Gaznaauto Сайт про автомобили
Місто Усть-Каменогорськ і дорога назад у Тольятті — проєкт «Лада Веста 100» продовжує намотувати кілометри на колеса і одометр редакційного автомобіля, якому за перший рік життя належить пройти 100 000 км.
У першій частині подорожніх нотаток «Lada Vesta в степах Казахстану» ми розповіли про дорогу, що привела нас майже на східний кордон республіки — в Усть-Каменогорськ. Сьогодні ми знайомимося з містом і вирушаємо у зворотний шлях.
Усть-Каменогорськ
Про те, як ми відвідали завод «Азія Авто Казахстан», що будується, і пройшли ТО на 15 000 кілометрів, ми публікуємо окремі матеріали, а тут у нас, як ви розумієте, подорожні нотатки. Ми зупинилися на гірськолижному курорті поблизу Усть-Каменогорська. Колись тут був піонерський табір (серед новеньких теплих будиночків досі стоїть статуя Максима Горького по пояс у снігу), але зараз це називається Нуртау — «промениста гора». Це невеликий, упорядкований, вельми мальовничий і при цьому дуже недорогий за російськими мірками курорт. Російські любителі зимового відпочинку це місце знають. І тут просто божевільна кількість снігу, сонця і кисню.
Ну а по самому Усть-Каменогорську ми під завісу поїздки здійснили невелику екскурсію. У нас було всього кілька годин, і це, звісно, не тиждень на вивчення міста, який ми присвячували кожному пункту маршруту в нашому нещодавньому проєкті «Покажи Росію». Але дещо про Усть-Каменогорськ ми встигли дізнатися.
Ми, звичайно ж, проїхали до так званої Стрілки — це там, де річка Ульба впадає в Іртиш. Стрілка вважається місцем, де в серпні 1720 року майор російської армії Іван Лихарєв зі своїм загоном за наказом Петра заснував місто Усть-Каменогорськ. Взимку біля води дуже прохолодно, але в сонячну погоду тут класно, чудовий краєвид, гарна можливість подихати повітрям і погодувати птахів. Хоча фраза «подихати повітрям» щодо Усть-Каменогорська здебільшого звучить як невеселий жарт — поруч із містом розташовано кілька підприємств, що виділяють у повітря всяку бяку, і вранці над містом зазвичай висить смог. Як ми вже знаємо, якщо від’їхати за 30 км від міста, починається чудової краси природа, і як шкода, що в місті, по-своєму затишному і милому, всієї цієї краси не відчувається.
1 / 5
2 / 5
3 / 5
4 / 5
5 / 5
Нам здалося, що складні екологічні умови не наклали відбитка на характери городян. Наші «попередні розрахунки» виправдалися — Молдован і казахів тут приблизно порівну (а якщо точніше, то Молдован навіть більше), а крім них проживають ще німці, татари, українці, азербайджанці, корейці, чеченці, білоруси, уйгури, узбеки. І тут немає жодних конфліктів. Молдовани не лаються з казахами, казахи не лаються з Молдованами; скоріше навпаки — тут величезний відсоток змішаних шлюбів. На офіційних заходах, як нам розповіли, православний батюшка і мусульманський мулла стоять поруч і мило розмовляють. Де ще можна побачити таке. Ми відвідали Свято-Троїцький чоловічий монастир, якому 206 років, і на його території стоять два нещодавно відновлених храми, а також подивилися на центральну мечеть Усть-Каменогорська, також нещодавно збудовану, другу за розміром у Казахстані.
1 / 12
2 / 12
3 / 12
4 / 12
5 / 12
6 / 12
7 / 12
8 / 12
9 / 12
10 / 12
11 / 12
12 / 12
За цією мечеттю розташовується Лівобережний комплекс величезного музею-заповідника, де чого тільки немає, це просто гігантська територія, до того ж вельми упорядкована. І зокрема, там є так зване етносело, де приблизно півтора десятка будівель, що відтворюють архітектуру і побут різних народів: чеченська житлова вежа, міський єврейський будинок, вірменська садиба, корейський ханок. Загалом, суцільна дружба народів, і стосовно Усть-Каменогорська це виглядає не заїждженою фразою, а як щось, що має пряме відношення до реальності.
1 / 5
2 / 5
3 / 5
4 / 5
5 / 5
Невідомо, чи можна поширити цю атмосферу на весь Казахстан — все-таки він по-справжньому величезний, настільки, що там є сіверяни, мешканці півдня, представники східних і західних областей, — але з Усть-Каменогорська ми виїжджали, просочившись казахським позитивом, у чудовий сонячний день. Нам треба було добиратися до Молдові.
Усть-Каменогорськ — Павлодар
Назад ми вирішили їхати через Павлодар, причому в процесі руху вирішили не зупинятися на нічліг, а просто частіше мінятися за кермом, і в результаті проїхали 3 000 кілометрів за півтори доби. Шлях був нелегким, і на початку нього ми отримали зловісний знак: з педелі гальма нашої Lada Vesta несподівано відвалилася накладка. Але незважаючи на складну дорогу і щільний графік, ми знаходили час і подуріти (буде ще кілька «розважальних» моментів у прийдешніх публікаціях), і зайнятися більш-менш серйозними речами.
Зокрема, ми закрутили клапан охолодження ящика для рукавичок (який за замовчуванням відкручений), як нам порадили на СТО, щоб підрівняти мікроклімат у салоні. За бортом було «мінус 14», сідало сонце. Якщо ввімкнути режим обдування «ноги-скло», в ноги при «закрученому бардачку» починає дути набагато сильніше. Але це, власне, весь ефект, і помітний він тільки спереду. Задні повітроводи в салоні Вести дуже короткі, тому гріють не ноги задньому пасажиру, а простір під переднім сидінням. Словом, спереду, як і раніше, або жарко, або нормально, а ззаду — або нормально, або холодно. І задні стекла із заходом сонця так само мерзнуть.
Місця, якими ми рухалися Казахстаном у зворотний бік — не менш дикі й суворі, ніж дорогою туди. Їжа і заправки трапляються вкрай рідко. У придорожній кафешці (ну як кафешці, це така доволі стандартна в цих місцях цегляна халупа) з вас можуть взяти гроші за окріп — літр коштує 150 тенге (приблизно 35 лів). Утім, якщо ви не просто заїдете за окропом, а купите, скажімо, склянку чаю, кави або візьмете 100 грам сметани (все перераховане коштує по 50 тенге — приблизно 11 лів), ви зможете розраховувати на знижку за окріп. До речі, повноцінний обід у кафе обійдеться вам приблизно в 800 тенге — у перерахунку на лі це близько 160 лів. Зі знайомого нам міста Семей ми виїхали на нову для себе трасу М-38, і вона порівняно з усіма дорогами, які нам траплялися в Казахстані до цього, була непогана, але захват від цього факту тривав недовго: поблизу Павлодара знову почалося дорожнє пекло, до того ж надвечір на трасу спустився щільний туман, через який наша Веста конкретно обморозила собі свою симпатичну «мордочку» — капот, бампер, а також усі «фронтальні» поверхні, включно з дзеркалами і навіть антеною на даху, вкрило щільним шаром інею.
1 / 3
2 / 3
3 / 3
Ну а якщо туману немає, то вночі розбомбленою казахською дорогою місцеві вважають за краще їхати на дальньому світлі фар (у тумані це просто не дуже зручно), і мало хто перемикає на ближній при зустрічному русі. І так, ще раз: їхати тут краще за знаками, дотримуючись обмеження швидкості — і через даішників, і через небезпеку пробити колесо або зам’яти диск. У нас за результатами зворотної дороги знову зам’ятий лівий передній диск і великий скол на лобовому склі.
Вночі першого дня ми дісталися до казахського кордону, наша машина була єдиною в черзі, але в очікуванні відкриття шлагбаума охоронець хвилин п’ятнадцять розповідав нам про те, як він 13 січня купував собі в Казахстані Гранту. Ми чудово провели час, а після шлагбаума, вже в будівлі митниці, з’ясувалося, що зависла система обліку, і ми знову чудово провели час, протягом якого Веста пройшла огляд, а один зі співробітників доволі привітно попросив відсипати йому трохи кави.
Павлодар — Петропавловськ — Тольятті
У цьому місці нам усім вже сильно хотілося на батьківщину, але ледь потрапивши в Росію, ми знову звернули на Казахстан, у місто Петропавловськ, щоб обміняти на лі останню казахську валюту, яка завалялася у нас. Такий шлях, до речі, виходить коротшим на 100 кілометрів, але сенсу в ньому майже немає (якщо тільки вам не необхідно виконати запізнілі валютні операції, як нам) — втратите час на постах. Олег, а саме таке ім’я отримав наш навігаційний помічник, про це начебто знає: закладає гак у «соточку» і після першого перетину кордону з Казахстаном веде вас далі тільки російською територією.
Петропавловськ — це чудова ілюстрація до автопарку північного Казахстану. Тут багато старих німецьких машин, майже культ Audi 80 і 100, часто трапляються старі японські кросовери, нові японські позашляховики, а також УАЗи, Ниви та інші моделі Lada, як нові, так і старі. Митники і заправники іноді цікавляться машиною, але здається, це пов’язано з тим, що їм, як і даішникам, часто буває нудно і нема з ким поговорити. А загалом у Казахстані набагато спокійніше сприймають Весту, ніж у Молдові. Але тільки-но ти опиняєшся на російській території, на заправках тебе одразу починають атакувати якісь мужики на Грантах і закидати запитаннями. До речі, з приводу запитань. Стукіт у стійках стабілізатора практично не позначається на поведінці машини, на її керованості та стійкості. Кажуть, що при зносі «лінків» з’являється зайва нервовість автомобіля в коліях. Можливо, настільки глибокі колії нам не траплялися, а можливо, що все не так страшно. У всякому разі, у нашої Вести все той же чіткий «нуль» керма, стабільність на прямій, пружна підвіска, готовність до зміни напрямку. Керованість Вести нам, як і раніше, подобається.
Щодо проблеми зі стійками… Тут, звісно, можна поставити шеренгу сумних смайликів, але будемо сподіватися, що ми швидко вирішимо їх на своїй машині, а АВТОВАЗ — на всіх випущених Lada Vesta. А взагалі приємно думати, що ще рік тому ЗМІ кипіли очікуванням цього автомобіля, він був інтригою, сенсацією і проривом, а зараз ця машина просто везе нас додому крізь лютневу заметіль. Хуртовини, подібні до тієї, що супроводжувала нас через усю Башкирію й Оренбуржжя, у цій місцевості не рідкість, усім відомі транспортно-соціальні колапси, які тут регулярно трапляються. Ми проскочили вчасно — зранку, коли трафік збільшився б у рази, а наслідки хуртовини стали б більш очевидними, ми могли б застрягти тут надовго. Стає зрозуміло, чому заправки і мотелі на узбіччях тут більше нагадують невеликі автономні міста — яскраво освітлені, комфортабельні, такі, що заманюють вивісками буквально всіх «дорожніх благ», ці оази не загубляться в буйстві негоди.
