Gaznaauto Сайт про автомобили
Сьогодні ми з вами трошки покощунствуємо. Осквернимо найсвятіше, що є в електриці автомобіля, а саме — запобіжники! Навчимося правильно і відносно безпечно робити те, що робити категорично заборонено — ставити перемички, що замикають, у простолюдді — «жучки»…
Плавкий запобіжник — один із найдавніших електротехнічних пристроїв. Вважається, що винахідником запобіжника є Луї Франсуа Клеман Бреге, французький електротехнік. У 1847 році він провів низку експериментів і з’ясував, що вставки з тонкого дроту фіксованого перерізу здатні перегоряти в разі перевищення струмом в електричному ланцюзі певної сили, пропорційної перерізу. Практичне ж застосування запобіжників, як пристроїв, почалося приблизно з середини XIX століття — спершу в промисловій і побутовій електротехніці, а з масовим поширенням «сталевих коней» — і в автомобільній.
Незважаючи на винахід різного роду запобіжників, що автоматично відновлюються, — пружинних, біметалевих, напівпровідникових, — звичайнісінький одноразовий плавкий запобіжник Луї Бреге й досі є найпоширенішим та найефективнішим пристроєм захисту електричних кіл у будь-якому автомобілі від струмового перевантаження і короткого замикання.
І в бюджетному, і в преміальному автомобілі практично всі електричні споживачі захищені плавкими запобіжниками. І в мануалі до будь-якого авто, а тим паче — в керівництві з обслуговування та ремонту, обов’язково є така (або дуже схожа) фраза:
Забороняється навіть тимчасово встановлювати дротяні перемички замість відповідних запобіжників, оскільки це може призвести до пошкодження електричної проводки та виникнення пожежі!
Сказано правильно, і сперечатися з цим ми не маємо наміру. Однак зазначимо, що обставини бувають всякі, зокрема й не цілком рядові. І будь-який власник немолодого автомобіля, що побачив життя, може опинитися в ситуації, коли якийсь важливий для руху запобіжник згорів — у ланцюзі бензонасоса, запалювання, склоочисників під час дощу, фар вночі тощо, а замінити його нічим. Статися подібне може не тільки в місті, де повно автомагазинів, чуйних громадян, а також автосервісів та евакуаторів, врешті-решт, а в глушині, коли запасних запобіжників у загашнику не виявилося, магазинів і просто добрих людей поблизу немає, а їхати-таки потрібно…
Тож краще володіти знаннями «для випадку, який не трапиться», ніж опинитися безпорадним у малоймовірній, але все ж екстремальній ситуації! Як там звучить нібито японська приказка, яку так люблять писати в статусах у соцмережах? «Самурай носить меч усе життя, навіть якщо знадобиться він йому лише раз у житті»… Ну або щось на кшталт того…
Коли «жучок»… був нормою
Молоді автовласники добре знайомі з сучасними П-подібними ножовими запобіжниками, і, як правило, знайомі з їхніми попередниками, поширеними на радянських машинах — запобіжниками стрижневого типу з їхнім вічно паршивим контактом. А ось що було ЩЕ РАНЬШЕ, найімовірніше, вже не пам’ятають…
А ось до 70-х років в автомобілях (до речі, не тільки в радянських!) застосовували запобіжники, якраз дуже схожі на сучасні П-подібні ножові. Являли собою текстолітову пластинку з приклепаними пружними ніжками-контактами і намотаними на неї 15-20 сантиметрами запасного дротика. Якщо зволікання між контактами згорало (запобіжник спрацьовував), водій просто відмотував з мотовильця кілька сантиметрів і з’єднував ним контакти заново. Запобіжник відновлював свої властивості!
Не сказати, що такий принцип був ідеальним — контакт у дротяному запобіжнику частенько погіршувався згодом, оскільки залежав від сили й акуратності намотування дротика. Однак система все ж проіснувала довгі роки на найрізноманітніших легкових і вантажних машинах і вважалася цілком працездатною. І зверніть увагу: це ж за сучасними мірками натуральний «жучок»!
«Жучок» — та не “жучок”! «Жучком», небезпечним і забороненим до використання, такий запобіжник вважався б, якби в ньому застосовувався ВИПАДКОВИЙ дріт! Але дріт у ньому був суворо тарований, із перерізом, що відповідає потрібному струму захисту, значення якого друкувалося на корпусі запобіжника! Тому якщо взяти сучасний запобіжник ножового типу (згорілий) і з’єднати його ніжки дротиком, чий переріз на згоряння приблизно відповідає струмові, маркованому на запобіжнику від самого початку, то такий «жучок» не становитиме небезпеки для електропроводки автомобіля. Але як зрозуміти — який дріт потрібен?
Діаметр дроту і струм згоряння
А ось для цього існує спеціальна розрахункова формула. Але частіше для простоти використовується заповнена за цією формулою довідкова таблиця! Свого часу, коли розвагою вважалася технічна творчість, а не деградація в соцмережах, цю табличку знав кожен школяр, який відвідував радіогурток. Бо виготовити своїми руками запобіжник для саморобної конструкції було нормою! У довідковій табличці для зручності перетин одножильного мідного дроту вже конвертовано в діаметр.
Для найпоширеніших номіналів автомобільних запобіжників таблиця має такий вигляд. Якщо ж цікаві інші значення струмів (а ці таблиці зазвичай містять діаметри дроту для виготовлення запобіжників від 0,5 ампер до 200-300 ампер), то нагуглити повну версію буде нескладно.
Для прикладу. У поширеному LAN-кабелі «кручена пара», яким проводять інтернет у квартири, одна жилка має діаметр близько 0,5 мм — відрізок такого дроту спрацює як запобіжник за струму близько 30 ампер. У багатожильних проводах типу ШВВП, що використовуються для підключення електроприладів до розетки, часто використовуються жилки діаметром 0,2 мм — на 7 ампер… Якщо скласти вдвічі — вийде запобіжник на 14-15 ампер. Ну і т. п.
Вимірюємо дріт без штангенциркуля і мікрометра
ОК, тепер ми знаємо, як зробити відносно безпечний «жучок» на потрібний нам струм… І дріт знайти і розплести на жилки, в принципі, нескладно — можна в крайньому разі розрізати і очистити від ізоляції дріт лампи-переноски, USB-шнура, а то і якісь штатні електроланцюги в машині припустимо тимчасово «ампутувати», відрізавши дріт від чогось не надто потрібного на кшталт задньої противотуманки… Зрештою, екстремальні ситуації часом вимагають екстремальних рішень.
Але як зрозуміти, на який струм розрахований дріт, якщо ми не знаємо його діаметра? Адже на око визначити товщину нереально! А ні штангенциркуля, ні мікрометра в багажнику, як правило, немає… І знову на допомогу прийдуть дідівські прийомчики — прості, але надійні.
Беремо будь-який циліндричний предмет — олівець, викрутку, сірник, гілочку — і намотуємо на неї дріт щільно виток до витка. Що більше витків — то вищою буде точність вимірювання, але зазвичай достатньо 15-20 витків. Намотали — вимірюємо загальну довжину намотування лінійкою і ділимо отримане число міліметрів на кількість витків. Результат — діаметр дроту!
Зануди пробурчать: «Ну так, запасних запобіжників із собою немає, а ось лінійка в машині знайшлася, бачте!». Спеціально для зануд: ну XXI століття ж надворі… У багатьох, наприклад, лінійка є в смартфоні!
Робимо запобіжник-«жучок»
…ну й останній крок — якщо дріт знайдено, діаметр його виміряно, і він нам підходить. Щільно і туго намотуємо відрізок мідної жилки на ніжки згорілого запобіжника і вставляємо його на місце. Готово!
І наостанок ще раз нагадуємо, що займатися подібним ремонтом, навіть далеко від цивілізації і допомоги, необхідно вельми і вельми обережно! Робіть «жучок», лише остаточно переконавшись, що аналогічний згорілому фабричний запобіжник не можна хоча б на якийсь час висмикнути з ланцюга, де він захищає щось, без чого можна тимчасово обійтися, — наприклад, обігрів заднього скла або щось подібне. І якщо вже запасних немає, висмикнути нізвідки і по допомогу звернутися ні до кого — тоді тільки мотайте «жучок»… Але не забудьте при першій же нагоді замінити його на нормальний запобіжник і з’ясувати причину перегорання!
