім був адміністративний арешт майна, зв’язок із «лівим» криміналітетом і, як наслідок, лава підсудних. А все чортів поспіх! Підписавши необхідні документи для звільнення під заставу, Делореан мріяв про одне: повернутися в ту мить, коли все починалося…
Удача невдах
Про щось подібне думали і нерозлучні корефани Роберт Земекіс і Боб Гейл, коли зняли свою другу повнометражку «Вживані автомобілі» (1980 р.), з Куртом Расселом у головній ролі. Дебютна робота режисера, комедійний реверанс «Бітлам» «Я хочу тримати тебе за руку», не приніс ні грошей, ні слави, хоча і здобув похвали критиків. Та ж доля спіткала «Автомобілі». За негласними законами кіноіндустрії, кар’єра Земекіса і Гейла загрожувала закінчитися на третьому фільмі, якщо стрічку не оцінить публіка. Universal Pictures потрібні були видовищні роботи, що приносять гроші, а з невдахами там не церемонилися.
Земекіс й гадки не мав, який сюжет буде у його третього фільму. Навіть якщо це буде його остання стрічка, молодий режисер хотів, щоб люди її запам’ятали. І тут з’являється його друг із набором якихось фотографій і незв’язних нотаток. Виявилося, коли Гейл гостював у рідних, то натрапив на батьковий щоденник і дізнався, що в школі той був ботаніком. Міркування на тему: «чи міг би я з ним подружитися, якби опинився в тому самому часі», привели сценариста до фабули нової історії.
Земекіс теж став думати про це і дійшов висновку, що дію потрібно перенести в 50-ті — під час зародження рок-н-ролу і юності їхніх батьків. Незабаром у друзів з’явився готовий сценарій. Там ішлося про божевільного фізика-експериментатора, якому вдалося винайти машину часу, а також про його приятеля, який цей винахід випробовував. Втрутившись у минуле, юний Марті Макфлай, сам того не відаючи, зумів «прокачати» своє майбутнє і всіх ощасливити. Звідси і назва фільму…
Як і належить у Голлівуді, симпатична ідея від Земекіса-Гейла в будь-якій студії сприймалася в багнети: когось лякали переміщення в часі, комусь не подобався натяк на інцест (нехай і легкий). Але здебільшого всі шкодували грошей для двох невдах. Земекісу довелося зняти міцний пригодницький фільм «Роман з каменем», щоб про нього заговорили більш шанобливо.
Коли сценарій потрапив до рук Стівена Спілберга, той особисто зателефонував до Universal Pictures і наполіг на виділенні коштів цьому проекту. Так два Боба отримали аж $19 млн, що в кілька разів перевищувало суму їхнього найбільшого бюджету. Залишалося знайти акторів і оголосити дату зйомок.
Незважаючи на ємний, вдалий синопсис, сюжет фільму «Назад у майбутнє» кульгав на деталі. Приміром, такий важливий інструмент, як безпосередньо машина часу, друзі хотіли представити у формі лазерного променя. Потім на чергу став холодильник, а слідом — багажник вантажівки. І лише з …надцатої спроби до режисера дійшло, що машина часу має бути повноцінним автомобілем, легким, рухливим, шаленим. Так почався кастинг на ще одну головну роль.
Дізнавшись про це, компанія Ford запропонувала студії Universal Pictures використати для зйомок свій Mustang з доплатою в $75 тис. Боб Гейл відреагував блискавично: «Док Браун не їздить на клятому “Мустангу!”.
Марті Макфлай: — Док, ти зібрав машину часу з… DeLorean.
Док Браун: — Я так вважаю: якщо робити машину часу, то робити зі смаком. До того ж кузов із нержавіючої сталі надає їй більшої обтічності та благотворно впливає на завихрення часових потоків!
Коли Земекісу співтовариші потрапило на очі спорткупе DMC-12, усі просто офігели від несподіванки. Машина мала такий крутий вигляд, що не була схожа на жоден інший транспорт, випробуваний раніше. Вона і в заводській комплектації була схожа на космічний корабель, а коли їй додали частини від кузова Dodge Polaris і «вживили» кілька десятків авіаційних деталей, уся знімальна група повірила, що це «диво» техніки от-от розчиниться в просторово-часовому континуумі. Словом, у сюжет фільму купе DeLorean вписалося ідеально.
Зате якщо зовні з машиною часу був повний порядок, то всередині DMC-12 розкрилися старі виразки. Через високий відсоток заводського браку з ладу в DeLorean виходило буквально все: двигун, коробка передач, електрика, підвіска. Про всяк випадок кіношники роздобули ще два екземпляри такого купе, але й ті ламалися, коли наставала їхня черга. Тож зйомки все одно доводилося відкладати, хоч би який крутий вигляд DeLorean мав…
1 / 4
2 / 4
3 / 4
4 / 4
Док Браун: — Це потужна машина, і щоб її завести, знадобиться дещо потужніший за звичайний неетилований бензин. Плутоній!
Марті Макфлай: — Ти хочеш сказати, що вона на ядерному паливі.
Док Браун: — Вона на електриці. А ядерна реакція потрібна для отримання 1 ГВт електроенергії.
1 / 6
2 / 6
3 / 6
4 / 6
5 / 6
6 / 6
Роки потому…
Апогеєм цієї історії стало не визнання фільму мільйонами глядачів і не надприбутки, які він приніс, перетворившись на франшизу. Головне тут — відновлення виробництва спорткупе DeLorean фірмою DMC Texas, яке випускають всього по 20 машин на рік, зате якісних. І якби Джон Захарія Делоріан був би все ще живий, він побачив би в цьому містичну закономірність. Адже його мрія про створення машини поза часом здійснилася. Нехай їй для цього і довелося повернутися назад. У Майбутнє…
