Початок 70-х: занепад і смерть класичних маслкарів у США

Надпотужні дорожні автомобілі, що з’явилися наприкінці 50-х років, просто підірвали американський ринок у другій половині 60-х, коли маслкари були доступною для багатьох мрією. На жаль, їхній вік був недовгим. Давайте розбиратися, чому.

Якщо ви читаєте нас недавно, то перед тим, як занурюватися в безодню смутку, радимо надихнутися попередніми публікаціями з історії маслкарів:

• Зародження сегмента маслів у 50-х;
• Масли першої хвилі;
• Перший рік розквіту в 1968-му;
• Останні роки розквіту в 1969-му і 1970-му.

Причини трагедії

Початок 70-х ознаменувався заходом Золотої ери американських маслкарів і величезних люксових дорожніх крейсерів. Паливна криза (хоча справа не тільки в ній), посилення екологічних норм, вимоги безпеки, що зростають, укупі зі страховими внесками, що різко підскочили, не могли не позначитися на автомобільному ринку Америки.

На фото: Ford Torino 1969

Покупці в контексті зростання цін на бензин більше не могли собі дозволити експлуатацію багатолітрових ненажерливих машин, а нові страхові тарифи і зовсім поставили хрест на їх рентабельності.

Якісь моделі і припинили своє існування, а продуктова лінійка, що прийшла на зміну дорожнім монстрам минулих років, нагадувала лише тьмяну тінь легенд другої половини 60-х.

На фото: Dodge coronet 1968 року

Можна виділити кілька основних тенденцій занепаду американського автопрому. Віддача моторів свідомо зменшувалася за допомогою зниження компресії і встановлення менш продуктивних вузлів (впускних і випускних колекторів, карбюраторів, ГБЦ). Нові стандарти безпеки (Federal Motor Vehicle Safety Standards) вимагали від виробників встановлення більш масивних бамперів і посилення несучих елементів кузова, що внаслідок збільшеної маси також негативно позначалося на динаміці. Плюс до всього високофорсовані автомобілі другої половини 60-х зарекомендували себе як вкрай небезпечний транспорт, що неминуче позначилося на величині страхових внесків.

На фото: Plymouth belveder 1967 року

Подібні реалії, так чи інакше, позначилися на всіх сегментах автомобільного ринку, але шансів на виживання у «чесних» маслкарів просто не було. Покупці в масі своїй віддавали перевагу компактним моделям внутрішнього ринку, а також імпортним малолітражкам, які за показниками економічності були набагато вигіднішими за «американців».

Реакція «Великої трійки» і ускладнення ситуації

Першою ознакою занепаду можна вважати те, що 1971 року General Motors і Chrysler Corp. почали «переводити» свої відомі за минулими роками мотори під використання бензину з нижчим октановим числом. Того ж року GM радикально змінив свою рекламну політику: дещо завищені показники моторів минулих років змінилися максимально наближеними до реальності цифрами потужності та крутного моменту дефорсованих двигунів. Від цього падіння потужносних характеристик візуально виглядало і зовсім гнітюче.

До 1972 року «Велика трійка» повністю перейшла на низькооктанове паливо. А в 1973 році Організація країн-експортерів нафти (OPEC) різко скоротила обсяги нафти, яку поставляють у США, що викликало повноцінну енергетичну кризу в країні. І тут населенню стало вже зовсім не до маслкарів. Останнім цвяхом у труну американської могутності став закон 1978 року, що встановлює норми щодо максимально допустимої середньої витрати палива для серійних автомобілів (CAFE).

Пішли, щоб не повернутися

Як це позначилося безпосередньо на модельному ряду автогігантів із Детройта? До 1975 року зі сцени зникла більшість біг-блоків, а забуттю були віддані такі ікони минулих років, як Buick GS, Chevrolet Chevelle SS, Dodge Charger R/T, Dodge Super Bee, Ford Torino Cobra, Mercury Cyclone Spoiler і Plymouth GTX. Pontiac GTO криза також не пощадила: легендарний маслкар перетворився на трохи дорожчу комплектацію середньорозмірного Pontiac Ventura, а пізніше і зовсім зник з лінійки GM. Plymouth Road Runner 1975 року вийшов вельми невиразним і мав мало спільного з дорожнім монстром 1968 року.

На фото: Plymouth Road Runner

Ті, що вижили

У сегменті понікарів після 1974 року залишилися лише Chevrolet Camaro, Pontiac Firebird другого покоління і Ford Mustang. У 1971-1973 роках Mustang відчутно додав у вазі, а згодом зазнав радикального ребрендингу, скотившись у сегмент економічних компактних автомобілів з деяким нальотом розкоші. Ford намагався хоч якось виправити ситуацію за допомогою опціонального п’ятилітрового 302-го мотора, але належного ефекту це не мало.

Однак не все було настільки плачевно в середині 70-х. Незважаючи на гнітючі тенденції на ринку, з’являлися порівняно потужні моделі зі смолл-блоками під капотом. Віддача цих моторів була зовсім не такою значною, як раніше, але їх встановлювали в автомобілі, які коштували набагато менше, ніж у 60-х просили за середньорозмірні маслкари.

Так, наприклад, Plymputh Duster 340 і Dodge Demon/Dart Sport 340 1971-1973 років випуску могли похвалитися 240 «кобилами», знятими з 5.5-літрових моторів, і доволі агресивним дизайном.