Gaznaauto Сайт про автомобили
З приводу періодичності заміни оливи в двигуні єдиної думки немає. Одні дотримуються стандартного регламенту «раз на 15 тисяч», інші перестраховуються і міняють частіше, треті взагалі «забивають» і проводять ТО як доведеться. І найсмішніше, що єдиної правильної відповіді на питання «як часто міняти масло» не існує. Оливи бувають різними, двигуни бувають більш-менш вимогливими до її якості, плюс дуже багато залежить від режиму експлуатації. А що якщо замість теорій і народних вірувань використовувати як аргумент апаратуру? Та не дорогу лабораторну, а дешевеньку, що вміщається в кишеню? Дізнавшись про вихід на ринок такої кумедної штуки, як портативний оливоаналізатор, ми витратили чимало часу, щоб добути такий собі на випробування.
Сьогодні ми не тільки розповімо про принцип роботи цього гаджета, а й дослідимо ним шість проб моторної оливи заздалегідь відомої якості, щоб зрозуміти, чи можна всерйоз покладатися на свідчення маленької чорної коробочки. Чи краще не варто?
Стартап-проект
За модним словом «стартап» занадто часто ховаються відірвані від реальності розробки айтішників студентського віку, упевнених, що булки ростуть в інтернеті, а автомобілі ремонтуються віддалено через мобільні додатки… Продукт, який народжується у форматі стартапу, нерідко назавжди залишається вузьконішевим, ледве виходячи за межі аудиторії, яка збирала для нього гроші за допомогою пущеної по колу «інтернет-шапки» — краундфандінга. Однак історія з тестером мастила Lubricheck хоча і почалася, як краундфандинговий проект на знаменитому майданчику KickStarter, примудрилася-таки вирватися за його межі.
Проект трьох інженерів, випускників Університету Міннесоти Чарльза Міллера, Сумена Міннігенті і Чеда Еріксона стартував у квітні 2011 року, а вже до червня зібрав заявлені мінімально необхідні 30 000$. У березні 2012-го, рівно за рік, перші зразки роздали тестувальникам з числа приватних осіб і компаній, після чого було виявлено та усунуто низку помилок, а в листопаді 2012-го близько 700 учасників краундфандингу отримали свої гаджети.
Сьогодні ж прилад продається досить широко — його можна купити як безпосередньо у виробника, американської компанії WaveOn Technologies, так і на eBay і у численних роздрібних дилерів. У США пристрій коштує 49$, у нас же його ціна передбачувано в півтора-два рази вища.
Вітчизняні дилери Lubricheck не балують журналістів тестовими екземплярами, тому й публікацій, тим паче — з результатами випробувань, у Рунеті щодо цього девайса просто немає. Що ж, виправляємо цю прикру помилку.
Маркетингові ігри
Спочатку ми були впевнені, що цей прилад потрібен для того, щоб попередити водія про необхідність раніше замінити масло, якщо воно втратило властивості. Ну, скажімо, за графіком ТО тільки через 5 000 км, але гаджет зафіксував поганий стан мастила, а отже — час у сервіс.
Однак творці думають інакше і позиціонують гаджет насамперед, як ПОДОВЖУВАЧ інтервалів роботи масла! Опис приладу і принципу його роботи крутиться навколо тези, яка приємно звучить для економного автовласника, — що мастило можна міняти ЧЕРЕСНАДШЕ! Навіть на упаковку приладу винесено слоган «Розвінчаємо міф 3 000-мильного інтервалу заміни оливи!»
Цей «міф», щоправда, являє собою типові рекомендації для техобслуговування американських автовиробників 30-40 років ХХ століття… У 20-х роках на знаменитій «бляшанці Ліззі» Ford T заміну мастила в картері мотора треба було робити, згідно з інструкцією, через кожні 1 000-1 500 миль. Ну а наступне за «Ліззі» покоління автомобілів укупі з нафтовими концернами продемонструвало певну еволюцію в регламенті зміни оливи, подвоївши цей інтервал.
У будь-якому разі, 3 000 миль (або без малого 5 000 кілометрів) — це все ж таки стандарти далекої-предалекої першої половини ХХ століття. Вони справді застаріли: навіть у керівництві до ВАЗ-2101 інтервал позначено в 10 000 км, а в сучасних моделях машин виробники (за винятком Тойоти і ще деяких марок) і зовсім практикують регламентну заміну оливи через 15 000, а то й 20 000 кілометрів. Так що «викриття 3 000-мильного інтервалу» — це не більше ніж маркетинговий прийом.
Однак він відмінно працює «першим ежем боротьби» за довіру покупців. Проїжджаємо 3 000 миль, капаємо оливу на сканер приладу — стан відмінний! «Все чесно, все по науці!» — думає клієнт. Не заморочуючись, що гарний стан оливи після такого помірного пробігу абсолютно очевидний, і додаткового підтвердження не потребує…
То все-таки коли?
Сама по собі методика заміни оливи «за пробігом» — вкрай недосконала й антинаукова, тут творці Lubricheck абсолютно праві. По суті, рідко коли знос оливи збігається в часі з її реальною заміною — скоріше, це випадкове потрапляння в яблучко. На ділі ж мастило міняють або істотно раніше терміну надвідповідальні автовласники, або сильно пізніше терміну, причому як не в міру легковажні водії, так і дилери. Останні зацікавлені в тому, щоб мотор відходив гарантійний термін, а потім клієнт поміняв би машину на нову — довговічність у списку пріоритетів не значиться.
Але за всіх недоліків, альтернатив методиці заміни за пробігом не так вже й багато — фактично тільки одна. Це програмний блок у прошивці модуля управління двигуном, який підраховує комплексне число, використовуючи пробіг, мотогодини, час роботи з тим чи іншим навантаженням тощо. Таке рішення застосовується на деяких преміум-авто, однак теж не є досконалим — воно дасть більш-менш достовірний результат лише на фірмовій оливі, параметри якої враховані в алгоритмі розрахунку (якщо враховані!).
У разі використання інших типів оливи точність методики спливає в невідомому напрямку. Якість оливи різна від бренду до бренду і від типу до типу — різні основи, різні пакети присадок…
Абсолютно об’єктивну картину реального стану оливи в двигуні міг би дати тільки регулярний фізико-хімічний аналіз, проведений з невеликими інтервалами після певного часу пробігу. Але цей варіант явно фантастичний — настільки глибокі заморочки автовласникам нецікаві, а сам аналіз тривалий, неймовірно дорогий і здійсненний тільки в лабораторії.
А ось після пробігу в 5-7 тисяч км наносити «раз на тисячу» крапельку оливи на чудодійний 50-доларовий сканер і за секунду отримувати результат — це нескладно і дешево! Можливо, Lubricheck — це те, що потрібно?
Пристрій приладу
Прилад — компактний, по-справжньому кишеньковий. Зберігається він вставленим у кришечку-«кобуру», що захищає кнопки і датчик від бруду, а також містить інструкцію. Живиться від двох послідовно ввімкнених літієвих трьохвольтових таблеток. На корпусі — три кнопки: «вкл/викл», «бензин/дизель», «тест».
У нішу датчика потрібно капнути масла зі щупа і натиснути кнопку «тест», після чого пристрій видасть результат на круговій світлодіодній шкалі. Діодів — десять, вони утворюють шкалу в діапазоні від «ідеально» до «катастрофічно». З них сім зелених, що показують ступінь зносу оливи в допустимих межах, один жовтий — «туди-сюди», і два червоних — «пора міняти», і «терміново глушіть мотор!»
 |
 |
 |
У посібнику користувача обумовлюється низка умов, необхідних для точного вимірювання. Черговість дій (спершу увімкнення, потім кілька секунд на самодіагностику і тільки потім нанесення проби оливи на датчик), кімнатна температура та рівна поверхня, а також обов’язкове заповнення оливою ємності датчика по вінця.
1 / 3
2 / 3
3 / 3
Принцип дії
Що говорить сам виробник про параметри, що впливають на знос масла, і безпосередньо про прилад? Ось що:
«Найбільш важливими факторами при визначенні якості моторного масла є:
- Кислотність, що викликає точкову корозію
- Частинки металу, що свідчать про механічний знос, що йде
- Частинки сажі, що є нормою і свідчать про хороші мийні властивості оливи
- Домішки сторонніх рідин, типу палива або антифризу»
Щодо всіх цих параметрів виробник заявляє, що «Lubricheck тестує на всі ці змінні в хімії оливи. Це універсальна «лабораторія на мікросхемі», яка надає наукові докази здоров’я ваших транспортних засобів у будь-який момент часу». Тобто прилад відстежує їх усі, будучи, за аналогією з відомим терміном «система-на-чіпі», — «лабораторією-на-чіпі».
Чим же є головний «орган» пристрою — чутливий датчик, з якого знімаються параметри масла? А є він, власне, всього-на-всього двома контактними пластинками! Форма пластин на перший погляд хитра, але насправді вони являють собою всього лише два електроди, виконаних у вигляді своєрідної «гребінки» для збільшення площі контакту з маслом.
Крім вищезазначених параметрів заявлено, що Lubricheck вимірює ще й діелектричну проникність масла! Чи може датчик такого простого типу бути настільки комплексно-багатофункціональним?
У принципі, з двох електродів, занурених у рідину, можна зняти досить багато інформації. Можна поміряти елементарні опір і ємність краплі олії, можна подати на краплю високочастотну напругу, що змінюється, побудувавши амплітудно-частотну характеристику — загалом, багато чого можна зробити, отримуючи прямі й непрямі дані. Головне, щоб потім програмне забезпечення пристрою комплексно ж проаналізувало отримані параметри і видало коректний підсумковий результат.
З іншого боку, непрямість багатьох вимірювань може викликати питання. Адже той самий pH традиційно вимірюють не контактними пластиночками, як у «ЛубріЧека» — типовий датчик для вимірювання концентрації іонів у середовищі являє собою досить складну скляну конструкцію. Тому, що саме тут інтерпретується, як дані про кислотність/лужність — незрозуміло…
Низку запитань щодо принципів вимірювання проби олії ми відправили в компанію, що виробляє гаджет — WaveOn Technologies. Коротко, якщо відкинути зайве, відповідь одного з розробників, Чеда Ерікссона, звучить так:
«Датчик приладу вимірює опір і діелектричну постійну. Пристрій може виявити численні забруднювачі, включно з сажею, металевими частинками, паливом, брудом, піском, пилом, антифризом, водою, кислотою та іншими чужорідними для оливи речовинами. Точність результатів приладу — плюс/мінус 10%. Різниці між мінеральними і синтетичними оливами для процесу вимірювання немає — некоректний результат можуть дати тільки рідкісні приклади спеціалізованих олив з нестандартними добавками».
Прилад у роботі
Що ж, перевіримо прилад у справі! За допомогою «Лубричека» ми зробили проби оливи з двигунів кількох автомобілів — як свіжих, так і бувалих. Наносили пробу на датчик безпосередньо зі щупа рівня масла. Для заповнення датчика, як цього вимагає інструкція до приладу, необхідно близько чотирьох крапель. Тобто занурювати щуп доводиться рази три-чотири.
Результати тестування — частково очікувані та передбачувані, частково спірні та дивні.
ВАЗ 2110 — машина, яку усвідомлено вбивають. Гнилувата, власнику явно не хочеться з нею нічого робити. Їздить не сказати, щоб багато, але років зо два масло (а також фільтр!) не міняли. Витоки і чад варварськи компенсуються доливанням, причому, за словами господаря, першою-ліпшою оливою, від Роснефти до Castrol. Масло дуже темне і густе, результат «10» неважко було передбачити і без тестера.
УАЗ 31514 оснащений мотором-дідусем ЗМЗ-402, куди залито дешеве напівсинтетичне масло 10W40 обнінського заводу під маркою Sintoil. Двигун зовсім недавно пройшов частковий капремонт — заміну шатунних і корінних вкладишів, наполегливих кілець колінвала, перевтулювання шатунів, заміну поршневих кілець, заміну розподільчого вала, масляного насоса і штанг штовхачів.
Власне, оскільки сама машина перебуває в напіврозібраному стані, двигун поки що лише кілька разів запускався на холостих обертах, а також проїхав з кілометр-півтора малим ходом. Старим «уазистам», «волгарям» та іншим «газелістам» відомо, що наполегливі кільця клонували, штанги штовхачів, маслонасос і низка інших вузлів ЗМЗ-402 у процесі припрацювання традиційно породжують неабияку кількість продуктів зносу, тому результат «7» на майже прозорому мастилі, що означає близькість заміни, загалом, цілком може бути припустимим, якщо припустити реакцію гаджета на металевий пил.
Volkswagen Polo, напівсинтетика Shell 10W40, пробіг з останньої заміни — близько 4 000 км. Але перша проба несподівано показала чомусь «10» у червоній зоні. Друга проба, через хвилин десять, показала вже «5» за зеленою шкалою, що якраз цілком очікувано. Причина глюку приладу залишилася нез’ясованою.
Також було перевірено синтетичну оливу Shell 5W40, злиту з цієї самої машини з півроку тому після пробігу близько 7 000 км, яка простоювала весь час у п’ятилітровій ПЕТ-пляшці від води. Масло на вигляд вельми брудне, непрозоре. Однак прилад показав «1» — тобто ідеал. Було зроблено три заміри поспіль, але результати не змінилися… З одного боку, це свідчить на користь концепції розробників приладу — «сучасні оливи можуть ходити довго і навіть довше, ніж здається!», але чому «одиниця»? Все ж, як не крути, але 7 тисяч км масло пройшло, за шкалою допустимих значень від 1 до 7 воно явно має бути десь на серединці…
