Gaznaauto Сайт про автомобили
Можна довго сперечатися, під якою конкретно емблемою вперше в історії викотився на дороги загального користування перший суперкар. Ще в тридцятих роках Bentley, Duesenberg, Cadillac, Rolls-Royce та інші Мерседеси з Бугатті випускали автомобілі, які були в рази швидшими, набагато комфортнішими та непристойно дорожчими за серійні транспортні засоби, а до купі могли похвалитися дизайном, від якого в усієї автомобільної громадськості перехоплювало подих. Про ці машини мріяли, їх бажали, але могли дозволити собі далеко не всі. Безумовно, звучний епітет «суперкар» з’являвся в автомобільній пресі й до цього, проте заведено вважати, що в народ цей термін пішов з легкої руки британського журналіста на прізвище Сетрайт, який саме так охрестив Lamborghini Miura у своєму огляді для журналу Car в 1967 році.
Не подобається? Зроби краще!
Але все почалося набагато раніше. На початку шістдесятих власник кількох заводів з виробництва тракторів Ферруччо Ламборгіні висловив самому Енцо Феррарі обґрунтовану претензію щодо роботи зчеплення на одному зі своїх автомобілів, а саме Ferrari 250GT. Коммендаторе з усякого роду вискочками церемонитися любив не особливо і порадив сеньйору Ламборгіні далі займатися тракторами і не лізти зі своїми проблемами до творця найшвидших на той час автомобілів. «Виклик прийнято», — Ферруччо почухав ріпу і 1963 року заснував Automobili Lamborghini S. p. A., у стінах якої планував втілити своє уявлення про те, яким має бути автомобіль мрії.
Lamborghini Miura P400 Prototipo ‘1966
Нова концепція
Сам Ламборгіні вельми прохолодно ставився до автоспорту, і, як наслідок, гоночні технології його цікавили мало. Перша модель компанії — 350GT і її подальша інкарнація 400GT були еталонними представниками класу Gran Turismo. Але в листопаді 1964 року йому продемонстрували оригінальну несучу конструкцію, зварену з полегшених профілів. Роботу над цим проектом вели потай від Ферруччо інженери Джанпаоло Даллара і Паоло Мтанцані за активної підтримки штатного тест-пілота Lamborghini Боба Уолласа. Презентація виявилася для глави компанії приємним сюрпризом, він доволі оперативно переглянув свої переконання, і вже 1965 року на автосалоні в Турині шасі перспективного суперкара було виставлено на загальний огляд.
Шасі суперкара на автосалоні в Турині
Важливо відзначити, що, незважаючи на те, що прототип з індексом Р400 фактично став першим створеним для доріг загального користування спортивним автомобілем з центральним розташуванням двигуна, подібна схема була аж ніяк не нова для автоспорту. Porsche 550 Spyder, Ford GT40 і De Tomaso Vallelunga побачили світ до появи P400, однак якщо 550 Spyder і GT40 створювали насамперед для участі в перегонах, то Vallelunga з невеликим чотирициліндровим мотором узагалі до швидкості мала слабкий стосунок. Тому після виставки в Турині більшість фахівців зійшлися на думці, що презентований «скелет» є провісником гоночного боліда. Шасі являло собою сталевий монокок, до якого спереду і ззаду кріпилися два підрамники, а двигун, сконструйований відомим інженером Джотто Біззарріні, мав загальну з коробкою передач систему змащування і був встановлений поперечно перед задньою віссю для вдалішого розважування і економії простору.
Lamborghini Miura P400 Prototipo ‘1966
Успіх і ще раз успіх
Названа на честь іспанського фермера Едуардо Міури, який прославився чудовими биками, яких він розводив спеціально для кориди, Miura викликала неабиякий фурор на Женевському автосалоні 1966 року. Двадцятип’ятирічний дизайнер студії Bertone Марчелло Гандіні створив неймовірно привабливий, харизматичний і стрімкий силует. Плавні обводи присадкуватого кузова виглядають максимально завершеними і лаконічними, чудово передаючи водночас хижий характер автомобіля, в якому якнайкраще читається істинно італійський підхід до створення суперкарів. Чого варті тільки обрамлені функціональними і стильними «віями»-повітроводами фари, які у вимкненому положенні перебували в одній площині з капотом. І плювати, що за фактом вони були запозичені у бюджетного Fiat 850 Spider — тут вони виглядають просто карколомно.
1966-69 Bertone Lamborghini Miura P400 Cutaway-2
Завдяки високооборотистому верхньовальному V12 потужністю 350 к.с. і масі в 1270 кг, Miura одразу ж стала найшвидшим серійним автомобілем свого часу. І якщо сьогодні стелею в 270 км/год і високими шістьма секундами до першої сотні складно когось здивувати, то в середині шістдесятих ці показники змусили кусати лікті найіменитіших метрів автомобільної промисловості, зокрема й самого Енцо Феррарі, який, будучи персонажем примхливим, до останнього відмовлявся визнавати, що майбутнє в сегменті дорожніх спорткарів за середньомоторним компонуванням. До слова, силова установка Lamborghini Miura розвивала на 50 «коней» більше, ніж флагманська модель контори з Маранелло — Ferrari 275GTB.
1 / 2
2 / 2
Lamborghini Miura P400 1966-1969
Примітною особливістю 350-сильного мотора конструкції Біззарріні було те, що після зупинки автомобіля і зниження оборотів до холостих паливний насос продовжував якийсь час доливати бензин у чотири карбюратори Weber. Таким чином, втоптавши праву педаль у підлогу, водій завжди був упевнений у блискавичному відгуку двигуна і, як наслідок, у впевненому прискоренні з місця без жодних зволікань.
Після прем’єри спливли й перші недоліки конструкції. Мало того, що на високих обертах шум двигуна унеможливлював бесіду між водієм і пасажиром, так і повітря в салоні грілося так, що тривала поїздка на Miura одразу ж потрапляла до розряду розваг нижчих за середні. Педалі, включно з дроселем, були надмірно тугими, а для того, щоб перевертати важелем п’ятиступінчастої коробки передач, було потрібно докладати чималих зусиль — давалося взнаки віддалення органів управління від поперечно розташованого двигуна. Погодься, сумнівні конкурентні переваги, враховуючи, що нова Miura коштувала як чотири Jaguar E-type.
Lamborghini Miura P400 1966-1969
Але не варто забувати про те, що можливість топити автобаном зі швидкістю за 300 км/год у кріслі з масажем під улюблений саундтрек, що ллється з двох десятків динаміків, розкиданих по дороговартісному салону, з’явилася у забезпечених любителів гострих відчуттів через кілька десятиліть. А йдеться у нас про середину шістдесятих, коли The Beatles були на піку слави, бензин коштував копійки, а розкльошені штани і ЛСД були писком моди. На той час адреналінові наркомани з товстими гаманцями були цілком готові жертвувати шумоізоляцією, ергономікою і комфортом на догоду швидкості. Нечувані досі динамічні показники цілком виправдовували всі конструктивні недоліки свіжого Lamborghini і всілякі поневіряння, що випали на долю водія, тому портфель замовлень наповнився досить швидко. У перший рік своїх власників знайшли 108 суперкарів, а загалом було випущено 275 екземплярів серії Р400 з 1966 по 1969 рік.
