Gaznaauto Сайт про автомобили
Хто зараз одразу згадає хоча б двох-трьох в’єтнамських автовиробників? А хоча б одного? Напевно, таких фахівців мало. А можливо, справа просто у відсутності інформації про в’єтнамський автопром? Теж вірно: якось він не на слуху. І це — сьогодні, коли є Інтернет і всі інші блага цивілізації. А уявіть, як було важко дізнатися щось про в’єтнамський автомобіль десь у 1958-му році. Але ж саме цього року в’єтнамці побудували свій перший легковий автомобіль! Ну, як побудували… І що означає «свій». Тут запитань більше, ніж відповідей, і, найімовірніше, це не просто так. Наприклад, ніхто не знає, що це був за завод, а головне — як пов’язані цей автомобіль, надувні меблі, бамбуковий велосипед і кубик? Але ж вони точно якось пов’язані.
«Великий стрибок уперед» у сусідів
«Великий стрибок уперед» — це назва другого п’ятирічного плану в Китайській Народній Республіці (КНР), який приводився у виконання з 1958 по 1962 рік. Це була велика економічна і соціальна кампанія, яка мала не стільки зробити китайців багатими, скільки змусити повірити весь світ (включно з самими китайцями) в те, що їхня Комуністична партія веде країну правильним курсом. Важливо було показати, що незалежність — це добре, а незалежність від капіталістів — взагалі чудово.
Південний сусід Китаю — В’єтнам — став заздрити тому, що китайці можуть дозволити собі рухатися у світле майбутнє великими стрибками. Ситуація на той час у В’єтнамі була не найприємніша: щойно відгриміла Перша Індокитайська війна, під час якої В’єтнам відвоював незалежність і перестав бути колонією Франції, а сама країна опинилася розділеною річкою Бенхай на дві половини: північну і південну. І хоча ще влітку 1954 року Женевські угоди визнали незалежність В’єтнаму, Лаосу і Камбоджі, всі чекали вільних і загальних виборів, які були потрібні для об’єднання території та закріплення свободи В’єтнаму. США дуже не хотіли мати в цьому регіоні ще одну комуністичну країну, і у що це вилилося в 1960-х, усі, швидше за все, пам’ятають. Заглиблюватися в ці історичні перипетії не будемо, але дуже важливо зрозуміти, навіщо наприкінці 1950-х Північному В’єтнаму так був потрібен свій автомобіль: це було справою престижу і мало б величезне пропагандистське значення.
Тим часом «великий стрибок вперед» у китайців проходив цілком успішно. Саме в цей час у країні з’явилася велика кількість автомобільних підприємств, причому деякі з них працюють донині. І саме 1958-й рік став для китайського автопрому найбільш успішним. 10 березня 1958 року з воріт заводу в Нанкіні вийшла перша вантажівка вантажопідйомністю в 2,5 тонни Yuejin (Юецзінь — «крок вперед», копія нашого ГАЗ-51). У червні 1958 року було створено компанію Nanjing Automobile Works, потім заводи почали будувати по всій країні: у Нанкіні (сьогодні Nanjing Automobile Corporation), Шанхаї (сьогодні Shanghai Automotive Industry Corporation), Цзінані та Пекіні (сьогодні є Beijing Automotive Industry Holding Corporation). Скажемо чесно: в’єтнамцям було чому заздрити. Досвід Китаю потрібно було терміново поширювати на Північний (комуністичний) В’єтнам.
Перший млинець грудкою
Звісно, бути колонією — це не надто велика радість. Але саме Франція дала можливість В’єтнаму познайомиться з автомобілем. Пежо і Сітроени з’явилися в цій країні ще в 1920-х, тож такий-сякий автомобільний досвід у в’єтнамців був. Само собою, досвід ремонту, а не будівництва машин.
Перша Індокитайська війна теж була б неможливою без техніки. І у французів автомобілів вистачало. У в’єтнамців вистачало мужності і вправності брати ці машини в полон, ремонтувати їх і воювати на них проти французів. А оскільки військові дії з боку борців за незалежність були набагато успішнішими за французькі спроби повернути собі колонію, то трофейної техніки ставало дедалі більше і більше. І всю її десь треба було ремонтувати. У цей час по країні з’явилася велика кількість не надто великих підприємств, які займалися ремонтом трофейних автомобілів.
Цікаво, що перша спроба побудувати щось своє була зроблена ще 1950 року, коли з уламків ворожих машин побудували свій автомобіль, який назвали Quốc Tế — «Інтернаціонал». Шкода тільки, що це більше схоже на легенду: немає жодного документального підтвердження того, що ця машина справді існувала. Однак існує розтиражований міф про те, що керівництву країни було так соромно за цю машину, що про неї вирішили нікому не розповідати і єдиний екземпляр просто знищили. Правда це чи ні, ніхто не знає.
Зате дещо відомо про перший легковий автомобіль «власної конструкції», який було випущено 1958-го року. Цей млинець — другий за рахунком — виявився не таким вже зім’ятим, хоча питання до нього є.
З миру по нитці
Базою для майбутнього підприємства став мотоциклетний завод Z157. Тут створили окремий підрозділ, який назвали Chan Thang Factory. Chan Thang перекладається як «перемога» або «тріумф». Однак ні перемоги, ні тріумфу так і не вийшло.
Це підприємство довелося створювати не в найзручніший час. Тривала війна, розруха, не зовсім визначене міжнародне становище — усе це суттєво ускладнило завдання. Взяти хоча б матеріальну базу: звідки брати оснащення, верстати? Все це довелося збирати по всій країні. Трохи краще йшла справа з кадрами. Хоча, як уже говорив, досвід ремонту машин у війну був, але всі ці фахівці були розрізнені по невеликих підприємствах, тому треба було відібрати найкращих. Надавали перевагу брати тих, хто мав профільну освіту, яку можна було здобути у французьких закладах. У підсумку вдалося зібрати штат заводу — близько п’ятисот осіб. Спочатку завод займався ремонтом старих машин, потім на ньому спробували побудувати свій, в’єтнамський. І тут починаються речі, покриті таємницями і загадками.
У 1959-му році в журналі «За рулем» вийшла замітка з гучною назвою «Перший автомобіль вітчизняного виробництва». Йшлося про в’єтнамських товаришів, які все-таки змогли випустити свого первістка. Назвали його так само, як і завод — Chan Thang. Що це був за автомобіль?
У «ЗР» писали: «Перший в’єтнамський легковий автомобіль отримав назву “Тріумф”. За конструкцією він має багато спільного з радянським автомобілем «Волга». На «Тріумфі» встановлено двигун із робочим об’ємом 2,4 л. Кузов п’ятимісний несучої конструкції. За винятком імпортованих з-за кордону шин і двониткових лампочок для фар, всі інші деталі автомобіля виробляються в Демократичній республіці В’єтнам». Ну і, само собою, «Випуск першого автомобіля за ворота заводу викликав, як видно на знімку, гаряче схвалення з боку трудящих В’єтнаму». І поруч знімок, своєю якістю схожий на малюнок. Ох, уже ця дипломатія! Насправді цей Chan Thang і був нашим ГАЗ-21 з мотором об’ємом 2,4 л. Звісно, з відмінностями.
Керуючим заводу на той час був товариш Хо Ман Кханга, головним інженером — товариш Ву Ван Дон. Існує інтерв’ю Хо Ман Кханга, в якому він трохи торкається історії цього первістка в’єтнамського автопрому. За словами керівника заводу, сировиною для виготовлення цього автомобіля слугував перероблений французький металобрухт, що залишився з часів війни. Хо Ман Кханг визнавав, що ця машина — клон 21-ї Волги. Так, довелося попрацювати з кузовними панелями, і в підсумку Chan Thang схожий більше на Чайку, ніж на Волгу, але всередині у нього саме ГАЗ-21. Хо Ман Кханг зізнався, що розібрати Волгу до гвинтика, зробити власні креслення і запустити власне виробництво на заводі так і не змогли через відсутність знань і технічної можливості. У підсумку цей перший в’єтнамський легковий автомобіль так і залишився в єдиному екземплярі. І став потихеньку обростати міфами і легендами.
Наприклад, існує думка, що в основі Chan Thang лежить не ГАЗ-21, а Renault Frégate. Насправді це не так. Пам’ятаєте, що писали в «За рулем» щодо імпорту шин? Цілком імовірно, що йшлося не тільки про шини, а й про колеса в зборі. І, звісно, не про імпорт, а про використання їх на конкретному автомобілі. Вони дійсно схожі на французькі, але Chan Thang — це все-таки Волга, а не Renault Frégate.
А ось ще один міф пояснити складно. Існує стара фотографія, на якій Хо Ши Мін роздивляється плавники чудесного Chan Thang. І на цій же фотографії зазначена ще одна людина — Нгуєн Ман Кханг. І це дивно, тому що прізвище керівника заводу зовсім не Нгуєн, а Хо (імена Ман і Кханг збігаються). Проте в’єтнамські видання стверджують, що на фото зображений саме товариш Нгуєн (у В’єтнамі першим завжди стоїть прізвище, далі — два імені). І додають: Нгуєн Ман Кханг — в’єтнамський конструктор, винахідник та інженер, відомий як Квазар Кханг. У 1964 році він розробив ще один автомобіль під назвою Quasar, який випускався англійською компанією Unipower. А ось це вже цікаво.
Дійсно, Нгуєн Ман Кханг (він же Квазар Кханг) — це дуже відомий дизайнер і конструктор. І він насправді доклав руку до дуже кумедного автомобіля Quasar Unipower City Car. По суті це скляна будка на шасі від Mini з мотором 1,1 л і триступінчастою АКП. Виглядає це диво дуже дико, і ніхто не знає, навіщо його взагалі випускали з 1967 по 1969 рік. Але придумав його все той же Нгуєн Ман Кханг (Квазар Кханг).
Quasar Unipower City Car
Цей його скляний кубик на колесах якось не дуже зайшов (я навіть здогадуюся, чому), але в історії Квазар Кханг все-таки залишився. У майбутньому він став відомим дизайнером надувних меблів. Начебто, смішно, але його компанія стала одним із європейських лідерів у цій галузі. Сьогодні вона називається Fugu Furniture і базується у Франції. А ще Квазар був популяризатором бамбукових велосипедів. Начебто, все непогано, але дещо в цій історії не зростається.
Фотографію з машиною, Хо Ши Міном і Нгуєном-Квазаром зроблено, найімовірніше, наприкінці 1958-го року (або на самому початку 1959-го, але це менш імовірно). Квазар народився 1934-го, тож йому тут має бути 24 роки. Ну, припустімо, він дійсно був дуже талановитим і в цьому віці вже встиг засвітитися з Хо Ши Міном. Але ось біда: Квазара в п’ятнадцятирічному віці відвезли до Парижа вчитися інженерної справи в Національній школі мостів і доріг. Навчався він там до 1958-го року, в 1957-му встиг одружитися з француженкою, але до В’єтнаму він потрапив тільки незадовго до смерті в 2016-му році. Звідки він узявся на фотографії з Хо Ши Міном? Відповіді на це запитання немає. Однак є припущення, що це ще один елемент пропаганди. Мовляв, дивіться, які люди ліпили Chan Thang.
Quasar Unipower City Car
Як я вже говорив, цей автомобіль залишився в єдиному екземплярі. Що стало із заводом, з’ясувати не вдалося. Жодних згадок про нього більше немає. Найімовірніше, наступна війна, важка і затяжна, занапастила і без того не найпередовіше підприємство. Серйозних спроб побудувати власний автомобіль у В’єтнамі більше ніколи не було, хоча складання тих самих Citroеn 2CV там освоїли просто під час війни.
Сучасний автопром В’єтнаму чимось нагадує Північнокорейський: ті самі вельми сміливі спроби скопіювати щось чуже і не сильно при цьому спалитися. Іноді виходить кумедно.
Наприклад, у в’єтнамської компанії VinFast є багато в чому оригінальні конструкції (і багато в чому неоригінальні, взяті у BMW). Що ж, воно й зрозуміло: засновник цієї компанії Фам Нят Вионг колись закінчив у Москві Російський державний геологорозвідувальний університет, а це багато до чого зобов’язує. Продукцію VinFast ми розглянемо якось наступного разу, на сьогодні В’єтнаму поки що достатньо.
Дякуємо за допомогу в пошуку інформації Андрію Тіну, керівнику пабліка «Автомобілі з КНДР та інших екзотичних країн».
