Gaznaauto Сайт про автомобили
Наймасовішим радянським повнопривідним армійським повнопривідним автомобілем двотонного класу була вантажівка ГАЗ-66 з кабіною над двигуном, у якій на той момент втілилися передові для вітчизняної автомобільної промисловості конструктивні рішення. Протягом більш ніж чотирьох десятиліть вона існувала в прототипах і в трьох серійних поколіннях із численними виконаннями.
Двовісний всюдихід ГАЗ-66 підвищеної прохідності з усіма односхилими колесами, який отримав офіційний статус легкого військового автомобіля-тягача та прозваний у народі «Шишигою», був пристосований для роботи на всіх видах доріг і на місцевості, а також для перевезення всіма видами наземного, водного та повітряного транспорту.
До 1990 року на всіх версіях встановлювали 115-сильний бензиновий двигун V8 Заволзького моторного заводу, оригінальну суцільнометалеву кабіну з підвісним спальним місцем, що відкидалася вперед, гідропідсилювач рульового механізму, гіпоїдні головні передачі, міжколісні кулачкові диференціали підвищеного тертя і централізовану систему зміни тиску повітря в шинах. ГАЗ-66 вирізнявся компактністю, легкістю керування, достатньою стійкістю на шосе і на бездоріжжі, а також найвищою на той момент прохідністю.
Попередники ГАЗ-66 (1958-1963 рр.)
Перші прототипи ГАЗ-66 вже містили всі конструктивні рішення, стилістичні напрямки і комплектацію майбутніх масових вантажівок, зокрема систему регулювання тиску в шинах. Виняток становили два плоских лобових скла кабіни з гнутими боковинами в стилі вантажівок ГАЗ-53 і дерев’яна вантажна платформа від ГАЗ-51А.
До перехідних прототипів належали машини з суцільнометалевими кузовами, передньою лебідкою, світломаскувальними фарами і шасі ГАЗ-66Ф для встановлення кузовів-фургонів, але переднє панорамне скло і специфічне переднє облицювання з восьми вертикальних повітрозабірних прорізів ще довго зберігалися.
На початку 60-х було побудовано дослідний зразок авіадесантованого автомобіля ГАЗ-66Б для радянських Повітряно-десантних військ (ПДВ), який не мав аналогів у світі.
Перше покоління ГАЗ-66 (1963-1968 рр.)
Складання автомобілів першого покоління почалося в листопаді 1963 року, а серійне виробництво розгорнулося в липні 64-го. На цих машинах не було системи регулювання тиску в шинах, але вони зумовили загальну концепцію, параметри і зовнішність усіх наступних варіантів.
Базовим був багатоцільовий ГАЗ-66 із плоским лобовим склом, вузькими вертикальними кутовими кутовими віконцями в бічних стійках кабіни і тентованою суцільнометалевою бортовою платформою з дерев’яними бічними надставками.
Варіант ГАЗ-66А відрізнявся передньою 3,5-тонною лебідкою з приводом від коробки відбору потужності. Версії 66Е і 66АЕ забезпечувалися екранованим електрообладнанням. У середині 60-х ці вантажівки стали надходити в збройні сили країн «соцблоку».
До цього періоду належав початок широкого застосування на ГАЗ-66 спеціальних військових кузовів-фургонів різних видів, конструкцій і призначення. На той час найвідомішими були полегшені каркасно-дерев’яні конструкції КУНГ-2М, у спадок від ГАЗ-63 було отримано подовжений деревометалевий кузов КФ-1М, а наприкінці цього періоду з’явилися перші дослідні безкаркасні фургони серії К-66.
У 1964 році було зібрано пробну партію авіадесантованих автомобілів ГАЗ-66Б, а дрібносерійне виготовлення почалося в 66-му. У радянських ВДВ вони служили для перевезення особового складу, буксирування легких знарядь і встановлення різних надбудов, а також були пристосовані до транспортування на військово-транспортних літаках і десантування як посадковим, так і парашутним способом із використанням спеціальних парашутно-десантних платформ із повітряними амортизаторами.
Їхньою головною конструктивною особливістю була кабіна, що розбиралася, з брезентовим верхом і відкидною віконною рамою, складними спинками сидінь і телескопічною рульовою колонкою. Металева вантажна платформа забезпечувалася знімними арками і тентом. Загалом це була невелика і непомітна армія, якої не мали збройні сили інших країн.
Друге покоління ГАЗ-66 (1966-1984 рр.)
Основою другого покоління були два найпоширеніших ГАЗа-66 масового виготовлення з регулюванням тиску повітря в шинах і переднім облицюванням із дев’ятьма вертикальними прорізами, які залишалися у виробництві протягом 18 років.
Основою нового покоління були бортові машини ГАЗ-66-01 без лебідки і ГАЗ-66-02 з передньою лебідкою, що застосовувалися для буксирування легких причепів, гармат і монтажу різних кузовів і надбудов. У 80-ті на них стали монтувати нові світлові прилади і колеса з нероз’ємними ободами. На їхній базі збирали екрановані версії 66-04 і 66-05, а спрощене шасі подвійного призначення 66-06 слугувало для встановлення типових кузовів без приводу робочих органів.
У цьому сімействі вперше було створено велику експортну програму з 12 версій ГАЗ-66, що відповідали умовам збройних сил іноземних держав, які перебували в різних кліматичних зонах. Крім того, автомобілі доопрацьовували відповідно до технічних вимог покупців щодо оздоблення кабін, встановлення зручніших органів управління, застосування інших світлових приладів, коліс і шин, герметизації електрообладнання тощо.
З кінця 60-х роль основних армійських фургонів на базі ГАЗ-66 стала поступово переходити до типових безкаркасних кузовів серії К-66 з панелями з тришарового пінопласту, металевою обшивкою і підлогою з соснових дощок.
Кузови випускали в чотирьох варіантах із різними параметрами і ступенями міцності, кількістю і розташуванням вікон, дверей і люків: високий кузов К-66В, низькопрофільний К-66Н, низький К-66ДС на шасі ГАЗ-66Б, яке десантується, і міцніший каркасно-металевий фургон КМ-66. У 1977 році до них приєднався універсальний каркасно-металевий фургон КУНГ-66 другого покоління.
Третє покоління ГАЗ-66 (1985-1999 рр.)
До цього покоління дедалі виразніше стали проявлятися недоліки і дефекти автомобілів ГАЗ-66 попередніх сімейств. Для їх виправлення в 1985-му завод перейшов на 120-сильні версії вантажівок ГАЗ-66-11 і 66-12 з дрібними доопрацюваннями, що зовні відрізнялися повторювачами покажчиків поворотів на боковинах кабіни і укрупненими передніми надфарниками.
На початку 90-х для Російської армії і МНС були використані рядові вантажівки ГАЗ-66-11/12 для випробування їх на парашутне десантування з великих військово-транспортних літаків зі скиданням машин з висоти 2,5 кілометра.
Паралельно випускалася екранована пара ГАЗ-66-14/15, яка проходила випробування на підмосковному полігоні в Бронницях для вивчення перспективних населених армійських кузовів із засобами захисту і життєзабезпечення.
На початку 90-х на модернізованому варіанті ГАЗ-66-16 вантажопідйомністю 2,3 тонни з лебідкою застосовувалися 125-сильний двигун, доопрацьовані гальма, радіальні шини з високим всюдихідним протектором і рівна вантажна платформа. Він пройшов цикл військових випробувань, але ні у війська, ні у виробництво не надійшов.
На той час у хаосі неясних років колись струнка і велика гама вантажівок ГАЗ-66 стала стрімко розсипатися. Непомітно поріділи і незабаром зникли російські військові замовлення, але останніми виявилися нечисленні експортні модифікації для країн з помірним і тропічним кліматом у восьми різних варіантах.
У ті ж часи були створені дослідні зразки армійських вантажівок ГАЗ-66-41 без підкачки шин, зате оснащених дизелями повітряного охолодження потужністю 85 к.с., які за ліцензією збирала німецька компанія Deutz. Ця занадто важка і малопотужна машина не відповідала російським військовим вимогам, що призвело до розробки наступного варіанту.
Ним став дрібносерійний 2,3-тонний дизельний варіант ГАЗ-66-40 із системою підкачки шин і ліцензійним дизельним двигуном у 116 к.с. з турбонаддувом і системою охолодження повітря наддуву. Смертний вирок йому винесло рішення про припинення складання нерентабельних і занадто дорогих німецьких дизелів.
Останній ГАЗ-66 було складено 1 липня 1999 року. Загалом ці вантажівки було виготовлено в кількості 966 тисяч екземплярів. Встановлення на них військових кузовів і обладнання тривало до середини 2000-х років.
На заголовній фотографії — безкапотна армійська вантажівка ГАЗ-66, яка першою серед автомобілів отримала Знак якості 29 листопада 1969 року.
