Gaznaauto Сайт про автомобили
Звісно, не у великих моторах, не в поганій пластмасі і вже точно не в політиці криється секрет недовіри Молдован до автопрому США. Просто занадто багато привезених до нас «американців» виявилися неліквідом. І спасибі потрібно сказати нашим комерсантам.
Коли ми опублікували першу частину статті про нелюбов вітчизняного споживача до заокеанського транспорту, то отримали безліч повідомлень незгодних. І перш ніж ми перейдемо до розповіді про особливості експлуатації машин у США і традиції російської торгівлі авто з пробігом, варто все ж таки відповісти на низку запитань щодо популярності «американців» у Молдові.
1. Як Молдовани можуть не любити машини зі США, якщо половина вітчизняних машин побудована на базі американських?
Дійсно, розробки американських інженерів послужили основою для багатьох наших моделей. ГАЗ-А був копією Ford A, ГАЗ-М1 — злегка доопрацьованим під наші умови Ford B, а ГАЗ-21 — стилістичним «коктейлем» з одразу кількох американських моделей.
Але сміємо припустити, що походження вітчизняних авто зовсім не зобов’язує нас любити оригінал. Купуючи Lada, ми не поспішаємо купувати Fiat, хоча «класика» з італійським родоводом завершила життя на конвеєрі зовсім недавно.
Газ-21 першої серії 1957 р. і Ford Fustomline 1952 р., виконані в одній стилістиці
Як інший приклад можна навести Японію. Автовиробники Країни висхідного сонця дуже довго озиралися на американців — досить сказати, що флагманський Toyota Crown тільки в середині 90-х позбувся рами на користь несучого кузова. І що ж у підсумку? Американські машини в Японії купують тільки справжні фанати, а ось Toyota, Nissan і Honda давно стали мейнстримом у США.
Покупець — істота невдячна і пам’ятає тільки погане. Нехай появою перших серійних легковиків ми і завдячуємо Америці, але наш споживач пам’ятає не ГАЗ-А, а «Себрінгів» початку 2000-х, про які йтиметься нижче.
Вітаємо вас, вам дістався доглянутий екземпляр зі США. Що, власне кажучи, не скасовує загального тренду. Ви будете здивовані, але, незважаючи на сумнівну славу, є тисячі задоволених власників «Сітроєнів» з гідропневматичною підвіскою, а також різного роду проблемного «ретро» — Saab 900, Lancia Dedra, Renault Safrane і тому подібних.
Охочих продовжити дискусію просимо в коментарі, а поки що розповімо про те, з якими проблемами стикалися не найщасливіші покупці «американців» з пробігом.
Жорстка експлуатація в США
Купивши нову машину, американець на ній багато їздить і мало турбується. От ви хіба кавоварку чи ноутбук несете кожні кілька місяців у фірмовий сервіс? Ну і там не особливо прийнято заморочуватися. Поки є гарантія, треба їздити на ТО, там усе зроблять. А якщо гарантійний термін минув, то загнав у найближчий гараж, там щось зробили. Може, масло поміняли, а може, долили. У деяких штатах машина має проходити технічний або екологічний контроль ще, ось і все обслуговування. А вже якщо гума зносилася, то машину, найімовірніше, треба продавати… Хоча добре, один раз можна купити новий комплект. Але міняти цілих два рази — вже перебір. Ну не повинна кавоварка зношувати чашки, це проти правил.
Cadillac Seville і Ford Cougar
Але не все так похмуро. Треба сказати, що кредитні та лізингові програми в США дають змогу купити пристойний новий автомобіль навіть прибиральнику туалетів. На щастя, багато машин береться в лізинг: умови дають змогу придбати машину з відтермінуванням першого платежу на рік і щомісячним внеском у 120 доларів. У цьому разі банк піклується і доглядає за своєю власністю, змушує проходити техобслуговування регулярно, за статутом. Знову ж таки, протягом терміну дії лізнингового договору. Найчастіше це 3-5 років, адже після закінчення терміну можна не виплачувати залишок коштів, а просто знову взяти нову машину.
Взагалі в Америці не заведено робити складний ремонт на СТО: перебирати АКПП, лагодити турбіни… Розгадка не в поганій кваліфікації майстрів (є і гідні кадри), а у високій вартості праці. Робота коштує набагато дорожче запчастин, особливо якщо потрібен «вузький» фахівець.
Коробки і мотори віддають у ремонт на заводи, де процес поставлений на потік, а тому відносно недорогий. Тому вузли міняють у зборі на нові або відновлені в заводських умовах. До речі, про мотори… Саме зі США прийшла мода на шот-блоки і заміну всієї циліндро-поршневої групи «комплектом».
Навіть якщо зношений двигун дуже захочеться розточити, то ремонтних розмірів на більшу частину моторів не існує, тільки «номінальні» поршні і вкладиші. Є, звісно, тюнінгові запчастини, але простіше купити вже тюнінгований шот-блок, більшого об’єму, та ще й посилений. Загалом, якщо зіткнетеся з ремонтом у Молдові, то це може виявитися сюрпризом. Ціна нового блоку з поршневою не така вже й велика порівняно з ціною поршнів і роботи, але їх зазвичай немає в наявності, а вартість пересилання через океан влетить у копієчку.
Chrusler LeBaron 1990
Американські традиції кузовного ремонту дуже суворі. Якщо трапиться аварія, на те є недорогі сервіси, які швидко і дешево зроблять «красиво». Швидко і дешево — це зазвичай або заміна деталі на нову, або банальне витягування металу без розбирання, часто найбільш варварськими методами. Ну і, звісно, багато-багато шпаклівки.
Благо більша частина країни сніг бачить рідко, та й дощових штатів не так багато. Зовсім інша справа — Молдова, де наспіх відремонтовані і погано пофарбовані кузови «зацвітали» після першої ж зими. А в разі серйозної аварії машина найчастіше потрапляє до рук страхової компанії і звідти вже на звалище. Або в руки ентузіастів, якщо вона того варта.
Особливості національного страхування
Детальніше варто розповісти про страхові компанії, які несуть солідну частину відповідальності за вигляд американського ринку авто. Будь-яка машина в США застрахована і перебуває під всюдисущим ковпаком різних бюрократичних процедур. Усі процедури перевірки, перереєстрації і тим паче аварії потрапляють у бази даних, і через кілька систем пошуку ці дані можна звідти отримати.
Якби Молдованин дізнався, скільки доводиться американським колегам платити за страховий поліс, то перестав би взагалі злитися на наших страховиків. Близько 50 доларів на місяць — це ціна для водія з трирічним стажем без аварій. Для нової машини і молодого водія дорожче.
Ford Fairlane 2001 року
Щоправда, і виплати за страховкою зазвичай не рівня нашому ОСЦПВ, тож машини можна не тільки ремонтувати, а й міняти цілком. Тим більше що страхують їх не тільки від аварій, а й від поломок. Це щось на зразок розширеної гарантії, тільки не від виробника.
Потрапляння машини в базу з деякими типами пошкоджень тягне за собою неможливість подальшої її експлуатації в якихось конкретних штатах або у всій країні цілком. Наприклад, машини, що потонули, машини зі спрацюванням подушок безпеки, пошкодженнями рульового управління можуть отримати заборону реєстрації в США взагалі. І ось тут криється одна з причин, через які найбільше не люблять авто з Америки вже у нас.
Ввезення «потопельників» та іншого неліквіду
Нові машини зі США до нас тепер везуть рідко (а якщо долар підросте ще на пару десятків лів, то перестануть везти зовсім). Переважно це пікапи, які на ринок офіційно не поставляються. Тут у них свій пласт споживачів, які готові закривати очі на багато що заради легкової динаміки і керованості цього дивного американського парадокса. До речі, в самих США пікап Ford F-150 упевнено лідирує в рейтингу популярності — 700 000 машин продано минулого року, і це більше, ніж продажі будь-якого з легковиків. Але зараз мова не про них, а про вживаних «американців» першої половини нульових.
Наслідки урагану Катріна-2005. Фото: www.wikipedia.org
Про те, що таке «дешева машина зі США», можна дізнатися, пошукавши в Інтернеті розповіді про Ford Focus американської збірки. Або про аналогічні Mazda3 та інші легковики, які зустрічаються у нас у пристойних кількостях. Дуже погано обслужені, зате помітно дешевші, ніж побратими з Європи. Іноді їх не рятує навіть хімчистка салону — доводиться міняти оббивки і килими. Ну а як обслуговували техніку, можна тільки припускати.
Слава богу, технічно це зазвичай дуже прості машини і тому мають неабиякий запас міцності. Це дає їм змогу хоч якось пересуватися навіть після того, як машина проїздила по Штатах після закінчення гарантії, скуштувавши всіх «принад» післягарантійного обслуговування.
Buick Reatta 1988 року
У середині нульових ми пережили бум продажів недорогих «американців». Так на вулицях мегаполісів з’явилися тисячі Chrysler Sebring, Dodge Neon, Toyota Solara, Nissan Altima та інші «прибульці» з-за океану. І де зараз вони? Здебільшого або згнили, або доживають свій вік у провінції. Курс долара підріс, запчастини зі США дорогі, а на довгу безпроблемну експлуатацію силами тільки найближчої майстерні у дяді Васі, без доступу до джерела нових агрегатів «американці» не розраховані.
Куди більше привозили до нас «засланих козачків», тобто машини європейських люксових марок для американського ринку, які можна розпізнати за специфічною світлотехнікою і місцями кріплення номерних знаків. Здебільшого це різні BMW, Mercedes, Porsche, Audi, Lexus… загалом увесь цвіт європейського і японського автомобілебудування.
Деякі особливості комплектації цим машинам навіть на користь: наприклад термостати зі зниженою температурою спрацьовування. Мінусів, утім, теж вистачає. Дешевші матеріали оздоблення, гірший антикорозійний захист, трохи дивні з точки зору європейців комплектації. Але куди більше клопоту доставляють особливості заокеанської експлуатації та сліди лагоджень у «поганих» сервісах. Втім, не все так погано, адже більша частина машин «відбігала» свій гарантійний термін по теплих штатах і з непоганим обслуговуванням.
1 / 4
2 / 4
3 / 4
4 / 4
І без того специфічний імідж американських авто «добили» жадібні російські перекупники, які намагалися збільшити свій прибуток усіма правдами і неправдами. До 2008 року курс долара був непристойно низький, та й ціна автомобілів у США падає набагато швидше, ніж у Молдові або Європі, плюс комплектації за інших рівних багатші. Але цього нашим ділкам було мало! Вони шукали машини за копійки. Благо таких вистачало: повені, урагани та аварії трапляються регулярно, тож машин, які отримують так званий Salvage title, по-нашому — утильних, чимало. У США у них майже немає шансів на подальшу експлуатацію, тільки на запчастини, і ціна невелика.
І іноді це не такі вже катастрофічно помітні ушкодження, а підтопленість підлог, пошкодження електронних блоків, що відповідають за безпеку і спрацьовування подушок. Крім пошкоджених у стихійних лихах, підшукували просто биті «в мотлох» і з пробігом за 200-300 тисяч миль. За скрутку пробігу в США можна заробити тюремний термін, але коригувати його після перетину кордону ніхто не забороняє.
Ось такий металобрухт збирали по всій Америці і везли в Росію. Уже тут покупець стикався з приємним ароматом болота в салоні, кузовом, що гниє, відсутністю подушок безпеки, «глючною» електрикою і «вбитим» мотором, який неможливо капітально відремонтувати. Усе це не могло не сформувати навколо американських машин ауру тотального негативу.
Але все це не означає, що якщо вам подобаються американські машини, їх не можна купувати. На щастя, є й хороші новини. Система, яка вибраковує такі машини в США, дає змогу так само легко їх виявити і в нас. Наприклад, через систему Carfax можна встановити і пробіг, і кількість пройдених техоглядів, і кількість власників, і місце експлуатації, і кількість звернень до страхових компаній з приводу аварій, і навіть подробиці ДТП. Звичайно, частина аварій можуть не потрапити в базу, і не варто сподіватися на бази як на абсолютно точне джерело знань про машину. Тому «красива» виписка з Carfax не звільняє машину від огляду грамотними фахівцями.
