Ікони трешу: гоночний мотлох із фільму «Смертельні перегони 2000»

Знаєте, я терпіти не можу ходити в театр. І справа тут не стільки в жанрі виразного мистецтва, скільки в публіці, яку цей самий жанр навколо себе збирає. Намарафечений люд фланірує коридорами з виразом такої натхненності на обличчі, немов боги щойно зійшли до них із небес. Усі перемовляються напівголосно, а будь-які емоційні прояви присікаються на корені. «Не свистіть у театрі! Це ж храм мистецтва. », — образилася на мене гардеробниця, хоча вже за чверть години люди на сцені хизувалися без спіднього… Люди, будьте простішими! — кажу я щоразу, спостерігаючи подібне.

Такий снобізм, як не дивно, випромінюють не тільки безпородні мистецтвознавці, а й самі служителі Мельпомени. Наприклад, Енді Воргола варто було лише один раз назвати рекламщиком, щоб знайти кровного ворога на все життя. А Рассел Кроу і зараз може зарядити по фізіономії будь-кому, хто наважиться на легку критику на його адресу. Однак цей матеріал приурочений до першого квітня і присвячений тому, хто завжди вмів посміятися над собою і оточуючими. Я говорю про Роджера Кормана, прославленого «Короля трешу», автора безлічі культових стрічок. Завдяки своєму особливому погляду на речі багато з його творінь отримали високобюджетні продовження. А картина «Смертельні перегони 2000» і зовсім стала зразком спортивного роуд-муві, давши життя одній з найбільш неоднозначних франшиз в історії кінематографа.

Особливий час

1 / 2

2 / 2

«У двохтисячному році «збив і поїхав» уже не злочин, а національний спорт!»; “Одна велика автокатастрофа через усю країну”; “У місті тепер справді ВБИЙСЬКИЙ трафік”, — девізи, надруковані на постерах фільму, більш, ніж багатообіцяючі…

70-ті роки минулого століття були не просто епохою польотів у космос, розкльошених джинсів і психоделічних «угарів» Led Zeppelin. Паливна криза диктувала нові закони по обидва боки Атлантики, але це стало проблемою лише товстосумів автомобільної індустрії. Творчі люди блаженствували: ніхто не забороняв лаятися в радіо- і телеефірі, жіночі сідниці та груди не викликали в моралістів панічних нападів словоблуддя, а в публічних бесідах, здавалося, не існувало заборонених тем. Америка була занадто зайнята протистоянням СРСР, щоб всерйоз «наводити порядок» у власній країні. Тому багато подій і проєктів, що зародили цілі культурні напрямки, могли трапитися тільки там, і тільки в той час.

Одним із найяскравіших таких явищ стала трешева естетика. Trash — тобто, сміття в перекладі з англійської — як образ мислення ліг в основу жанру в живописі, літературі, а пізніше і в музиці. Але найяскравіше він проявився в кінематографі. Такі фільми, як «Роллербол», «Людина Омега», «Людина, що біжить» та інші багато в чому випередили свій час, ще «за життя» ставши культовими. Наприклад, стрічка «Смертельні перегони 2000» хоч і була знята з елементами жанру «дорожнього кіно», присвячена не конкретному персонажу або його машині, а, скоріше, явищу, яке розширило культурні рамки авто, перетворивши їх з рухомих декорацій на самостійні творчі одиниці. Оминути увагою таку картину — справжній злочин…

1 / 3

2 / 3

3 / 3

Декорації хоч і мальовані, але виглядають цілком переконливо. А щоб на них менше звертали уваги, головних героїв раз у раз повністю роздягають.

Автори сценарію

Отже, «Смертельні перегони 2000»… Ідея майбутнього фільму спала на думку Роджера Кормана, коли той випадково ознайомився з твором Іба Мельхіора «Перегонник» («Racer»). Антиутопічна розповідь про світ, закутий у ланцюги диктату, де озвіріле суспільство цінує криваві розваги понад усе, дуже захопила «трешевого короля». Це прізвисько Корман отримав ще в 60-х, знявши близько двох десятків фільмів провокаційного змісту. Здебільшого це були картини категорії «В», проте вони збирали касу, і студія The Corman Company процвітала.

Роджер хотів зняти серйозну стрічку за мотивами «Гонщика», із сюжетом, максимально наближеним до оригіналу. Сценарій вийшов надмірно жорстоким, рясніючи сценами насильства і вбивств. Такий підхід був зовсім не в дусі Кормана, у якого будь-яка екранна «жорстокість» мала карикатурний вигляд, і носила скоріше допоміжний характер. Тому «король жанру» долучив до процесу відомих сценаристів Голлівуду — Роберта Тома і Чарльза Гріффіта. Саме їхніми стараннями сюжетна канва «Гонщика» набула тієї відвертої сатири й абсурдності, за яку фільм так полюбився глядачам.

1 / 8

2 / 8

3 / 8

4 / 8

5 / 8

6 / 8

7 / 8

8 / 8

Перш, ніж Слай перетворився на старого Рембо, йому довелося походити у ворогах у самого Франкенштейна. Роль Джо «Кулемета» Вітебро — повноцінний дебют майбутнього супергероя бойовиків

Історичним тлом для сюжету, як нескладно здогадатися, стала Америка часів посткризової катастрофи 1979 року. Уся влада в країні виявилася зосереджена в руках «Пана Президента», або «Старшого Брата», якщо завгодно. Будучи за натурою відвертим садистом, він винайшов новий вид розваги — смертельні трансконтинентальні перегони, які відбуваються раз на рік за маршрутом Нью-Йорк — Лос-Анджелес. У них беруть участь лише п’ять екіпажів — фігуристих, харизматичних чоловіків і жінок, чиї персонажі є дивовижним міксом із видатних особистостей минулого і героїв коміксів. Суть забави проста: живим дістатися фінішу, набравши якомога більше очок за вбивство мирних жителів. За це переможець Смертельних перегонів отримує право потиснути руку самому Президенту. Все б нічого, але небезпеку на трасах створює таємничий Опір — незадоволені правлінням громадяни, які пішли партизанити. Президент навмисне не відловлює опортуністів — з ними ж веселіше! А тепер — на вихідну!

Підготовка до «смертельних» зйомок

Бюджет картини ледь сягав $300 тисяч. На ці гроші Корман зумів організувати висококласну знімальну групу, до якої входили такі фахівці, як Льюїс Тіг, (постановник екшн-сцен, у майбутньому режисер фільмів жахів «Алігатор», «Куджо», «Котяче око») і Тіна Гірш (монтажер, у 2000-му президент Асоціації Американських Монтажерів), “змайструвати” переконливі декорації та запросити на зйомки зірку другої величини, Девіда Керредайна, який блищав свого часу в серіалі “Kung Fu”. Він-то і зіграв головного протагоніста картини, містичного Франкенштейна, ветерана Смертельних перегонів, через які 25% його тіла були замінені імплантатами і протезами.

1 / 4

2 / 4

3 / 4

4 / 4

У 1975-му Марі Воронов вважалася вже актрисою, що відбулася. Корман взяв її в картину не тільки за талант, а й за зовнішність. «Бідова» Джейн вийшла рідкісною красунею! Але для виживання у фільмі цього виявилося недостатньо…

Серед інших, його суперником виступив Сильвестр Сталлоне, який зіграв Джо «Кулемета» Вітебро — «кумира тисяч і ненависного мільйонами». Цікаво, що молодого і безіменного в ті часи атлета мало не за вуха притягнув на майданчик Пол Бартелл, співавтор сценарію і режисер «Смертельних перегонів 2000». Він також порекомендував Корману на роль «Бідової» Джейн Марі Воронов — особистість у вузьких колах знамениту. І якщо нею «Король трешу» залишився задоволений, то в Сталлоне продюсер потенціалу не розгледів, і взяв його у фільм лише на роль тупого фактурного «качка». Проте «Смертельні перегони» стали для Слая вхідним квитком у світ великого кіно.

Оскільки грошей у бюджеті залишалося небагато, гоночні автомобілі підбирали буквально «на здачу». Так, транспортом для «Бідової» Джейн і Джо «Кулемета» Вітебро послужили старі середньорозмірні седани Volkswagen. «Душогубкою» Нерона став маленький Fiat 850 Spider. «Німкені» Матильді дісталася рідкісна модифікація VW Carmann-Ghia, що нагадувала своїм силуетом кузова крилату ракету ФАУ-1. Тільки Франкенштейну вдалося «шиканути» зразком американського автопрому, задньомоторним родстером Che vrolet Corvette. Щоб надати автомобілям навмисної, гіпертрофованої моторошності, обшивку їхніх кузовів було повністю перероблено в приватній кастом-студії Діка Діна. Шляхом різних модифікацій і дизайнерських хитрощів кіношні боліди виконали в образах Бика, римського Лева, Гангстера, Нациста і Алігатора. Для цього в хід йшли будь-які матеріали, аж до фанери і жерсті. Після зйомок вцілілі тачки були продані різним музеям за суму, що набагато перевищує їхню реальну вартість, що для Роджера Кормана було звичайною практикою.