Gaznaauto Сайт про автомобили
Автовласники спілкуються між собою в дорозі не тільки за допомогою Сі-Бі радіостанцій на п’ятнадцятому «далекобійному» каналі. Є й інші способи отримати допомогу або інформацію, запропонувати їх самому або просто поговорити з живою душею в мертвому заторі… Що таке московський LPD-автоканал, як його створювали, як він розвивали, і в якому вигляді він існує в наші дні?
Більшість автовласників обізнана про існування так званої «частоти далекобійників», або інакше — «15-того каналу» Сі-Бі діапазону, 27,135 мГц AM. Ця частота вже багато років слугує універсальним «ефірним місцем зустрічі» водіїв — професіоналів, аматорів, автомандрівників тощо. Однак вона не є єдиною радіочастотою для спілкування моторизованого співтовариства — існують й інші засоби комунікації водійського братства для спілкування та взаємодопомоги — це автоканал в LPD-діапазоні, а також популярний інтернет-перемовник Zello. Жодної засекреченості в цих способах зв’язку на дорозі немає, але знає про них далеко не кожен. Спробуємо заповнити прогалини і, можливо, дати вам тим самим недаремний комунікаційний інструмент!
Поширення LPD-радіостанцій у народі та в авто
Для початку — коротенька довідка. LPD — цивільний безліцензійний діапазон радіозв’язку, що простягається від 433,075 мГц до 434,775 мГц. Діапазон розбитий на 69 фіксованих каналів-частот. Початок використання LPD-рацій для автомобільного зв’язку на тлі існування значно традиційнішого і популярнішого «далекобійного каналу» 27,135 мГц був викликаний низкою об’єктивних чинників.
По-перше, різко збільшеною кількістю LPD-радіостанцій на руках у громадян — у якийсь момент (цей момент, до речі, було відзначено років зо десять тому!) купити LPD-рації можна було в будь-якому салоні зв’язку дуже і дуже недорого. У середині 2000-х одна популярна мережа салонів зв’язку навіть дарувала кілька простеньких «LPD-шок» на додачу до «мобільників» Siemens — і приблизно в ці роки кількість цих радіостанцій на руках у населення сягнула таких значень, що їхнє використання перестало бути долею технарів-аматорів — їх юзали всі, від дітей до домогосподарок. Тим більше з огляду на те, що стільниковий зв’язок ще не став остаточно і безповоротно дешевим, як сьогодні. Відповідно, реалізувалася і ідея використання доступних і поширених рацій для зв’язку автомобілістів, що лежить на поверхні. По-друге, застосуванню LPD в автомобілі сприяв набагато чистіший ефір, на відміну від 27-мегагерцового «далекобійного каналу» — на УКХ було менше індустріальних та атмосферних перешкод, та й багатоповерхової шоферської матюківні перший час на LPD майже не було. По-третє, у LPD-рацій вкрай компактні антени — адже що вища частота, то менша довжина хвилі і, відповідно, коротша антена — антена на 433 мГц набагато менша за антену на 27 мГц. Тобто ті, хто планував бути на зв’язку автоканалу завжди і стабільно, могли поставити на дах машини як повноцінну і безкомпромісну антену півметровий прутик, а не майже триметровий хлист із величезним магнітом, як на Сі-Бі.
Поява LPD-автоканалу 433,100
Історію зародження і розвитку московського LPD-автоканалу «Колесам» повідав його творець і беззмінний координатор на ім’я Ярослав, більш відомий у Мережі під ніком Mexico: «Починалося все із Західного округу Москви, Південного Заходу — Гагарінський район, район Тропарево-Нікуліно, Очаково-Матвіївське тощо», — розповідає Mexico. — каже Mexico, — Спершу всі спілкувалися безпосередньо на одній частоті 433,100 мГц, що називається, «у прямому каналі». Зважаючи на невисоку далекобійність малопотужних портативних рацій, що становила на землі в найкращому разі 1-2 кілометри, кожен міг зв’язатися з обмеженою кількістю інших кореспондентів у радіусі його досяжності, але насиченість ефіру була настільки висока, що поспілкуватися завжди було з ким! Плюс в ефірі були присутні кореспонденти, які вмикалися з дому і перебували високо — вони чули всіх, їх чули всі, і для автомобільного співтовариства ці люди ставали якимись неофіційними добровільними диспетчерами-координаторами, допомагаючи передавати інформацію і пов’язувати тих, хто один до одного не докрикувався. Населення LPD-ефіру зростало і зростало, випадків реальної допомоги членів автоканалу один одному було не злічити — і активно повідомляли про пробки, випереджаючи Яндекс-карти, і на аварії виїжджали, і застряглих витягали, і з-під дерева, що звалилося, машину рятували — всяке було за роки… Спілкування в автоканалі перезнайомило і передружило масу народу спершу на частоті, а потім і наживо — як і багато автомобільних ком’юніті, ми збиралися на Воробйових горах, спершу раз на
«Ретранслятор об’єднуючий»
«У 2008, здається, році, на LPD запрацював ретранслятор, встановлений на висотному будинку в Західному окрузі Москви, що стало серйозним еволюційним стрибком автоканалу, — продовжує Ярослав, — Ретранслятор, який покривав усю Москву, давав змогу зв’язуватися між собою тим кореспондентам, які в прямому каналі ніяк не могли чути один одного через відстань. Він, по суті, сформував відсутню раніше радіо-інфраструктуру — за його допомогою люди могли чути один одного і спілкуватися з портативних рацій, перебуваючи на різних кінцях столиці і навіть у ближньому Підмосков’ї. Ефір автоканалу просто кипів — водії допомагали один одному, ділилися інформацією і просто спілкувалися за кермом. Цікаво, що ретранслятор, як це прийнято, працював із розносом частот — прийом на одній частоті, а передача — на іншій. Відповідно, і призначені для користувача радіостанції повинні були підтримувати режим розносу частот — але практично жодна станція з категорії «LPD-мильниць» із салону стільникового зв’язку працювати з розносом не вміла. Це спричинило масовий апгрейд апаратури — але великих проблем не породило, бо тоді вже на ринку було представлено масу моделей так званих «китаенвудів» — китайських підробок різних моделей рацій марки Kenwood за смішною ціною в 1-1,5 тисячі, в яких був і режим розносу, і багато інших корисних функцій, — наприклад, робота з субтонами. В ефірі стало настільки щільно, що доводилося чекати, щоб вставити слово! Але згуртовану і доброзичливу спільноту стали руйнувати радіо-тролі, загаджуючи
Інтернет-лінки
Нова хвиля еволюції LPD-автоканалу прийшла з появою так званих інтернет-лінків. Ентузіасти під’єднували LPD-радіостанції до домашнього комп’ютера, з’єднуючи гнізда мікрофона і динаміка зі звуковою картою, в результаті виходив ретранслятор — ви з портативною рацією в машині вмикалися на передачу, говорили фразу, вас приймала радіостанція інтернет-лінка з антеною на багатоповерхівці та через Інтернет передавала голосовий потік іншим лінкам, які його приймали і знову випускали в ефір у своєму районі. У підсумку завдяки кільком десяткам інтернет-лінків було забезпечено покриття всього міста — перебуваючи в машині, скажімо, в Чортаново, можна було запросто говорити з кореспондентом із Ховрино… А якщо в ефірі починали бешкетувати тролі, то, оскільки сигнал ішов через кілька ретрансляторів, легко було вимикати тимчасово не всю мережу, а лише той лінк, на приймальній частоті якого починалося беззаконня. На частотах автоканалу з певною періодичністю вмикався автоінформатор, який повідомляв тим, хто тільки-но обзавівся рацією і блукає каналами, що вони перебувають на частоті московського автоканалу, і що треба, щоб долучитися до спільноти автовласникiв! Система інтернет-лінків прекрасно працювала кілька років, але зрештою через захоплення власників лінків надлишковою потужністю, та й через сам такий принцип побудови радіомережі, виникли, так би мовити, е-е-е … розбіжності із законодавчою базою у сфері радіозв’язку. Якщо не вдаватися в зайві нюанси — система розподілених інтернет-ретрансляторів, пропрацювавши кілька років, припинила своє існування».
Радіозв’язок, що пішов в інтернет
Як видно з вищенаведеної історії, LPD-автоканал, як і будь-який подібний проект, переживав злети і підйоми. Станом на цей момент інфраструктури у вигляді ретрансляторів або інтернет-лінків — немає, і система працює, як і в «ранньохристиянські часи» — у прямому каналі, між кореспондентами, що знаходяться неподалік. І через дещо меншу кількість учасників та обмежену ефективність станцій, що не мають ретрансляторної підтримки, в ефірі порожнувато. Підтримати життя в системі допомогли мобільні технології — співтовариство автоканалу зараз спілкується в відомій «інтернет-рації» Zello, де перегукується і переходить на ефірний радіозв’язок, якщо виявляється, що хтось із ком’юніті перебуває неподалік — скажімо, у сусідній пробці. Народ у спільноті доброзичливий і запрошує всіх охочих приєднуватися — як з акаунтом Zello, так і з LPD-радіостанцією!
Обладнання для LPD-радіозв’язку
Ну і наостанок — експрес-довідка з використання LPD-радіозв’язку в автомобілі, особливо актуального влітку, коли затіваються і здійснюються численні вояжі та рейди — на південь, у ліси, поля тощо. Щодо обладнання — насамперед на LPD функціонують різноманітні портативні уокі-токи «мильничного» вигляду, які можна купити в будь-якому салоні зв’язку вкрай дешево і часто попарно. У ньому ж працюють і радіостанції більш солідного дизайну, що мають безліч додаткових функцій, крім базового «прийому/передачі». Також в LPD-діапазоні можуть працювати і суто автомобільні моделі, що возяться, які використовують зовнішні накришні антени:
Використання пари «станцій-мильниць» забезпечить вас зв’язком між машинами на відстані не більше ніж 0,5-1 кілометр, що оптимально для проходження в автоколоні або для використання в таборі. Радіостанції «традиційного дизайну» — тобто з дисплеями і клавіатурою, найчастіше мають у кілька разів більшу потужність і, що важливіше, — можливість відкрутити штатну антену та прикрутити замість неї ефективнішу подовжену, замовлену й куплену в китайських інтернет-магазинах: з подовженою антеною ці станції подвоять-потроять радіус дії стійкого зв’язку. Ну і, нарешті, автомобільні возимі станції — їхня потужність становить кілька десятків ват, і з компактною накривною антеною вони забезпечать зв’язок на відстані до кількох десятків кілометрів.
