Gaznaauto Сайт про автомобили
У попередніх п’яти статтях ми докладно розповідали про постачання до Радянського Союзу за часів Великої Вітчизняної війни цілої армії заіжних джипів і армійських вантажівок, які зіграли свою важливу роль у наближенні Дня Перемоги. Але мало хто знає, що за договором ленд-лізу разом із ними в невеликих кількостях надходила маловідома важка автотехніка для виконання спеціальних завдань — від евакуації бойових машин до швидкісного доставлення танків шосе.
Під час Другої світової виробництвом спеціальних військових автомобілів та їх постачанням за ленд-лізом союзним країнам, включно з СРСР, займалися не більш ніж десяток американських компаній і одна британська. Завдяки їхнім розробкам у військах з’явилися надважкі вантажівки, повнопривідні сідельні та поодинокі тягачі високої прохідності, а також ремонтні та евакуаційні машини, яких до того не було в жодній країні світу. З цього достатку оберемо автомобілі, що надходили до Радянського Союзу.
Армійські позашляхові близнюки Autocar
З початку ХХ століття фірма Autocar («Отокар») випускала звичайні вантажівки і лише в 1941-му всерйоз зайнялася військовою технікою. Сферою її діяльності стали повнопривідні машини напівкапотного компонування із задніми двосхилими колесами, що служили для буксирування напівпричепів і паливних цистерн. Першими в ленд-лізівських поставках промайнули сідельні тягачі U7144Т з 112-сильним бензиновим мотором і незграбними формами короткого капота.
Уніфікований з ними довгобазний варіант U8144Т застосовували для буксирування спеціальних напівпричепів з інженерним обладнанням, понтонами і металевими секціями збірно-розбірних мостів. Його особливостями були штатна лебідка і місткий ящик між кабіною і сідельним пристроєм, в якому знаходилися інструменти і пристосування. До Червоної армії надійшли 42 машини U7144T і U8144Т.
«Бульдоги» з капота: важкі військові машини Mack
З перших років існування фірма Mack («Мак») входила до кола найбільш важливих постачальників військових автомобілів, які з часів Першої світової війни за праскоподібну форму передка, присадкувату поставу і широко розставлені колеса отримали прізвисько «Бульдог», яке уособлювали фігурки на капоті.
У 1941-му на невдалому тривісному шасі Mack ЕХ-ВХ для автоцистерни на 18 тисяч літрів і танковоза народилася перша воєнізована вантажівка Mack 10-тонної армійської серії NR (6×4). До кінця війни було побудовано 16,5 тисяч машин цієї гами в 20 виконаннях — від NR1 до NR20. Це були найпотужніші бортові машини для перекидання дорогами загального користування великих військових формувань, перевезення військових вантажів і буксирування гармат масою до 15 тонн.
Конструктивно всі вони були уніфіковані одна з одною і відрізнялися типами кабін і кузовів. На них встановлювали власний рядний шестициліндровий 8,5-літровий дизель ED потужністю 123 і 131 к.с. з безпосереднім уприскуванням палива. До складу трансмісії входили однодискове зчеплення, десятиступінчаста коробка з двома передачами заднього ходу і подвійні головні передачі.
Наприкінці 1942 року ленд-лізовські поставки «Маків» в СРСР почалися з переходом на нову довгобазну вантажівку NR9 з п’ятиметровою колісною базою. Її особливостями були відкрита кабіна, тентовані дерев’яно-металеві кузови з надставними ґратчастими бортами і поздовжніми відкидними лавами, а також усі односхилі колеса з шинами різних розмірів (передні і задні — 24 і 20 дюймів відповідно).
У 1943-му до складу чергових партій увійшли спрощені автомобілі NR14 і NR15 з механічною частиною і кабіною від моделі NR9, а також з укороченою до 4,4 метрів базою і задніми двосхилими колесами. Один від одного вони відрізнялися варіантами кабін і деревометалевих вантажних платформ.
У розпал війни компанія Mack налагодила випуск 7,5-тонних артилерійських тягачів серії NO (6×6) для буксирування важких артсистем і перевезення в укороченому бортовому кузові з поздовжніми сидіннями бойового розрахунку, амуніції та двох «запасок». Машини обладнали 157-сильним бензиновим двигуном, п’ятиступінчастою коробкою передач, подовженою і розширеною відкритою кабіною з кулеметною туреллю і передньою 18-тонною лебідкою.
У Червону армію і в радянські транспортні організації надійшла 921 вантажівка Mack NR плюс 14 тягачів NO6.
Важкі військові автомобілі Mack NR/NO, що збереглися досі, — важкі військові автомобілі Mack NR/NO
«Діаманти» на війні: армійські автомобілі Diamond T
Дивна марка відомих американських вантажних автомобілів Diamond T («Даймонд Т») складалася з популярного найменування «Діамант» і першої літери прізвища підприємця Чарльза Тілта.
Під час війни ця фірма випускала чотиритонні армійські вантажівки серії Т-967/968, але до ленд-лізівських поставок до СРСР вони не входили. Виняток становили 20 самоскидів Т-972 (6×6) з трикубовими кузовами, побудовані на 106-сильному вантажному шасі Т-968.
З 1940 року до військової програми компанії Diamond T входили 12-тонні баластні тягачі серії М20 (6×4), що буксирували низькорамні багатоколісні причепи вантажопідйомністю до 52 тонн, на яких дорогами з твердим покриттям оперативно перекидали середні та важкі танки разом із екіпажами і боєкомплектом.
Базовий тягач Т-980 оснащували шестициліндровим дизельним двигуном Hercules (13,4 л, 185 к. с.), механічною чотириступеневою коробкою передач із триступеневим редуктором і лебідкою центрального розташування з виведенням троса назад або в обидва боки.
Модернізований варіант Т-981 відрізнявся додатковим виведенням троса лебідки вперед — через отвір у лівій частині бампера з напрямними роликами.
На обох машинах стояли тримісні суцільнометалеві кабіни з люком у даху або відкриті з місцем для кулемета, а також сталеві коробчаті кузови для перевезення баласту і бойового розрахунку. У складі автопоїздів їхня швидкість не перевищувала 26 км/год.
Збережені досі баластні тягачі Diamond T-980/981
До кінця війни компанія Diamond T зібрала 6,5 тисячі тягачів серії Т-980/981, з них до Червоної Армії надійшов 471 автомобіль і 531 стандартизований тривісний причіп М9.
Federal і REO: ленд-лізівські сідельні тягачі
До початку Великої Вітчизняної в Червоній армії сідельні тягачі з важкими напівпричепами не застосовували, тому в ленд-лізівських поставках цій досить простій техніці приділяли особливу увагу.
З 1942-го порівняно невелика, але престижна компанія Federal («Федерал») випускала багатоцільовий військовий сідельний тягач моделі 604 (6×4) з шестициліндровим дизелем Cummins у 130 сил і передніми пневматичними амортизаторами. Він застосовувався у складі автопоїздів повною масою до 42 тонн і буксирував 20-тонні бортові напівпричепи або низькорамні трейлери для транспортування гусеничної техніки і паливних цистерн. До 1944 року «Федерал» зібрав півтори тисячі тягачів моделі 604.
Одночасно фірма REO («РІО») збирала повні копії машин Federal 604, що носили індекс 28ХS . Зовні вони відрізнялися хіба що формою повітряних прорізів на боковинах моторного відсіку. Загалом до Радянського Союзу відправили 234 тягачі обох виробників і 198 напівпричепів до них.
На кінцевій стадії війни випускали ідентичні багатоцільові 7,5-тонні армійські шасі Federal 606 і REO 29XS (6×6) з 180-сильним бензиновим мотором Hercules, які були комбінаціями евакуаційних машин і сідельних тягачів з 18-метровими напівпричепами. Їх зібрали 700 одиниць, з них 14 штук відвантажили в СРСР.
Військова спецтехніка: що таке РЕМ?
З 1943 року в Червону армію надходили американські ремонтно-евакуаційні машини (РЕМ), створені на базі сідельних тягачів і вантажівок з колісною формулою 6×6. Їхнім призначенням було надання допомоги на дорогах, проведення ремонту автобронетанкової техніки в польових умовах і евакуація пошкоджених машин. Всі вони забезпечувалися тягово-зчіпними і підйомно-транспортними засобами, механічними кранами, електрогенераторами і зварювальним обладнанням.
Початок великого шляху: військові евакуатори Kenworth
Сьогодні компанія Kenworth («Кенуорт») є одним із найавторитетніших виробників важких комерційних вантажівок і магістральних тягачів, що уособлюють високу якість і довговічність. А в 40-ті ці якості дали змогу створити найбільш надійні РЕМ.
У 1941-му перший евакуатор категорії М1 був побудований на комерційному шасі Kenworth-570 з суцільнометалевою кабіною і шестициліндровим бензиновим мотором потужністю 145 к.с., п’ятиступінчастою коробкою передач і мостами Timken. У середній частині рами було змонтовано п’ятитонний стріловий кран Gar Wood з ручним приводом робочих органів. У невеликих кількостях машини 570 і 571 відправляли в СРСР.
Красиве ім’я, високе звання: головний евакуатор Другої світової
Одночасно випуском аналогічних РЕМ займалася маловідома компанія Ward LaFrance («Ворд ЛяФранс»), яка взяла за основу 145-сильне шасі Kenworth-570.
Перший варіант 1000/1 М1 забезпечувався закритою кабіною, низькобортною платформою для механічного крана з ручним приводом, передніми буксирними гаками, зварювальними балонами і запасним колесом.
У 1942-му фірма зібрала партію з 365 машин третьої серії 1000/3 М1 на базі Kenworth-571, які призначалися для постачань за ленд-лізом у різні країни, зокрема і в СРСР. Їх пропонували зі стандартними кабінами, правим або лівим розташуванням органів управління і двома прожекторами.
У розпал війни фірма Ward LaFrance на шасі Kenworth-573 почала випуск найпоширенішої РЕМ п’ятої серії 1000/5 М1А1 , у якої нова категорія М1А1 означала перехід на механічний привід робочих органів від коробки відбору потужності автомобіля. До її комплектації входили шеститонний кран, відкрита кабіна з брезентовими фартухами замість дверей і місцем для кулемета, широка решітка радіатора і міцний V-подібний бампер-штовхач.
Компанія Ward LaFrance зібрала близько п’яти тисяч РЕМ двох категорій, з них разом із продукцією фірми Kenworth до Червоної армії був відправлений 101 евакуатор.
Не такі, як усі: британські військові машини Scammell
Важкі армійські тягачі та евакуатори компанії Scammell («Скаммелл») довгий час вважалися технічними реліквіями і однією з легенд британського автомобілебудування.
У 1937-му фірма почала випуск другого покоління танкових сідельних тягачів Pioneer (6×4) з дизелем Gardner на 102 сили і всіма односхилими колесами. Їх застосовували у складі автопоїздів TRMU/30 з 30-тонними напівпричепами і гальмівною системою від тягача, які слугували для перевезення по шосе танків і бронетехніки. Довжина такої системи перевищувала 15 метрів, повна маса — 45 тонн.
У 1939-му на шасі баластного артилерійського тягача Pioneer R100 (6×4) розпочався випуск РЕМ SV/2S із задньою розсувною 2,5-тонною стрілою з приводом від восьмитонної лебідки, які могли переміщати аварійну техніку з дороги на евакуаційний напівпричіп.
Спрощений варіант SV/1S отримав задню кран-балку з Г-подібною стрілою для буксирування автомобілів у піднятому положенні. Усі ці машини в одиничних зразках надходили в СРСР за ленд-лізом.
На заголовній фотографії — найбільш відомий танковий транспортер Другої світової війни, баластний тягач Diamond T-981 для транспортування бронетехніки на багатоколісних причепах.
Усі іноземні міри перераховані за Міжнародною системою одиниць. У статті використано тільки автентичні чорно-білі ілюстрації, натурні кольорові фотографії виконані автором.
