Gaznaauto Сайт про автомобили
Іноді ланцюг випадкових подій вибудовується воістину диявольським чином. При цьому всі його учасники виглядають так, немов тягнуть на собі гірський пік Евересту. Та й коли справа закінчується, щастям не пахнуть, хоча результат і перевершив усі очікування. Ну хто міг подумати, наприклад, що Ford Thunderbird стане одночасно улюбленою іграшкою поп-діви, інавгураційним транспортом для 35 президента США, вампіромобілем і міфічною емблемою-провідником душ у пекло? Просто є особливий вид роботи, що стоїть осторонь від понять «легка-важка» і «подобається-не подобається»: її просто ТРЕБА зробити. І щоб розраховувати на успіх, потрібно піти на відповідні жертви.
І часом ці жертви дуже страшні…
1978 року нікому не відомий сценарист Джемс О’Барр, який подає надії, робить пропозицію своїй дівчині, і та відповідає згодою. Щасливі молоді люди готуються до весілля, вибирають обручки і визначають кількість гостей на весілля. Ніщо не віщує біди, але одного разу наречена, вирушивши за покупками, опиняється не в тому місці не в той час. П’яний водій не зменшив швидкість перед пішохідним переходом і на смерть збив дівчину. На жаль, для Детройта тих років це звичайна картина… З її загибеллю життя для О’Барра перестало мати будь-який сенс. З талановитого автора і художника він перетворився на запійного п’яницю.
1 / 7
2 / 7
3 / 7
4 / 7
5 / 7
6 / 7
7 / 7
Той самий комікс Джеймса О’Барра. Усі атрибути «Ворона» в наявності: закохані, Ті-Берд, ангел смерті в характерному гримі…
«Я не бачив для себе майбутнього», — скаже Джеймс через три роки. «Біль від втрати не вщухав, і я був на межі самогубства. Тому я вирішив виплеснути свою гіркоту і лють на папір. Я сподівався, що якщо намалюю свої почуття, то вони перестануть мене мучити. У реальному світі не було справедливості та правосуддя — що ж, нехай вони будуть хоча б у моєму коміксі». Так почалася робота над серією готичних новел «Ворон».
О’Барр писав свою чорно-білу сагу про відплату під похмурі наспіви The Cure, Joy Division і Bauhaus, раз у раз спостерігаючи за викрутасами обдовбаного Іггі Попа, панк-ідола тодішньої молоді. Саме цей образ сумного паяца з дещицею божевілля в погляді став стрижнем, з якого автор виліпив своє альтер его — Еріка Дрейвена. Він якнайкраще вписувався в атмосферу зневіри і безвиході, що просочила сторінки коміксу. Сам того не відаючи, О’Барр творив за всіма законами «чорного», готичного жанру, який у майбутньому стане справжнім культом для фріків з усього світу.
Ford Vega, прототип, сконструйований 1953 року Вінсом Гарднером (творцем легендарного Cord 810). Цей родстер був представлений на автосалоні в Детройті як можлива альтернатива Chevrolet Corvette. Побудований на базі малолітражки Ford Anglia, цей концепт міг похвалитися алюмінієвим кузовом і легким двигуном V8 (2,2 літра, 60 к.с.). Гарднер навіть «впаяв» у нього свою улюблену іграшку — «сліпі» фари з електроприводом!
Центральною думкою сюжету для автора стала, звісно, відплата. Відплата за долю закоханої пари, рок-музиканта Еріка Дрейвена і його нареченої Шеллі Вебстер, які загинули напередодні Дня всіх святих від лап банди відморозків. Останні миті життя Еріка сповнені болем і жалем за те, що бандити зґвалтували Шеллі і залишаться безкарними. Дух Ворона — індіанський тотем, а на ділі міфічний провідник між світами живих і мертвих — почув бунтівну душу і не став забирати її з собою. Замість цього він повернув Еріка до життя, щоб той став на кривавий шлях помсти.
З особливою ретельністю О’Барр створював образи-характери покидьків-убивць. Тін-Тін, Фанбой, Сканк — у кожному з них потворною виразкою гніздився порок, що визначає їхню натуру. Але наймерзеннішим тут був Ті-Бьорд — ватажок: цинічний, жорстокий, розважливий. Цей персонаж став присвятою тому алкоголіку, що позбавив Джеймса шансу на щасливе життя. Плекаючи особливу ненависть до автомобілів і слідуючи власній похмурій іронії, автор вибрав для нього тачку з «птахом на капоті»: Ford Thunderbird. До того ж, йому подобалося, як звучить на сленгу її назва: Ті-Бьорд. Ця машина і ця людина — не такі вже й різні. Та й ім’я в них одне на двох. Навіщо ж їх розділяти, придумуючи щось інше?
1 / 6
2 / 6
3 / 6
4 / 6
5 / 6
6 / 6
Ford Thunderbird різних років випуску. Згодом цей автомобіль набув усієї можливої кузовної гами: від 2-місних родстерів до 5-дверних седанів. Володіючи чудовим рівнем комфорту, цей автомобіль неодноразово перевершував свого прямого конкурента за обсягом продажів. Ще б пак — у перших поколінь Chevrolet Corvette навіть бічні стекла були у вигляді опції.
Історія моделі
Спочатку Ford Thunderbird замислювався, як спортивний кабріолет — відповідь на «джіемівський» Chevrolet Corvette, який вийшов на ринок у 1953-му. За два роки до цього лідери Великої трійки відвідали Паризький автосалон, щоб на власні очі побачити ті самі родстери, якими марили американські офіцери, які відслужили в Європі. Це був абсолютно новий сегмент ринку, оскільки в масовому виробництві США нічого подібного не існувало, і автопромисловці взялися розробляти його з ентузіазмом старателів золотих копалень.
І якщо проект General Motors був за крок від того, щоб потрапити на конвеєр, то у Ford була лише дірка від бублика. Інженерам компанії належало з нуля розробити нову модель, ні виглядом, ні змістом не характерну для їхніх традиційних клієнтів. До справи приступили в обстановці суворої секретності: щоб уберегти концепт від промислового шпигунства, в кімнату, де працювали дизайнери FMC, не допускали нікого, крім вищого керівництва. Питання безпеки контролювали «вундеркінди» — найкращі фахівці в стані Ford, набрані з військових аналітиків.
Починаючи з 1956 року Ford Thunderbird став повноцінною частиною американської культури. У Мерилін Монро був Ті-Бьорд ніжно-рожевого кольору; інавгураційна кавалькада (20 січня 1961 року) президента США Джона Кеннеді складалася з 50 нових кабріолетів цієї моделі; карколомна Кассандра Петерсон в образі Ельвіри переміщалася винятково у «Громовому птаху»…
Проєкт очолив Джон Семсен, людина, яка зреклася класичних форм американських дредноутів на користь європейського стилю гоночних автомобілів. З його ініціативи у майбутньої моделі з’явилися гострий ніс, складно вигнута лінія боковини, відкриті колісні арки та заокруглена кришка багажника. Не обійшлося і без традиційно американських рис: хвостових плавників і великих панорамних стекол.
Родстер був майже готовий до серійного запуску, коли менеджмент FMC вирішив заморозити проект через його дорожнечу. Але чутки про небачений «фордівський» автомобіль зростали і множилися: всі з нетерпінням чекали наступного автосалону в Детройті, щоб його побачити. Навіть Генрі Форд-молодший був настільки натхненний цією машиною, що провів нараду за зачиненими дверима ради директорів, на якій було вирішено від проекту не відмовлятися. Тільки бюджет його сильно урізали, наказавши дизайнерам та інженерам максимально адаптувати авто під виробництво основного модельного ряду…
У тій чи іншій варіації тотем «священний орел» буде присутній на всіх 11 поколіннях Thunderbird
У підсумку вийшов дивний гібрид: двомісний кабріолет з гідністю європейського спорткара, виконаний у строгих американських тонах — розмашисті штрихи, пряма лінія борту, глухі колісні арки, масивна оптика. Відмова від двигуна з прямим уприскуванням на користь стандартного карбюраторного (4,8 літра, 193 к.с.) призвела до виникнення масивного наросту на капоті, який у майбутньому стане головною стильовою фішкою авто. Також машина отримала стандартну панель приладів та уніфікований інтер’єр.
Навіть у розмірах концепт не сильно відрізнявся від решти «дредноутів». Спочатку розробники хотіли використовувати наполовину вкорочену фордівську раму, але інженери зійшлися на думці, що це погіршить розважування по осях. Тому його довжину скоротили лише на метр, але кінцеві габарити все одно виявилися чималими: 4,5х1,7 метра. При спорядженій масі більш ніж в 1,5 тонни автомобіль був яким завгодно, але тільки не спортивним. Найдивніше, що і повнорозмірним седаном він теж вважатися не міг…
Постери до фільму «Ворон»
Маркетологи Ford, жваво зметикувавши, що отримали унікальний продукт, представили цей тип машин, як «personal luxury car» — відносно невеликий престижний автомобіль для заможних власників — і випустили його на ринок. Навмання модель нарекли Thunderbird, «Громовим птахом» (у народі — «Буревісником») на честь стародавнього індіанського божества. Результат перевершив усі очікування: автомобіль настільки сподобався американцям, що FMC випускала Thunderbird до 2005 року! Загальний тираж моделі склав 4,4 мільйона екземплярів.
Що було далі
Коли комікс про Ворона побачив світ у 1989-му (видавець — Caliber Press), то одразу став еталоном похмурої естетики готик-культури. Ні, ця серія графічних новел не була хітом, але претендувала на щось більше, ніж просто розмальовка про нового супергероя. Її купували люди старшого віку — ті, хто вже пережив низку розчарувань, ті, хто знаходив принадність у депресивній поезії та декадентських образах. Такі люди, як продюсер Едвард Пресман.
1 / 3
2 / 3
3 / 3
Брендон Лі в різні періоди свого життя. У свої 28 років йому пощастило знятися в п’яти фільмах і близько зійтися з Дольфом Лундгреном на зйомках бойовика «Розбирання в маленькому Токіо». Спільний знімок Дольф опублікував в Instagram на річницю смерті актора у 2014-му
Як ветеран авторського кіно, він знав толк у хорошій історії. У новелах О’Барра йому подобався похмурий тон оповіді та загальна атмосфера зневіри й туги в місті, де «ангели бояться літати, а демони гарчать напівголосно». За належного фінансування і грамотної подачі цей сюжет міг стати хітом. Залучивши до проекту низку професійних сценаристів (Джон Ширлі, Девід Шоу), озброївшись кількома гучними іменами для головних ролей (Крістіан Слейтер, Майкл Вінкотт, Ерні Гадсон) і взявши рекламника Алекса Пройаса як режисера, Пресман почав шукати фінансування. Ідея цікавила багато студій, але не всі готові були піти на витрати. Найбільший контракт, що вдалося нарити продюсеру, був від Entertainment Media і містив цифру в $15 млн. Згнітивши серце, команда погодилася на зйомки.
1 / 3
2 / 3
3 / 3
Рідкісні фото з Брендоном зі зйомок «Ворона»
Питання з виконавцем головної ролі до останнього залишалося відкритим. Збірний образ ангела смерті, який знищував бандитів легко і безжально, занадто багатьом виявився не по зубах. Пресман хотів бачити на знімальному майданчику не просто «машину смерті», а складного героя, мучимого жалем і каяттям через смерть своєї коханої. Слейтер, наприклад, якщо і міг впоратися з драматичною складовою, то в ролі м’язистого «вбивці вбивць» виглядав непереконливо. Рівер Фенікс виглядав ще зеленішим, а решта претендентів були схожі на статистів із м’язовою масою замість мізків.
1 / 7
2 / 7
3 / 7
4 / 7
5 / 7
6 / 7
7 / 7
Алек Пройас і його художнє бачення міста вбивць. Мурашки по шкірі…
І тільки Брендон Лі в обох іпостасях виглядав органічно. Він був такою собі головною деталлю в складному механізмі зйомок, який з його появою нарешті запрацював. Професійний каратист і син легендарного Брюса Лі, Брендон завжди мріяв про ролі більш натхненних персонажів, тому знімався в бойовиках з небажанням. «Ворон» став тим самим фільмом із хвацьким сюжетом і складною внутрішньою філософією, на який актор так довго чекав.
«Я нічого не маю проти бійок» , — заявив він в інтерв’ю напередодні завершення зйомок. «Але я також хочу сюжетів із розкриттям характерів персонажів. «Ворон» — це фільм про кохання, смерть і помсту (строго в такому порядку). Він знятий у манері похмурих оповідань Едгара По. І мені це подобається» .
Зйомки
Чому Едвард Пресман взяв режисером рекламника? Тому що це абсолютно безбашенні люди, здатні креативити цілими днями і вирішувати складні завдання малими засобами. Алекс Пройас виправдав свою кваліфікацію на 200%, знявши драматичну нуарну стрічку з максимально наближеною до першоджерела атмосферою. Він дуже любив комікси О’Барра і взагалі хотів зняти чорно-білий фільм із контрастом кольору лише у флешбеках спогадів Еріка, але керівництво Entertainment Media на такі експерименти піти не наважилося. Тоді Пройас зняв більшу частину картини в монохроматичній кольоровій темі, змішаній із червоним і темно-сірим. Завдяки оптичним трюкам, накладенню фільтрів і майстерній режисерській роботі з побудови візуальних образів, зображення вийшло начебто вицвілим, ідеально передаючи атмосферу детройтських нетрів з їхньою тлінністю, розпустою і корупцією.
«Ось уже 10 років ніч перед Геловіном називають у нашому місті іншим страшним ім’ям — Ніччю Диявола. Вона перетворилася на щорічну страту вогнем. Минулого року було відзначено понад 200 пожеж. У вогні загинуло 11 людей…», — віщає переляканий диктор із телеекрана (кадр із фільму).
У всьому винні Ті-Бьорд з компанією і десятки їм подібних. У багажнику у бандитів безліч різноманітної піротехніки (від терміта до гранат із білим фосфором) чекає свого часу. Темно-червоний Thunderbird вальяжно, по-королівськи розкочує вулицями, розбурхуючи нещасних мешканців і діючи на нерви копам. Але єдине, що ті можуть — це викликати пожежників, побачивши чергову будівлю, охоплену вогнем: їхні «перехоплювачі» занадто повільні, щоб змагатися з «Громовим птахом» у швидкості. Фахівці з трюків підібрали для своїх піроманів Ті-Бьорд шостого покоління (1973 року випуску) — споряджена маса цієї машини перевищує 2 тонни, а гіпертрофовані бампер і радіаторна решітка роблять її найзліснішою моделлю за всю історію Thunderbird. Щоб додати цьому «птаху» люті, інженери оснастили і без того потужний двигун 385 V8 (7,5 літрів, 460 к.с.) турбіною зі спеціальним нагнітачем. З таким оснащенням Ті-Бьорд перетворився на короля місцевих доріг: його не наздогнати під час погоні, не втримати кордоном. Ця машина немовби є злим глузуванням над божеством слабких і принижених — справедливістю…
