Gaznaauto Сайт про автомобили
Така суперечка частенько затівається в будь-якій компанії любителів автоісторії. Найпопулярніша версія — ВАЗ-2121 «Нива». Потім зазвичай згадують Land Rover, а найбільш ерудовані доходять до повнопривідної «Побєди» М-72. Але коріння кросоверів потрібно шукати ще раніше — в 30-х.
І перш ніж ми почнемо, варто трохи торкнутися питання термінології. Під кросовером у цьому разі ми розуміємо комфортабельний повнопривідний автомобіль. Що стосується «маркетингового кросовера», тобто легкового автомобіля, стилізованого під позашляховик заради приваблення покупців, це зовсім інша історія. Першим таким автомобілем був монопривідний французький Matra Rancho, про який ми детально писали восени.
Легкі повнопривідні автомобілі з’явилися перед початком Другої світової війни. На озброєнні кількох армій світу перебували простенькі джипи з максимально спрощеним відкритим кузовом, які були, по суті, командирськими машинами. Серед таких засвітилися і німці (наприклад, з командирським джипом Horch 91), американці з Віллісом і СРСР з ГАЗ-64. Комфортабельних позашляховиків, побудованих із застосуванням деталей від серійних автівок, які зараз назвали б кросоверами, начебто ще не існувало. Але чи так це було?
Довоєнні розробки
Mitsubishi PX33 Prototype — 1934 р.
Батьківщиною сучасних кросоверів можна з повним правом назвати Японію. Перший позашляховик Mitsubishi дістав назву РХ33 і був побудований у 1934 році спеціально для командувача Квантунської армії. Серійне виробництво машини не планувалося спочатку — автомобіль вийшов занадто складним і дорогим.
П’ятиметровий фаетон мав рядний 6-циліндровий дизельний (!) двигун із безпосереднім уприскуванням пального робочим об’ємом 6,7 літра і потужністю 70 к.с. Разом із 4-ступінчастою механічною коробкою передач його запозичили у вантажівки Mitsubishi Fuso. Цікаво, що в автомобіля не було роздавальної коробки передач. Передбачалося, що тяги двигуна буде цілком достатньо, щоб передати крутний момент на обидва мости. Підвіски — залежні ресорні спереду і ззаду, а сам кузов машини стоїть на потужній лонжеронній рамі.
Максимальна швидкість позашляховика досягала 70 км/год дорогою з хорошим покриттям. З 1934 по 1937 рік було випущено лише шість екземплярів РХ33, з яких жоден, на жаль, не зберігся. У 1988 році в пам’ять про перші позашляховики марки в компанії Mitsubishi було побудовано три автомобілі-репліки, засновані на вузлах і агрегатах сучасних Mitsubishi Pajero. Кілька таких машин брали участь у ралі-рейді «Париж-Дакар».
Mercedes G4 — 1934 р.
Водночас у Німеччині створювали власні прототипи автомобілів підвищеної прохідності. Роботи велися одразу у двох напрямках, перше — створення максимально простого командирського позашляховика з усіма ведучими колесами, з успіхом реалізованого в моделі Volkswagen KDF Type 82, більш відомого під прізвиськом Кюбельваген (дослівний переклад — автомобіль-лахмітник). Друге — створення вантажівок підвищеної прохідності з тривісним компонуванням і приводом на задній візок 6х4.
Але був і третій варіант — верхівка Третього Рейху на чолі з самим Гітлером висловлювала побажання щодо створення на основі тривісної вантажівки багатомісного легкового кузова типу кабріолет. Так народився Mercedes-Benz G4. Буква G в позначенні машин означала Gelaendegaengig (це можна перекласти як автомобіль для руху по бездоріжжю).
Компонування вантажного автомобіля було збережено: спереду ресорна залежна підвіска з нерозрізною балкою моста, а ззаду — балансирна підвіска з двома напівеліптичними листовими ресорами на кожному мосту. Оскільки автомобіль міг оснащуватися різними кузовами, зокрема й броньованими, кількість листів у ресорах варіювалася від дев’яти до дванадцяти. Привід на задній візок здійснювався потужним карданним валом, причому самі головні передачі були черв’ячного типу, а середній міст був прохідним.
Усі мости позашляховика обладнувалися здвоєними важільними амортизаторами фрикційного типу. Водночас колеса G4 для підвищення прохідності мали односхиле ошиновку — вони йшли слід у слід по створюваній колії, що сприяло поліпшенню прохідності. У задніх мостах було застосовано самоблокувальні диференціали, причому для підвищення ефективності в заводському керівництві з експлуатації вказували на необхідність на бездоріжжі трохи піднімати ручник, що діяв на гальма другої осі і створював додаткове навантаження.
Цікаво, що версій автомобіля з усіма ведучими колесами не існувало. Деякі джерела стверджують про створення автомобіля з переднім мостом, що підключається, роздавальною коробкою та міжосьовим диференціалом, що блокується, але фактів офіційного існування цієї моделі немає. Тому варто вважати Mercedes G4 з колісною формулою 6х6 не більше ніж красивою легендою.
За заводськими даними, всього було випущено 57 екземплярів відкритого позашляховика, умовно поділених між собою на три серії. Основною відмінністю між ними стало застосування різних двигунів.
Перша серія, яку будували з 1934 по 1936 роки, була оснащена рядною «вісімкою», запозиченою у розкішного Mercedes 500K. Двигун з індексом М24 розвивав потужність у 100 к.с. На відміну від оригіналу, його позбавили примхливого механічного нагнітача, при цьому поставивши два двокамерні горизонтальні карбюратори Stromberg.
На другій серії (її випускали з 1937 по 1938 роки) двигун був модернізований і отримав новий індекс М124. Двигун М24 було збільшено в об’ємі до 5,3 літра за допомогою збільшення діаметра циліндра і ходу поршня, в результаті потужність зросла до 110 к.с.
Для машин третьої серії, які випускали з 1939 по 1941 роки, було підготовлено двигун з індексом М125 об’ємом 5,4 літра від родстера Mercedes 540K. Як і колишні варіації, його позбавили компресора і поставили два горизонтальних карбюратори Stromberg. Двигун розвивав 115 к.с. і 300 Нм крутильного моменту, а сама машина витрачала до 38 літрів бензину на 100 км шляху бездоріжжям.
Усі двигуни виявилися не призначені для роботи поза дорогами і часто перегрівалися. Проблема ускладнювалася через розміщення впускного колектора над випускним, що створювало додаткові проблеми. Тому об’єм оливи в системі змащення було збільшено на три літри. Під час подолання крутих підйомів понад 40 градусів бензин у баку відливався вниз, внаслідок чого мотор задихався і глухнув.
У парі з двигуном працювала 4-ступінчаста МКПП ZF із синхронізаторами на третій і четвертій передачах, додатково забезпечена демультиплікатором конструкції Daimler-Benz. Максимальна швидкість автомобіля досягала 67 км/год, через обмежені можливості трансмісії автомобіля і конструкцію радіальних шин 5.5 — 17 Continental з розвиненими грунтозацепами.
Передбачалося також, що автомобілі вождів Рейху могли оснащуватися кулестійкими шинами, які зменшили б швидкість автомобіля до 50 км/год. Повна маса автомобіля могла перевищити 5 тонн, тому під час випробувань на м’яких ґрунтах із низькою несучою здатністю позашляховик заривався в ґрунт усією кормою.
Всюдиходи G4 не надходили у відкритий продаж і були призначені тільки для вищого керівництва країни і військового командування. Не обійшов стороною машину і Гітлер, який був взагалі небайдужим до Мерседесів. Так, фюрер часто з’являвся у своїх поїздках країною на кабріолеті G4 і навіть приймав на такому автомобілі капітуляцію Франції. У кортежах супроводу могли йти машини на базі G4 з кулеметами, пунктами радіозв’язку, а один із фургонів на базі G4 возив за Гітлером його … гардероб. Після війни більшість автомобілів було порізано на металобрухт, до наших днів дожили лише три таких всюдиходи.
