Справжня тура: автомобіль-амфібія ВАЗівської розробки

На військово-промисловий комплекс СРСР працювала вся величезна країна. Саме тому запуск сучасного і потужного автозаводу в Тольятті викликав інтерес у військових, які розглядали ВАЗ і як можливого виробника продукції для «оборонки».

Додатковий пункт ТЗ

Вазівці почали опрацювання військової теми з того, що ознайомилися з чужим досвідом, вирушивши до Ульяновська, де давно випускали автомобілі військового призначення. Крім того, на ВАЗі вивчили й актуальні моделі спеціалізованих позашляховиків для військових, випущені в інших країнах. Уже на початку 1971 року зовнішність майбутнього автомобіля було опрацьовано в загальних рисах.

Але в момент початку робіт за конкретним технічним завданням від замовника з’ясувалося, що радянським військовим потрібен автомобіль, який зможе не тільки їздити, а й плавати! Здатність подолання водних перешкод на той час вважалася великою перевагою для «пройдисвіта». Однак ще на ранніх етапах роботи над проектом стало зрозуміло, що в умовах конвеєрного виробництва ВАЗу збирання автомобілів такого типу на одній лінії з іншими моделями ВАЗу неможливе, оскільки силовий агрегат на звичайних машинах монтується знизу, а в амфібії дно має бути закритим.

До початку 1973 року фахівці заводу спільно з військовими визначили важливі для амфібії параметри: максимальну ширину подолання водної перешкоди, швидкість руху на воді, висоту хвилі і швидкість течії. Специфічні вимоги до ремонтопридатності відразу наклали свій відбиток на зовнішність майбутньої машини — панелі кузова виходили максимально плоскими і з мінімумом переходів. Крім того, серед обов’язкових вимог з метою зменшення габаритної висоти автомобіля була і можливість демонтажу тенту і рамок дверцят, а також вітрове скло, що відкидається на капот (як у інших військових машин).

Цікаво, що у відкритому листуванні майбутня амфібія іменувалася «автомобілем для мисливців і рибалок», а доступ до матеріалів щодо неї мало обмежене коло заводчан. Після узгодження тактико-технічного завдання, затвердженого Міноборони і Мінавтопромом, конструктори розпочали роботи над проектом «водоплавного» ВАЗа під кодовим шифром ОКБ «Река». Ескізний проєкт був розглянутий на пленумі Міноборони наприкінці 1974 року, а ось технічний проєкт військові розглянули тільки через два роки. На ВАЗі тим часом займалися пошуковими роботами, підсумком яких стала пара повнорозмірних дерев’яних макетів.

Хід роботи

Характерна особливість моделі — простий, але абсолютно «цивільний» дизайн, який ніяк не вказував на подвійне призначення автомобіля. Іншими словами, амфібія зовні абсолютно не справляла враження транспортного засобу, здатного триматися на воді. Виходячи з вимог замовника і традицій «джипобудівництва» тих часів, інтер’єр амфібії було виконано в максимально простому і навіть примітивному ключі. Ніяких оббивок, суцільнометалева панель приладів — салон вийшов невигадливим, як саперна лопата. До речі, цей шанцевий інструмент теж мав входити в комплектацію автомобіля.

Технічною основою для амфібії мали стати агрегати майбутньої Ниви, над якою в той час також працювали на ВАЗі. Однак з урахуванням функціонального призначення автомобіля, трансмісія, за винятком заднього моста, мала опинитися всередині кузова, а передня підвіска при цьому ніби охоплювала передню частину днища зовні. Для того, щоб кузов вийшов водотоннажним, деталі трансмісії та ходової частини в зоні входження в кузов були герметизовані спеціальними панчохами.

У «плоскопаралельному» інтер’єрі амфібії вгадуються багато деталей салону Ниви

Уже на ранніх етапах чимало деталей зі зрозумілих причин використовували від іншої військової техніки, що забезпечило б у підсумку серійній машині максимальну уніфікацію. За техзавданням автомобіль мав перевозити, зокрема, і причепи, для чого ззаду передбачили уазівський тягово-буксирний пристрій. Були потрібні й інші нестандартні для звичайних позашляховиків рішення. Наприклад, глушник було виведено не ззаду, а спереду, а зовнішній діаметр коліс для поліпшення «плавучості» з «нивівських» 6,95-16 збільшили до 8-16, що вимагало виготовлення спеціальних шин Влі-6 з шириною протектора 205 мм.

Автомобілі перших серій легко впізнати за «пухкими» шинами

Цікаво, що рух на плаву здійснювався за рахунок цих самих коліс, а не гребного гвинта. Для машини, яка більшу частину часу мала все-таки їздити, а не плавати, це було доцільним рішенням. У перші ж хвилини випробувань автомобіля на заводському треку стало зрозуміло, що через відсутність припливу повітря перед радіатором двигун моментально перегрівається. Довелося виконати в кузові додаткові вентиляційні отвори. Тому повітря під час їзди по суші надходило спереду, як на звичайних машинах. Перед тим, як вирушати вплав, повітрозабірник необхідно було закривати спеціальною відкидною кришкою, яка з’явилася в процесі доведення ходових зразків, а на машинах першої серії з «кустарною» вентиляцією за потреби перед спуском на воду отвір закривали номерним знаком із гумовою прокладкою!

Випробування на життєздатність

Під час випробувань було виявлено й інші недоліки — наприклад, погана оглядовість через відсутність бічних вікон у задній частині тенту. Незважаючи на те, що амфібії з керованими колесами вважаються найбільш неповороткими з «водоплавних», вазівські прототипи виявилися напрочуд маневреними не тільки на суші, а й на воді! Крім того, перевірка автомобілів «у справі» показала, що їхня прохідність вища від усяких похвал — у багатьох дисциплінах (наприклад, під час руху сипучим піском) амфібія легко і невимушено «обробляла» навіть УАЗ! До того ж, вазівська машина зберегла і характерну для звичайної Ниви здатність до «динамічного подолання перешкод» — простіше кажучи, підвіска давала змогу рухатися важкими ділянками на повному ходу.

На жаль, під час випробувань конструктори зіткнулися з тим, що навіть доопрацьована система охолодження двигуна працює на граничних режимах, тобто мотор майже перегрівається. Ще сумніше в температурному відношенні була ситуація з агрегатами трансмісії, розташованими всередині кузова. Через відсутність припливу повітря і обдування коробка передач, «роздатка» і редуктор переднього моста дуже швидко розжарювалися до граничних температур, що загрожувало їхнім неминучим виходом з ладу. До того ж, для машини такого призначення (і з таким розміром коліс) агрегати «Ниви» виявилися слабенькі за запасом міцності.

Перевірка на плаву була для тольяттинських інженерів новим видом випробувань