Gaznaauto Сайт про автомобили
Чи достатньо повнопривідного кросовера для того, щоб дістатися до найвидовищніших визначних пам’яток Ісландії, чи по-хорошому потрібен підготовлений позашляховик або всюдихід? Який водоспад найвидовищніший, що подивитися в Рейк’явіку, і чому в Ісландії під страхом величезного штрафу не можна з’їжджати з дороги в не призначеному для цього місці? Розбираємося, подорожуючи островом на Subaru XV, Forester і Outback.
На чому їздять в Ісландії
В уявленні шанувальників повного приводу і безкомпромісної боротьби з бездоріжжям Ісландія — це країна, де безліч компаній займаються встановленням позашляховиків на колеса жахливого розміру. Звісно, найбільшу світову популярність з таких компаній здобула фірма Arctic Trucks. Дійсно, на дорогах і на парковках біля місцевих природних пам’яток можна зустріти справжнісіньких монстрів, від звичайних Land Cruiser на сорокадюймових катках до комфортабельного туристичного автобуса на шасі армійського тягача з колісною формулою 8х8. І в таких автомобілях є реальний практичний сенс…
1 / 4
2 / 4
3 / 4
4 / 4
Ситуація з оффроудом в Ісландії вельми парадоксальна. З одного боку, доріг тут не так вже й багато, вважай, вся країна — одне суцільне бездоріжжя. А з іншого, з’їжджати з доріг у літню пору тут категорично заборонено, і навіть заїзд одним колесом на мох за межами узбіччя буде безжально каратися.
Річ у тім, що північна природа дуже вразлива. У середній смузі колія, що залишилася після проїзду позашляховика, заросте вже за рік-другий, а тут пошкоджений шинами рослинний покрив відновлюватиметься кілька десятиліть. Відповідно, ісландські закони дають змогу відносно вільно обирати напрямок руху лише взимку, але по глибокому снігу можуть їздити лише машини на величезних шинах з дуже низьким тиском. Ось наші «Треколи» почувалися б там цілком нормально…
Ну а влітку всім потрібно триматися прокатаних доріг, нехай навіть це буде просто грунтовка. Не так давно на цьому жорстоко погоріла компанія російських блогерів, які, як зазвичай, вирішили, що закони писані не для них. З’їхали в мохове тундрове поле, застрягли… І в підсумку огребли величезний штраф і внесення до чорного списку осіб, яким в’їзд у країну заборонено назавжди.
1 / 4
2 / 4
3 / 4
4 / 4
Проте прокат автомобілів в Ісландії процвітає, і не тільки автомобілів, а й будинків на колесах. Річ у тім, що Ісландію просто накрив дев’ятий вал туристів: у 2015 році ісландці тішилися, що їх відвідало 600 тисяч осіб, а торік кількість охочих познайомитися з місцевими дивами перевищила 2,1 мільйона, і це при тому, що населення країни становить трохи більше ніж 300 тисяч осіб.
1 / 2
2 / 2
Відповідно, місць у готелях не вистачає, і номери в них коштують не просто дорого, а дуже дорого. Тож на цьому тлі цілком вигідною видається оренда кемпервена за 250-300 євро на добу… Але одним із найпопулярніших рішень з оренди автомобілів став Dacia Duster. Дешево і сердито! Плюс до всього, біля в’їзду на дороги, що ведуть до багатьох найцікавіших місць, красуються знаки «тільки для автомобілів 4х4», і наявність таких знаків цілком виправдана: на дорогах є і місця зі складним рельєфом, де, скажімо, Subaru Outback з його довгою колісною базою та просвітом у 213 мм доводилося зовсім непросто (в усякому разі, потрібно обов’язково вмикати режим X-Mode і ретельно обирати траєкторію руху), і доволі глибокі броди.
1 / 15
2 / 15
3 / 15
4 / 15
5 / 15
6 / 15
7 / 15
8 / 15
9 / 15
10 / 15
11 / 15
12 / 15
13 / 15
14 / 15
15 / 15
І ще про оффроуд. Саме наявність таких жорстких обмежень створила ситуацію, коли єдиним майданчиком для «позашляхових ігрищ» стали безплідні, мляві і нікому не потрібні туфові відвали на схилах вулканів. І саме це породило одну з найцікавіших і видовищних дисциплін позашляхового автоспорту, скандинавську Formula Offroad. Але це може бути темою окремої розповіді, ну а ми поки повернемося до вулканів, гейзерів і водоспадів.
Вулкани, гейзери та розломи
Сучасна наука вчить, що наша планета Земля влаштована так: тверде і щільне ядро оточує шар мантії з розпеченої розплавленої магми, на якому плавають літосферні плити. Плити ці рухливі, вони сходяться, розходяться і зміщуються відносно одна одної, і в місцях, де плити змикаються одна з одною, спостерігається максимальна сейсмічна активність. Там де плити сходяться, виникають нові гори, відбуваються землетруси і вивергаються вулкани, а там, де розходяться, утворюються розломи. Більша частина розломів прихована товщею океанських вод, і одне з небагатьох місць на планеті, де розлом виходить на сушу, якраз і називається островом Ісландія.
1 / 6
2 / 6
3 / 6
4 / 6
5 / 6
6 / 6
Острів лежить одразу на двох плитах, Північноамериканській та Євразійській. Перша потихеньку повзе на захід, а друга — на схід, і рух цей відбувається зі швидкістю близько 2 см на рік. 2 см на рік — це два метри за 100 років, двадцять метрів за тисячу, двадцять кілометрів за мільйон років, і якщо нічого в цьому русі не зміниться, то через 300 мільйонів років Ісландія може вирости до розмірів Молдові!
Найкраще картину розлому можна спостерігати в «Долині Парламенту». Річ у тім, що Ісландія цілком обґрунтовано може вважати себе батьківщиною європейського парламентаризму. Перший парламент («Альтінг») було зібрано 930 року н.е., і засідав він якраз у долині, що виникла на місці п’ятикілометрового провалу між двома континентальними плитами. Ярли ісландських вікінгів були хлопцями ґрунтовними: вони збиралися на долині надовго, з усіма чадами, домочадцями і домашньою худобою, зводили тимчасові будинки і засідали протягом кількох місяців. Саме тут на межі першого і другого тисячоліть Ісландія прийняла християнство, і тут же 1944 року було проголошено незалежність.
1 / 8
2 / 8
3 / 8
4 / 8
5 / 8
6 / 8
7 / 8
8 / 8
Але сама наявність розломів свідчить про те, що земна кора тут має дуже невелику товщину, і жар підземних надр знаходиться буквально під ногами. Звідси і численні вулкани. Величний конус Гекли, найвідомішого вулкана Ісландії, став свого роду візитною карткою і символом цієї країни, таким самим, як гора Фудзі в Японії. За дні подорожі він не раз маячив у рамці вітрового скла…
1 / 3
2 / 3
3 / 3
Ну а один із найстаріших вулканів, що з’явився понад 10 000 років тому і носить ім’я Аскья, не має власного конуса. Це так званий стратовулкан, що складається з безлічі шарів затверділих попелу і лави. Після потужного виверження 1875 року в його кратері з’явилося красиве гірське озеро, яке отримало назву Ескьюватен. До цих місць ми так і не дісталися, хоча помилувалися аналогічними кратерними озерами на території заповідників Фьяллабак і Ландманналаугар. На цих територіях, що охороняються, ми провели майже весь день, і це було того варте! Такого розмаїття пейзажів я не бачив ніде, не кажучи вже про приголомшливий «електрично-зелений» мох, що оточує теплі струмочки, що стікають з гір.
1 / 5
2 / 5
3 / 5
4 / 5
5 / 5
Теплі — тому що практично вся Ісландія є однією великою геотермальною зоною, хоча, звісно ж, у якихось місцях термальна активність проявляється яскравіше. Ми почали свою подорож зі знайомства з геотермальною зоною Селтун з її ширяючими різнокольоровими фумаролами і геотермальною електростанцією Хейлішейді. Ісландці — практичні хлопці! Якщо боги вогняного підземного царства Муспельхейм готові щедро ділитися дармовим теплом, то гріх цим не скористатися! У підсумку на сьогодні понад 80% потреби країни в електроенергії забезпечується геотермальними станціями. Крім того, підземні води обігрівають будинки місцевих жителів і течуть у кранах із гарячою водою.
1 / 5
2 / 5
3 / 5
4 / 5
5 / 5
Але, поза всяким сумнівом, найефектнішим проявом геотермальної активності стали гейзери. На жаль, найбільший з них, Гейсир (який і дав назву таким фонтануючим гарячим джерелам) давно спить, і ніхто не знає, коли він прокинеться і знову викине в небо стометровий стовп води і пари. Але його найближчий сусід, Строккур, працює за двох. Щоправда, плюється він усього метрів на 20, зате кожні 5-10 хвилин, причому іноді — по два-три рази поспіль. Виглядає це дуже ефектно: спочатку на водній гладі маленького озерця здіймається водяний купол, який потім проривається шиплячим білим стовпом. Потім уся маса викинутої гарячої води обрушується вниз і стікає мілководною частиною, розфарбованою різнокольоровими відкладеннями сірки та інших мінералів. На околицях безліч гейзерочків поменше, які то затихають, то починають вирувати і викидати фонтанчики окропу, що збираються в невеликі струмки. Відповідно, всі стежки обгороджені канатами з попереджувальними написами: вода в струмочках справді може ошпарити.
Що може бути прекраснішим за водоспад?
Особливості геологічної будови Ісландії стали причиною виникнення безлічі водоспадів. Одні ділянки здіймаються гірськими плато і вкриваються льодовиками, інші опускаються, утворюючи грабеноподібні провали, в які й обрушується вода, що утворюється під час танення льодовиків. Водоспадів тут сотні, і всі — такі різні…
1 / 2
2 / 2
Водоспад Сельялансфосс не такий вже й великий: висота падіння води становить 60 м, але він вважається одним із наймальовничіших. А ще водоспад знаменитий тим, що оглядова стежка дає змогу пройти за водоспадом, подивившись на світ через завісу води, що падає. У гарну погоду це дає змогу зробити фантастично красиві знімки, особливо на заході сонця. На жаль, у цьому місці нам із погодою не пощастило…
Скоугарфосс також має висоту падіння в 60 метрів, але він істотно потужніший: ширина потоку перевищує 25 метрів. Згідно з легендою, один із вікінгів, який оселився в цих краях, сховав награбовані під час набігів скарби в печері за водоспадом. Через багато років скриню зі скарбом знайшов ісландський юнак. Але щойно він встиг узятися за каблучку в торці скрині, як та зникла без сліду. А от перстень залишився в руках, був переданий місцевій церкві і довго використовувався як дверний. Його і зараз показують у музеї Скоугар.
Хьяулпарфосс — наймиліший подвійний водоспад у місці з’єднання річок Фоссау і Тьоурсау, розташований на північ від вулкана Гекла. У перекладі його назва означає «Падаюча допомога» (ну або «Водоспад допомоги»), а назвали його так через те, що тут мандрівники, пройшовши через небезпечний перевал Спренгісандюр, могли відпочити і нагодувати коней. Кажуть, у цьому водоспаді дуже смачна і майже цілюща вода… Не знаю, не пробував. Але виглядають два білі струмені, що падають в округлу чашу, дуже симпатично. Недарма ісландські наречені люблять приїжджати сюди для весільних фотосесій.
Але найбільш незабутнє враження справляє «Золотий водоспад», двоярусний Гюдльфосс. Води річки Хвітау спочатку обрушуються з висоти 11 метрів на величезний трикутний кам’яний язик, розтікаються по ньому і падають з двох сторін цього трикутника з висоти 21 метр. Гуркіт води, що падає, чути на багато кілометрів, над водоспадом постійно стоїть хмара водяних бризок… У таких місцях мимоволі згадується безсмертне гашеківське «Ну що таке пересічний-прапорщик порівняно з пишністю природи»? Ти справді відчуваєш усю первозданну міць кожною клітинкою тіла.
Погляд на льодовик
Так, усі ісландські водоспади — це породження льодовиків. Щоб ближче подивитися на один із них, що має ім’я Ховсьйокудль, нам довелося пройти непростий шлях. Ховсйёкудль — це не найбільший глетчер в Ісландії, а всього лише третій за розміром, але саме він дає початок річці Хвітау, а значить, саме завдяки йому ми можемо милуватися «Золотим водоспадом».
1 / 3
2 / 3
3 / 3
Потрібно сказати, що наша поїздка Ісландією являла собою типову «експедицію». Чому? Та тому, що з улюбленої дитячої книжки про Вінні-Пуха ми твердо знаємо, що «іскпедиція — це коли всі йдуть гуськом». Тож ми переміщалися дорогами Ісландії єдиною щільною колоною. І швидко з’ясували, що найкомфортніший і найнеобтяжливіший спосіб забезпечити такий рух — це ввімкнути систему EyeSight, дозволити їй «вчепитися» в корму машини, що йде попереду, прибрати ноги з педалей і насолоджуватися навколишніми пейзажами.
Знай собі крути кермом: адже EyeSight забезпечує гальмування до повної зупинки і навіть вміє рушати з місця, якщо пауза була не надто довгою. Система справно продовжувала працювати і під час дощу (ну, з тропічними зливами нам в Ісландії стикатися не довелося, та й звідки тропічні зливи в північній країні, все більше нудний заполярний «обложняк» з вітром), і на грейдерах. Втім, там, коли хмара пилу, піднята автомобілями, що рухаються попереду, ставала зовсім вже непроникною, система чесно повідомляла, що пасує і здає вахту водієві. Кілька разів це трапилося і на дорозі до глетчера Ховсйокудль… Може, воно й на краще. Гравійний грейдер був доволі звивистим, нас підтискав його величність «таймінг», тож керувати машинами доводилося в досить активному, майже ралійному стилі.
1 / 2
2 / 2
Зрозуміло, що Subaru були тут на висоті і в своїй стихії, але дистанції довелося тримати дуже великі, щоб бачити, куди їдеш. Ну а нагородою нам стала картина величезного крижаного купола. Щоправда, його снігову білизну трохи зіпсував сірий туфовий пил, принесений потужними гірськими вітрами. Можливо, в центральній частині льодовик і був сліпуче білим, таким, яким він здавався з великої відстані, але на жаль — право виїзду на льодову трасу надано тільки монстрам на колесах наднизького тиску, тож нам довелося повертати в бік цивілізації.
Кольори Ісландії
Щось накрутили свого часу вікінги з топонімікою… От назвали б вони Гренландію — Ісландією, а Ісландію — Гренландією, і все стало б на свої місця. Та ще й прапор зробили синьо-біло-червоним. Тому що головні кольори Ісландії — це чорний і зелений. Чорний колір — це колір лавових полів і вулканічних туфових відвалів. Апофеозом торжества чорного (всіх відтінків) є знаменитий Чорний пляж Рейнісф’яра, де свинцево-сірі хвилі накочуються на чорний пісок. Він і так-то не викликає жодних бажань повалятися і позасмагати, так ще й погода була зовсім не підходяща… Праворуч хвилі північної Атлантики накочуються на чорні скелі у вигляді величезних порталів, а над усім цим носяться чайки і тупики, колонії яких, відмічені білими патьоками пташиного посліду, розташувалися на скельних уступах, ну а на лівому фланзі підноситься інша група базальтових колон, у яких є власне ім’я «Рейнісдрангар», а ще їх називають «Пальці троля».
1 / 2
2 / 2
За легендою тут колись мешкали кам’яні велетні-тролі, і одного разу вони намагалися вкрасти судно з вівцями на борту. Тролі вже тягли його до берега, але тут зійшло сонце, рука одного з них скам’яніла від сонячного світла, та так і залишилася навіки височіти над водою.
Ну а зелений усіх відтінків — це колір мохів, що вкривають лавові поля, колір карликових берізок і трав, які ростуть на схилах. Аби вулканічні ґрунти набули родючості, потрібен довгий, дуже довгий термін… А розбавляють це чорно-зелене царство поля бузкових люпинів та крихітні острівці різноманітних північних квітів, що відчайдушно чіпляються за життя й поспішають скористатися можливостями, які їм надає коротке й не надто щедре північне літо.
1 / 10
2 / 10
3 / 10
4 / 10
5 / 10
6 / 10
7 / 10
8 / 10
9 / 10
10 / 10
Скажімо, білий колір в Ісландії теж присутній, і не лише взимку, коли, ясна річ, увесь острів накриває снігова шуба неабиякої товщини, а й влітку. Білий — це колір льодовиків і водоспадів. Є й синій, колір фіордів і гірських вулканічних озер, але милуватися цим кольором можна тільки за гарної погоди. Є ще блакитний і жовтий — це кольори мінеральних відкладень навколо гейзерів і термальних джерел. А ось природного червоного кольору я в Ісландії так і не побачив, хоча місцеві жителі люблять фарбувати в нього будинки.
Вівці, конячки та інші місцеві жителі
За моїми спостереженнями, населення Ісландії складається з овець, конячок, ісландців і туристів. Почнемо з овець… Зрозуміло, що спочатку їх на острові не було. Овець в Ісландію завезли вікінги під час освоєння острова в IX — X століттях. Був момент, коли вівці ледь не вимерли… Це сталося під час катастрофічного виверження вулкана Лакі, 1783 року. Виверження тривало 8 місяців, і за цей час вулкан, що розбурхався, викинув в атмосферу близько 8 мільйонів тонн фтористого водню і приблизно 122 мільйони тонн діоксиду сірки. Отруйний туман, що дістав назву «Лиха в тумані», поширився поверхнею Ісландії, спричиняючи кислотні дощі, знищуючи дерева і чагарники.
Унаслідок загибелі сільськогосподарських рослин від голоду та хвороб тільки в одній Ісландії загинуло близько 60 % домашньої худоби та понад 10 000 людей — тобто, п’ята частина тодішнього населення. Але і люди, і тварини все-таки вижили, і на сьогодні на кожного ісландця припадає півтори вівці, яких не дарма вважають гордістю країни. Ісландські вівці — дрібні, але спритні, і при цьому дуже продуктивні. Вони ледь не вдвічі менші за овець великих європейських порід, а от вовни дають стільки ж або навіть трохи більше! Місцева баранина — пісна, але соковита і дуже смачна, а страви з баранини присутні в меню практично будь-якого пристойного ресторану. Усе літо вівці проводять на волі, на гірських лугових випасах. Зазвичай у вівцематки народжується два ягнята, ось вони і скачуть по схилах трійками, як винищувачі «Зеро» над Перл-Гарбором. За такого способу життя не зажирієш! Ну а восени пастухи на ісландських конячках збирають великі отари і заганяють їх у спеціальні сортувальні загони. Там господарі овець розбирають їх за приналежністю і відправляють на зимові квартири.
1 / 2
2 / 2
Коні ісландської породи заслуговують на окрему розповідь. Вікінги завезли їх на острів приблизно тоді ж, коли і овець, і, оскільки драккари і кнорри не вирізнялися особливою вантажопідйомністю, переселенці брали з собою найдрібніших конячок. Так ця їхня властивість і закріпилася в поколіннях: ісландський кінь, звісно, більший за поні, але істотно дрібніший за будь-яку континентальну породу. А ще ісландські конячки вирізняються довгими гривами, чубчиками і довгим пухом, що покриває все їхнє тіло взимку.
Ісландська порідна лінія — дуже чиста: 982 року було ухвалено закон, що забороняє ввезення коней з континенту (щоб уникнути завезення сапу та інших заразних хвороб), і він діє донині. Для будь-якого ісландського коня подорож на материк стає дорогою в один кінець: зворотний шлях йому суворо заборонений. Популярність цієї породи в Європі дійсно дуже велика і продовжує зростати: поголів’я коней в Ісландії становить 80 тисяч, а в Європі — 100 тисяч, причому 50 тисяч проживає тільки в одній Німеччині. Популярність ісландським коникам забезпечують їхня витривалість, поступливість, дружелюбність і здатність до навчання різних трюків та алюрів.
1 / 3
2 / 3
3 / 3
Чим ще займаються ісландці крім вівчарства і конярства? Природно, рибальством і переробкою риби. За обсягом продукції рибної промисловості з Ісландією може змагатися хіба що Норвегія, а неподалік від узбережжя вішала з в’яленою тріскою становлять звичний елемент пейзажу. Промисловості в Ісландії практично немає, за винятком виробництва алюмінію. А чому б його, власне кажучи, не виробляти: сировина є, а електрика — мало не дармова. Ще недавно тваринництво, рибний промисел і виробництво алюмінію становили основу життя в Ісландії, але останніми роками головним сектором економіки стає туризм. У Рейк’явіку, за суб’єктивними відчуттями, на кожного ісландця на вулиці припадає по парі туристів. Відрізнити перших від других дуже непросто: всі вбрані по-спортивному, в мембранні куртки і трекінгові черевики… Але якщо ви бачите людину, в якої під курткою вдягнуто в’язаний вовняний светр з національним візерунком і традиційну в’язану шапочку, то можете бути певними, що перед вами — гість острова, при цьому не надто бідний: речі ручного в’язання з вовни тих самих знаменитих ісландських овець коштують у крамницях стільки, що здається, ніби вони зроблені з того самого золотого руна, за яким плавав Ясон на «Арго».
А ось Рейк’явік на мене враження не справив. Якийсь він дуже провінційний і націло туристоорієнтований. Кажуть, самим ісландцям це теж не подобається, але що робити — попит породжує пропозицію, ось і з’являються цілі вулиці, що складаються з одних кафе і магазинів із сувенірами. Дивитися ж у Рейк’явіку нема на що, і єдиною гідною визначною пам’яткою мені здалася незвичайна лютеранська церква Хатльгрімскірк’я, схожа не те що на замок казкового чаклуна, а й не те що на гігантський сталагміт.
За задумом її автора, архітектора Гудйоуна Самуельсона, форма церкви мала символізувати виверження вулкана. Споруджували будівлю 40 років, з 1945 по 1986 рік. Перед церквою — статуя Лейфа Ерікссона, сина Еріка Рудого, вікінга, який, як вважається, відвідав Америку за 5 століть до Колумба. Хто не вірить — може почитати «Фантастичну сагу» американського фантаста Гаррі Гаррісона. Якщо не читали — точно отримаєте задоволення! До речі, ви звернули увагу, що прізвище Лейфа, сина Еріка — Ерікссон? Так от, в ісландців немає прізвищ, як то кажуть, «від слова зовсім». Замість них використовуються патроніми. Береться ім’я батька, і додається «-сон» (якщо йдеться про сина) і «доттур» — якщо про доньку. Як ісландці розбираються у величезній кількості людей, у яких збігається і ім’я, і патронім, відомо тільки самим ісландцям.
