Gaznaauto Сайт про автомобили
Переведення виробництва важких автомобілів з Ярославля на Кременчуцький автозавод відбулося 1959 року, але тільки через вісім років там розгорнули випуск модернізованих 7,5-тонних армійських вантажівок сімейства КрАЗ-255 для Збройних сил СРСР, які змінили відому машину КрАЗ-214.
До них перейшли не тільки військові функції попередників, а й новий великий набір різноманітних надбудов, штатної інженерної та понтонно-мостової техніки, що налічував понад 100 найменувань. Цю гаму доповнили вантажівки КрАЗ-257 подвійного призначення для перевезення військових вантажів. Згодом усі вони отримали народні прізвиська «Лапоть» і «Лаптьожник».
Автомобілі КрАЗ-255Б/255Б1 (1965/1967-1993 рр.)
Перші пробні вантажівки КрАЗ-255 оснащувалися дослідним 215-сильним двигуном і вузлами від КрАЗа-214Б. Перший серійний варіант КрАЗ-255Б відрізнявся установкою потужнішого й економічнішого дизеля V8 у 240 сил і новими агрегатами: синхронізована п’ятиступінчаста коробка передач, гідропідсилювач рульового механізму, система регулювання тиску в шинах і лебідка під металевою вантажною платформою з ґратчастими надставками.
Варіант КрАЗ-255Б1 з пневматичним приводом гальм кожного моста серійно випускався з 1979 року. Зовні він відрізнявся блоками-коробами з фарами і підфарниками на передніх крилах і широкопрофільними шинами для підвищення стійкості та прохідності. До 1993-го машин обох серій зібрали 161 тисячу.
У це нечисленне сімейство входили бортові шасі вантажопідйомністю 8,6 тонни, сідельні тягачі, які зазвичай буксирували ракетні системи, і екранований варіант 255БМ для роботи з радіотехнічними системами.
Радіотехнічні засоби виявлення
Практично єдиними представниками цієї категорії були завадозахищені радіолокаційні висотоміри ПРВ-16 «Надійність» у кількох версіях, які слугували для виявлення, визначення висоти польоту і пеленгування низьколітаючих цілей.
Їх встановлювали на шасі КрАЗ-255Б і 255Б1 з герметизованими кузовами-фургонами КЦ-255 з армованого пінопласту із зовнішньою антеною і спеціальною апаратурою на причепі або з розкладними антенними блоками.
Установки ПРВ-16Б з відкидними антенними блоками зі складу зенітного ракетного комплексу «Куб»
Автомобілі паливної служби
Основою машин цієї категорії вважалася проста заправна автоцистерна АЦ-8,5 на 8,5 тисяч літрів пального із заднім пультом управління і власним насосом із приводом від коробки відбору потужності КрАЗа-255Б. Її розвитком стали модернізовані версії АЦ-8,5 і АЦ-9,5 з новими насосними системами, наборами фільтрів і бічними циліндричними пеналами для рукавів.
З кінця 60-х на озброєнні перебували аеродромні паливозаправники серії ТЗА-8 зі сталевою цистерною, доволі потужними насосами для пального і бічними рукавними ящиками.
До особливих автоцистерн належали машини АЦМ-7 для перевезення та видачі паливних мазутів і підігрітих технічних мастил для суден ВМФ, а також кислотна установка АКЦ-4 для доставки одного з елементів ракетного палива, обладнана одноступінчастим насосом і допоміжним ручним поршневим механізмом.
Інженерна автотехніка
Багатоцільова бурова установка ПБУ-200 , що розміщувалася на трьох вантажівках 255-ї серії, могла бурити свердловини діаметром до 27 сантиметрів на глибину 20 метрів. У військах її застосовували для спорудження фортифікаційних об’єктів, пророблення водозабірних свердловин у найбільш твердих породах і забезпечення пунктів водопостачання.
З великої гами військових підйомно-транспортних засобів на озброєння було прийнято 10-тонний автокран КС-3572 і 14-тонний КС-3575А з телескопічними стрілами і виносними опорами, які монтували також на задньопривідних шасі КрАЗ-257К/К1.
У першій серії землерийної автотехніки вирізнявся механічний військовий екскаватор Е-305БВ із прямою або зворотною лопатою, робочі органи якого приводив у рух 38-сильний дизельний двигун.
У 70-ті найбільш поширеним став армійський гідравлічний екскаватор ЕОВ-4421 на шасі 255Б1 для виконання широкого комплексу земляних будівельних і оперативно-тактичних робіт. Він отримав ковші збільшеної місткості, допоміжний дизель у 76 сил і дистанційне керування з кабіни оператора.
Важка понтонно-мостова автотехніка
На початку 70-х перший механізований міст ТММ з двома розкладними металевими блоками на шасі КрАЗ-214Б змінив модернізований варіант ТММ-3, змонтований на шасі КрАЗ-255Б1.
Складені блоки мостоукладачів парку ТММ-3 кріпилися на спеціальній перевантажувальній щоглі з вилчастим закінченням, яка за допомогою двох гідроциліндрів поверталася навколо своєї осі. При досягненні кута в 100 градусів у дію вступала тросова лебідка, що піднімала верхню частину блоків нової конструкції з розсувною колією, яка дозволяла пропускати транспортну техніку збільшеної ширини. Іншою відмінністю було запасне колесо, закріплене на підрамнику над кабіною водія.
На зміну понтонно-мостовому парку ПМП на КрАЗах-214 прийшов модернізований 60-тонний варіант ПМП-М. Його понтони складалися зі сталевих розкладних ланок, які перевозили доопрацьовані вантажівки КрАЗ-255Б1 з рейковими напрямними, тяговою лебідкою і відкидним краном для їх зворотного навантаження на автомобіль.
Серед принципово нових рішень були знімні гідродинамічні щити для гасіння хвиль (хвилевідбійники), використання понтонів кількох типів (річкові, берегові, кінцеві), застосування пластинчастого вистилання з гофрами та постановки переправ у зимових умовах із застосуванням льодоів, льодорізів, лиж тощо.
У нових понтонно-мостових парках служили вантажівки з пристосуваннями для транспортування сушею кількох видів буксирно-моторних катерів. На плаву вони досягали швидкості 17 км/год і переправляли десанти до 20 солдатів.
У 80-ті розвитком системи ПМП-М став спеціальний парк ППС-84 «Амур», здатний пропускати багатовісні ракетні комплекси, за яким пішов варіант ПП-91. Їх планували встановлювати на вантажівках КрАЗ-260Г, але в ті важкі часи частину машин довелося збирати на шасі 255Б1.
Спеціальні мостобудівні машини
Потужна палезабивна установка УСБ на платформі КрАЗ-255Б1 слугувала для забивання залізобетонних паль під час будівництва військових автомобільних мостів на суходолі та в неглибоких водоймах. Її обладнали двома щоглами з дизель-молотами, що піднімалися у вертикальне робоче положення за допомогою гідроциліндрів і лебідок. За годину машина забивала чотири шестиметрових палі діаметром 30-40 сантиметрів.
Мостобудівну машину УСМ застосовували під час наведення низьководних або підводних 60-тонних мостів на пальових або рамних опорах із шириною проїжджої частини 4,2 метра. У різних умовах її продуктивність становила від семи до 15 погонних метрів моста на годину.
Установка УСМ з чотирма копровими блоками і механічним краном у Ленінградському артилерійському музеї (фото автора)
На базовому автомобілі з кабіною управління, перевантажувальним краном, лебідкою і виносними опорами знаходилося копровое обладнання для забивання 6,5-метрових паль, засобів облаштування мостових опор і укладання прогонових будов. Допоміжна вантажівка перевозила гумові надувні човни, мотопили, запчастини та матеріали.
Автомобілі КрАЗ-257Б/257Б1 (1965-1990 рр.)
У середині 60-х на зміну вантажівці КрАЗ-219 прийшов новий 12-тонний варіант КрАЗ-257Б (6х4) з тим самим 240-сильним дизелем, за яким послідувала модель 257Б1 з гідравлічним підсилювачем рульового управління. У базовому виконанні їх оснащували бортовими кузовами для перевезення важких вантажів, а також вони були основою багатоцільових шасі 257А/А1, самоскидів 256Б/Б1 для військового будівництва і армійських кранів на базі 257К/К1, які застосовували в Радянській армії.
У спадок від автомобіля КрАЗ-219 у фургонах на базі 257Б/Б1 тривало виробництво киснедобувних станцій АКДС-70М. У нових каркасно-металевих кузовах К-257 із системами вентиляції, освітлення та опалення на обох шасі з виносними опорами базувалися важкі польові майстерні МРБД з обладнанням для ремонту блоків двигунів і майстерні МШК-1 для шліфування колінчастих валів.
Найпоширенішими були багатоцільові сідельні тягачі КрАЗ-258Б/Б1, які спеціалізувалися на буксируванні аеродромних напівпричепів ТЗ-22 та ТЗ-22М з автономними силовими агрегатами, відцентровими насосами, пультами управління та цистернами місткістю 22-23 тисячі літрів пального для заправлення різних літальних апаратів бензином, гасом і спеціальними сумішами. Довжина таких автопоїздів становила 14,5 метра, повна маса — близько 39 тонн.
У 60-70-ті на автомобілях 257Б/Б1 встановлювали важке обладнання багатоцільових вакуумних аеродромно-прибиральних машин В-63 і В63М для очищення поверхні злітно-посадкових смуг і рульових доріжок від пилу, сміття і дрібного каміння. Їхній робочий орган включав автономний силовий агрегат, потужні повітродувки, забірні лотки, фільтри гого очищення і бункери.
На заголовній фотографії — автомобіль-мостоукладач на шасі КрАЗ-255Б1 за допомогою перевантажувальної щогли укладає повністю розгорнуту бруківку конструкцію важкого механізованого моста ТММ-3.
