І швець, і жнець, і мікротракторець: історія багатоцільової вантажівки Multicar

Ця кумедна лупоока вантажівка знайома кожному радянському школяреві вісімдесятих років до появи мимовільної посмішки на обличчі. «Multicar» — саме таку назву було зазначено на шильдику між очима-фарами автомобільчиків, що снували на тротуарах і у вузьких проїздах. Але ж у компактних автомобілів із квадратною кабіною цікава і, головне, довга історія…

Початок

Ще 1920 року підприємець Герман Іррганг разом з інженером Артуром Аде створили невелику майстерню, яка займалася виробництвом сільськогосподарської техніки. До кінця двадцятих років ХХ століття підприємство стало досить великим і відомим — на Awe-Werk працювали чотири сотні працівників. Як і інші заводи, воєнний час наклав свій відбиток на профіль і специфіку продукції, що випускається — замість тракторних причепів і обладнання для аграріїв тут почали випускати вироби для вермахту.

У 1948 році компанію, що пройшла крізь жорна війни, було націоналізовано, вона отримала найменування VEB Fahrzeugwerk Waltershausen. Що ж почали випускати на цій фабриці? Повоєнна країна потребувала практичної і специфічної техніки, яка була «винайдена» практично випадково. У 1951 році на одному з промислових підприємств суто для внутрішньозаводського використання було створено незвичайний транспортний засіб — своєрідний візок із дизельним двигуном.

Цей кумедний «вантажний привид із моторчиком» був навіть позбавлений кабіни, адже для коротких поїздок по цехах і складських приміщеннях операторові (ну не називати ж його водієм) достатньо було стояти на підніжці, причому для того, щоб змінити напрямок руху, потрібно було переносити вагу тіла з однієї ноги на іншу. При цьому ручки управління дросельною заслінкою, гальмами і важелем коробки передач перебували під руками. Своєрідна техніка керування моторизованим візком не вимагала особливого звикання, а також давала змогу керувати технікою незалежно від того, куди рухався цей «автомобіль».

Такі візки для потреб конкретних промислових підприємств виробляли в Людвігсфельді — на заводі Industrie Werke, який входив до великого машинобудівного об’єднання IFA. Незвичайний транспорт зарекомендував себе на практиці так добре, що керівництво НДР ухвалило рішення вийти на новий рівень випуску дизельних «мотовіт візків», запустивши їх у серійне виробництво на тому самому заводі VEB Fahrzeugwerk у Вальтерсхаузені, який також входив до об’єднання Industrieverband Fahrzegbau der DDR.

«Дизельну вантажівку» (дослівно від німецького Diesel Kraftwagen) у Людвігсфельді випускали під індексом DK002.

Під час перенесення виробництва до Вальтерсгаузена вантажний візок отримав вдосконалену конструкцію, новий індекс DK3 (2003) і навіть власне ім’я! Так, кумедний транспортний засіб нарекли… мурахою! Точніше, «дизельною мурахою» — німецькою звучить як «Дизель Амайзе» (Diesel Аmeise).

DK2003

DK2003 за власної маси в 930 кг міг перевезти вдвічі більше (1 850 кг) вантажу завдяки шестициліндровому дизельному двигуну потужністю 6 к. с. Позбавлений електростартера двигун був цікавий системою охолодження — вона була водяною, але не мала радіатора. Під час роботи двигуна вода, що нагрілася, просто… випаровувалася, після чого об’єм резервуара потрібно було заповнити новою порцією рідини.

У Вальтерсгаузені було випущено близько півтори тисячі «дизель-мурах», а в 1957-му машина отримала більш презентабельну зовнішність і новий індекс DK2004. Водій, як і раніше, стояв, але передок став більш круглим і отримав невеликі дверцята-огорожу в торці, а в кабіні з’явився навіть спеціальний валик-упор. З важливих відмінностей від попередника можна відзначити і електростартер.

Від Мурашки — до Multicar

Успішність використання «мурашиних візків» всередині країни наштовхнула творців на ідею виведення «амайзів» на зовнішні ринки. Однак для цього треба було спочатку… придумати нове ім’я, адже, як виявилося, за кордоном подібне торговельне найменування вже було запатентовано.

Підприємство VEB Fahrzeugwerk Waltershausen навіть оголосило конкурс, на який відгукнулися в різних куточках НДР, надіславши близько півтори сотні варіантів. Серед десятка фіналістів перевагу віддали англомовному терміну Multicar — тобто, автомобіль багатоцільового призначення.

1 / 6

2 / 6

3 / 6

4 / 6

5 / 6

6 / 6

Наприкінці 1959 року східноєвропейський виробник отримав патент, а «мураха» DK2004 перетворився на Multicar 21. Індекс первістка розшифровувався досить просто: перша цифра (2) позначала вантажопідйомність вантажівки (2 тонни), а друга (1) — порядковий номер серії. За п’ять наступних років завод випустив понад 12 тисяч екземплярів Multicar 21. Такий відносно великий тираж пояснювався розширенням сфер діяльності Мультікара — якщо «мурахи» використовувалися переважно як внутрішньозаводський транспорт, то бортові вантажівки і самоскиди з новим ім’ям широко використовувалися в сільському господарстві і на будівництвах — як «підсобно-розвозний» транспорт для локальних перевезень невеликих вантажів на короткі відстані. Незабаром практичний і компактний транспорт вподобали і «гедеерівські» комунальники, а також підприємства Deutsche Post — німецької пошти.

Понад три тисячі примірників було відправлено за кордон — географія експортних поставок Мультикарів охоплювала такі країни, як Швеція, Швейцарія, Фінляндія, Польща, Португалія, Данія, Голландія, Ісландія та навіть Єгипет з Іраном!

Однак статус Мультикара залишався незмінним — він не був автомобілем, тому на дорогах загального користування такому транспортному засобу робити було нічого. Звичайно, десь у сільській глушині або в безпосередній близькості від заводських підприємств на Мультикари, що їздили вулицями, «закривали очі», однак без обмежень таку техніку експлуатувати було не можна як мінімум тому, що водій не сидів за кермом, а стояв.

Сідайте зручніше

Як і попередник з індексом 21, новий Multicar 22 був представлений на Лейпцизькій виставці. Це сталося 1964 року, і новинка помітно відрізнялася від колишніх мотовізків конструкцією, адже Мультикар нарешті отримав сидяче місце водія, яке до того ж знаходилося в закритій одномісній кабіні! Для того, щоб у холодну пору року водій керував автомобілем із комфортом, опалювальна кабіна мала не тільки дах над головою, а й скло! При цьому конструкція кабіни передбачала демонтаж її верхньої частини в разі потреби — тобто, Мультикар міг стати відкритим, як і його «мурашині» предки.

Зміна компонування і конструкції вивела вантажівку в інший клас транспортних засобів — Мультикар перестав бути візком, ставши нехай і маленьким, але повноцінним автомобілем!

Multicar 22 — вже із закритою кабіною і традиційною посадкою водія

Ще одна ключова відмінність — двоциліндровий мотор об’ємом 0,8 літра, що розвивав 13 к.с. Розташований праворуч від водія компактний дизельок з повітряним охолодженням працював у парі з чотириступінчастою «механікою», всі передачі якої були оснащені синхронізаторами.

Оскільки Мультикари завжди вирізнялися гучністю вихлопу, «двадцять другий» отримав глушник. Перетворюючи своє дітище на повноцінну вантажівку, конструктори привели його електрику та освітлення у повну відповідність до вимог для колісних транспортних засобів, що допускаються на дороги загального користування. Таким чином, Мультикар став справжньою вантажівкою, яку можна експлуатувати практично скрізь. Скромні зовнішні габарити і мала потужність були не перешкодою, адже умови роботи Мультикар не передбачали їхнього переміщення автобанами на десятки кілометрів. Втім, «максималки» в 23 км/год, що розвивається, автомобільчику вистачало, адже він мав неспішно перевозити вантажі на зовсім невеликі відстані. Зате для нової моделі в НДР виробляли кілька видів різних причепів, з якими вантажопідйомність крихітного тягача-автопоїзда досягала чотирьох з половиною тонн! При цьому з максимальним завантаженням Multicar 22 був здатний долати підйоми до 8 градусів!

Три базові версії позначалися різними літерами: Multicar 22P залишався у вигляді «голого» шасі або оснащувався бортовим кузовом, а версії 22D і 22M були самоскидами — з тристороннім завантаженням і звичайним кузовом-«коритом» відповідно. При цьому на Мультикари встановлювали найрізноманітнішу «навіску» для роботи в комунальних службах або сільському господарстві. Згодом (1970 рік) Мультикар цієї моделі отримав 15-сильний двигун, а до 1974 року у Вальтерсгаузені було випущено понад чотири десятки тисяч екземплярів Multicar 22.

Одномісний Multicar 22 ціле десятиліття був основною робочою конячкою східнонімецьких комунальників

Новий герой

За десятиліття виробництва колишня мультикарівська концепція, що називається, себе вичерпала. Під час радикальної модернізації було створено повністю нове шасі оригінальної конструкції з двосхилими шинами ззаду і новою кабіною. Ще одне важливе нововведення — чотирициліндровий дизельний двигун цілком «дорослого» робочого об’єму (2 л), який розвивав 45 «конячок». Для доступу до мотора одномісна кабіна відкидалася вперед — зовсім як на великих вантажівках!

Ранній «24-й» зберіг одномісне компонування попередника

Multicar 24 став набагато швидшим за своїх попередників, адже триразове збільшення потужності підняло планку максимальної швидкості вдвічі — з 23 до 50 км/год. Нова модель також обзавелася гідроприводом з окремим насосом для допоміжного обладнання.

Оскільки силовий агрегат Мультикара вже знаходився знизу кабіни, а не збоку від водія, незабаром конструктори додали пасажирське місце, що помітно розширювало сфери діяльності автомобіля, адже раніше «екіпаж» комунально-підсобної машинки міг складатися лише з однієї людини, а тепер на Мультикарі можна було працювати удвох — з напарником.

Зрозуміло, кабіна мала максимально функціональний вигляд — для того, щоб у компактному корпусі без проблем розмістилися двоє працівників, кути зробили максимально прямими, а панелі — плоскими. До того ж не будемо забувати про те, що надворі стояли сімдесяті роки — плоскопаралельний дизайн давно був у ходу.

Multicar 24 випускали у Вальтерсгаузені до 1978 року, коли його змінив легендарний «двадцять п’ятий». Саме модель Multicar 25 здобула широку популярність в СРСР і соціалістичних країнах, ставши найпопулярнішим транспортним засобом, коли-небудь випущеним на VEB Fahrzeugwerk Waltershausen у післявоєнний період до об’єднання Німеччини.

Чим же черговий Multicar так сподобався споживачам? Незважаючи на традиційно скромні зовнішні габарити, «малюк» був повноцінним вантажним автомобілем малої вантажопідйомності. Завдяки величезному плоскому вітровому склу зручна двомісна кабіна мала чудову оглядовість, що полегшувало маневрування в умовах тісних міських вулиць.