Gaznaauto Сайт про автомобили
З початком Великої Вітчизняної війни хибна установка вищого радянського керівництва на копіювання заіжних військових автомобілів, присмачена відсутністю інженерних кадрів і ресурсів на виготовлення, фактично позбавила Червону армію нової колісної автотехніки. Ситуація докорінно змінилася, коли кілька тисяч армійських ГАЗиків із лишком перекрив ленд-лізівський вихор із десятків тисяч американських Віллісів.
Цей рятувальний «трюк» виявився можливим завдяки американському закону про ленд-ліз (lend-lease, дослівно — «позика-оренда»), що давав змогу Сполученим Штатам передавати союзним країнам у позику або в довгострокову оренду військову техніку та озброєння. З Радянським Союзом перший договір ленд-лізу було підписано у вересні 1941 року, що поклало початок довгій фінансовій залежності від Америки.
Рішення про масовий випуск оновлених Віллісів відбулося 1 липня 1941 року, коли війна переступила кордони Радянського Союзу. 18 листопада, ніби передчуваючи вступ Сполучених Штатів у Другу світову війну, у місті Толедо розпочали конвеєрне складання нової армійської машини Willys МВ. Випуск ідентичної версії Ford GPW було розгорнуто на початку 1942-го одразу на шести підприємствах концерну Ford Motor Company.
Чим же прославився Вілліс MB?
Willys МВ був універсальним, маневреним і практичним, але загалом рядовим легким армійським автомобілем із чотиримісним кузовом без дверей, брезентовим тентом і передньою панеллю, що відкидалася на капот, з жорстко укріпленим у ній лобовим склом.
Зовні від попереднього джипа Willys МА він відрізнявся фарами, перенесеними з крил в облицювання радіатора, і деталями кузова. Машини МВ першого випуску мали окрему легку зварену решітку радіатора і оригінальні фарами, що відкидалися вгору і полегшували заміну лампочок, а також діагональне розташування задніх ліхтарів від моделі МА.
У середині 1942 року всі машини Willys МВ отримали добре відому зовнішність зі штампованою решіткою радіатора. У технічному плані автомобіль практично не відрізнявся від своїх попередників Quad і Willys МА, отримавши відпрацьований двигун Willys 442 колишньої потужності (54 к.с., за стандартом SAE — 60 к.с.). На ньому монтували триступеневу коробку передач від легкової моделі Overland, двоступеневу роздавальну, ресорну підвіску, барабанні гальма з гідроприводом, передній керований міст із шістьма типами шарнірів рівних кутових швидкостей і шини розміром 6,00-16.
У процесі виробництва до червня 1944-го Willys МВ постійно зазнавав незначних модифікацій і забезпечувався різними наборами допоміжного оснащення. Серед них були нові генератори, акумуляторні батареї та гідравлічні амортизатори, модернізовані гальма і рульова колонка, різні паливні баки ємністю від 38 до 57 літрів.
Армійські автомобілі Willys МВ, що збереглися дотепер, — армійські автомобілі Willys МВ
1 / 4
2 / 4
3 / 4
4 / 4
Фото 2. Типовий варіант джипа з легким тентом і шанцевим інструментом
Фото 3. Джип із заскленими брезентовими боковинами кузова і причепом М-100
Фото 4. Перероблений ігровий Вілліс MB з колекції кіностудії Мосфільм
Колісна база джипа Willys МВ не змінилася (2 032 мм), дорожній просвіт становив 222 мм. Максимальна швидкість — 105 км/год, середня витрата палива — 11-12 літрів на 100 км.
Форд у підмайстрах у Вілліса
З розгортанням серійного випуску моделі МВ могутній концерн Ford зі своєю невдалою моделлю GB з архаїчним тракторним мотором опинився не при справах і заглибився в тяжби з Бантамом і Віллісом, які змогла розв’язати лише комісія при президенті США.
Тим часом військове відомство перейнялося величезним потоком замовлень на джипи і вирішило розгорнути їхній паралельний випуск на головному заводі Ford River Rouge в Дірборні. У результаті в лютому 1942-го згнітивши серце Ford розпочав масовий випуск «абсолютно чужих» військових машин з індексом GPW (GP-Willys), включно з версіями з усіма керованими колесами.
Зовні Ford GPW практично нічим не відрізнявся від звичайного Вілліса МВ і випускався з обмеженим набором варіантів, які використовувалися для штабної служби, розвідки, монтажу радіостанцій і кулеметних систем. До дрібних відмінностей належали невидимі збоку деталі: штампована П-подібна поперечина рами під радіатором (на Віллісі вона була тчастою), литі педалі замість штампованих, заводська табличка на приладовому щитку і особливе кріплення запасного колеса. На перших випусках емблему FORD можна було побачити на задній стінці кузова і на педалях.
Американські джипи в радянському ленд-лізі
Варто зазначити, що прогресивні на той момент Willys MB були далеко не першими джипами, які постачали в СРСР. Американці почали з поставок уже порядком застарілої і не дуже вдалої техніки: Bantam BRC-40, Ford GP і Willys MA. Подібним чином будувалася робота, скажімо, з Китаєм, Бразилією, Південною Африкою та Філіппінами, куди США також відправляли свої машини
Поставки автомобілів Willys MB за ленд-лізом до Радянського Союзу почалися навесні 1942 року. Вони надходили зі США і Великої Британії трьома морськими шляхами через північні, південні та далекосхідні порти.
Здебільшого їх постачали в зібраному вигляді і рідше в повністю розібраному стані в спеціальних дерев’яних ящиках, які можна було укладати один на одного на палубі транспортних суден. Їх складання з машинокомплектів було налагоджено в іранському порту Бушир, на Московському заводі імені Сталіна і на військових підприємствах у Коломні та Омську.
1 / 4
2 / 4
3 / 4
4 / 4
Фото 1. Джип Willys MB для охорони лідерів Тегеранської конференції (кадр із кінофільму «Тегеран-43»)
Фото 2. Президент США Франклін Рузвельт на Віллісі з главами делегацій Ялтинської конференції. Лютий 1945 року
Фото 3. Перша зустріч радянських і американських військових на кінцевому етапі Другої світової. Квітень 1945 року
Фото 4. Та сама легендарна зустріч на Ельбі за участю джипа Willys МВ і одного кулемета. Травень 1945 року
Випуск автомобілів Willys МВ і Ford GPW завершився 20 і 15 серпня 1945 року відповідно. За вітчизняними даними, в СРСР за ленд-лізом надійшло 39,8 тисячі джипів усіх типів, за американськими відомостями (без урахування втрат у дорозі) — понад 49 тисяч. Тепер порівняємо: у 1941-1945 роках Горьківський автозавод зібрав близько 14 тисяч командирських машин ГАЗ-64, ГАЗ-67 і бронеавтомобілів на їхній базі. Це, справді, був досить високий результат для одного підприємства, що працювало в умовах нестачі персоналу, матеріалів і постійних бомбардувань.
1 / 4
2 / 4
3 / 4
4 / 4
Фото 1. Генерал-полковник Володимир Судець на Віллісі у звільненому Белграді. Жовтень 1944 року
Фото 2. Улюблений радянськими солдатами і офіцерами легкий повнопривідний автомобіль Ford GPW
Фото 3. Радянські солдати на американському джипі в’їжджають у звільнену Софію. 1944 рік
Фото 4. Колона з джипів Willys МВ і полуторок у звільненому Києві. 1945 рік
З точки зору конструктора і шофера
Легендарний Willys MB і його копія Ford GPW стали найпоширенішими легкими автомобілями РККА. Здебільшого вони надходили в єдиному універсальному виконанні з чотиримісним кузовом, брезентовим тентом і відомим штампованим переднім облицюванням із дев’ятьма вертикальними повітрозабірними прорізами та отворами для фар і підфарників.
З конструктивної точки зору радянські автомобілі ГАЗ-64 і ГАЗ-67 цілком могли б позмагатися зі своїми заокеанськими аналогами. Мотори були схожими: що ГАЗ-64-6004, що L134 (на прізвисько Go Devil) — обидва мали чавунні блок і головку, схожі карбюратори і ГРМ з боковим розташуванням клапанів. Реальна потужність вітчизняного мотора була 54 к.с., американського в лабораторних умовах зростала до 60 к.с., багато в чому за рахунок ступеня стиснення. У радянського джипа вона становила 4,6, в американського — 6,5. Останнє не дивно, оскільки ГАЗ проектували під низькооктанове паливо. Єдине, в чому вигравав Go Devil, — це в компактності: зазначену потужність знімали з блоку меншого об’єму, 2,2 літра проти 3,3 у ГАЗа.
На відміну від моделі ГАЗ-67, на Віллісі зберігся вихідний розмір колії (1 230 проти 1 446 мм), що призвело до встановлення незручного звуженого кузова і зниження бічної стійкості. За спогадами ветерана В. А. Крігера, «головні недоліки американських машин полягали в їхній нестійкості під час нахилів більше ніж на 17 градусів, поганій прохідності бездоріжжям, слабкому електрообладнанні, високій вимогливості до якості моторних палив і мастил».
Джипи Willys МВ як легкі артилерійські тягачі. 1943 рік
За класифікацією військового відомства США Вілліс належав до тактичних автомобілів із корисним навантаженням у чверть тонни (250 кілограмів). Його можна було пристосувати під різноманітні військові потреби, установку спеціального оснащення та озброєння, буксирування причепів і легких артилерійських систем.
Вілліси Великої Вітчизняної з радіостанціями та озброєнням
