Gaznaauto Сайт про автомобили
Основою цієї статті є рідкісні відомості про маловідомі армійські повнопривідні автомобілі Другої світової, які за обсягами виробництва набагато поступалися масовій продукції провідних заокеанських компаній, яким ми вже присвятили кілька статей. Наші герої не випускалися у великих кількостях і не входили до складу ленд-лізівських конвоїв, але мали оригінальну конструкцію і застосовувалися в особливих військових умовах.
За американською класифікацією ці непомітні і часом поодинокі військові вантажівки, бортові тягачі та евакуатори традиційно входили в категорію типових стандартизованих дво- і тривісних автомобілів. До них належали і всі раніше описані масові машини Studebaker US6, Dodge WC, Chevrolet G4100, GMC CCKW-352/353, International Harvester M-5-6 і багато інших.
Перші повнопривідні та стандартизовані
Народження перших стандартизованих автомобілів з усіма ведучими колесами відбулося 1928-го, коли Квартирмейстерський корпус Сухопутних сил США (Quartermaster Corps, QMC) розпочав створення цілої гами типових капотних машин із корисним навантаженням від 1,25 до 12 тонн, які одночасно збирали на кількох фірмах. До 1934-го QMC зібрав 60 експериментальних автомобілів і бронемашин.
У 1930-ті роки за військовими замовленнями виготовленням одиничної оригінальної стандартизованої автотехніки та трансмісій займалася також відома компанія Marmon-Herrington.
Рідкісні двовісні армійські автомобілі США
Щойно в грудні 1941 року Америка вступила в Другу світову війну, її збройні сили заповнили численні двовісні повнопривідні автомобілі, перероблені зі звичайних пікапів і комерційних вантажівок, за якими послідувала гама автомобілів спеціального призначення.
Невідомі всюдиходи від Дженерал Моторс (1939 — 1944 рр.)
За всесвітньо відомими армійськими вантажівками GMC CCKW-352/353 ховалася невелика гама воєнізованих машин загального призначення вантажопідйомністю від 500 кг до чотирьох тонн. Першими і найпоширенішими були 1,5-тонні капотні вантажівки АСК-352 і АСК-353, уніфіковані з автомобілями CCKW-352/353. Їх зібрали не більше двох тисяч екземплярів.
International Harvester M-3-4 (1941 — 1944 рр.)
У 1941-му після створення пікапа М-1-4 компанія «Інтернешнл Харвестер» представила 1,5-тонну вантажівку М-3-4 з металевим кузовом і двома розмірами колісної бази, зовні схожу на Chevrolet G7100. На ній монтували 88-сильний мотор, п’ятиступінчасту коробку передач і вакуумний підсилювач у приводі гальм. До Військово-морських сил США надійшло 6,5 тисяч таких машин.
Autocar U 2044 / U 8144 (1940-1945 рр.)
На базі своїх армійських сідельних тягачів компанія «Отокар» невеликими партіями збирала воєнізовані вантажівки, фургони та автоцистерни п’яти варіантів. Їх обладнали двигунами потужністю 84-112 к.с., власними коробками передач і задніми мостами з двосхилими колесами, пневматичними гальмівними системами, суцільнометалевими закритими або відкритими кабінами з м’яким верхом.
Oshkosh W709/W712 (1942-1944 рр.)
Сьогодні компанія «Ошкош» міцно утримує провідне місце у світі з випуску потужних автомобільних транспортних засобів, а за часів Другої світової війни вона розпочинала зі складання спеціальних двовісних машин. Першим на світ з’явився аеродромний евакуатор W709 із шестициліндровим мотором у 145 сил, механічним краном і напівпричепом для транспортування пошкоджених літаків. Для 7,5-тонних самоскидів W712 використовувалося 190-сильне шасі W700, на якому базувалися також роторні снігоочисники з додатковими силовими агрегатами в 175 к.с.
«Усі чотири колеса» компанії FWD (1941-1944 рр.)
Світову популярність цій фірмі принесло створення на початку ХХ століття перших працездатних автомобілів із приводом на всі колеса, яким присвоїли абревіатуру FWD (Four Wheel Drive), тобто «чотириколісний привід». До кінця 30-х вона завершила формування всієї своєї програми і була готова почати дрібносерійне виробництво двовісних капотних і безкапотних армійських автомобілів, але військове відомство визнало їх надто складними і дорогими.
Лише в 1943-му компанія FWD отримала дозвіл на випуск чотиритонної капотної 88-сильної вантажівки HA R-1 із задніми двосхилими колесами. Вона отримала бічні фартухи замість дверей і целулоїдні вікна, м’який верх, тентований кузов і передню п’ятитонну лебідку. Особливістю машини була одноступенева ланцюгова передача в роздавальній коробці з блокуванням міжосьового диференціала.
У 1941-1942 роках вивчали можливість застосування рідкісних на той час безкапотних машин FWD з винесеною вперед суцільнометалевою кабіною. Перший довгобазний 138-сильний варіант YU був обладнаний краном із канатним приводом від двох передніх барабанних лебідок. Його випробовували на перевантаженні понтонів, важкого обладнання та укладанні дорожніх плит. Короткий 100-сильний тягач CU виконував функції трелювального трактора.
У 1943-1944 роках фірма FWD виготовляла найвідомішу безкапотну вантажівку SU-COE категорії 5-6 тонн із новим двигуном, усіма односхилими колесами та агрегатами від моделі HAR-1.
Спеціально для підрозділів морської піхоти на укороченій на 10 дюймів базі SU-COE випускали артилерійський тягач SU-COE Special з відкритою двомісною кабіною, двома лобовими стеклами, що відкидалися вперед, коротким металевим кузовом і двома лебідками.
Невідомі тривісні військові вантажівки США
Найчастіше ці автомобілі слугували повнопривідними доповненнями військових програм великих корпорацій, належали до середньої категорії за обсягом виробництва і за ленд-лізом практично не поставлялися. Зазвичай їх одночасно збирали десятки другорядних фірм, що дало змогу створити найбільше сімейство різноманітних армійських машин.
Diamond T-967/Т-968 (1940-1945 рр.)
Наприкінці 1939 року відома компанія «Даймонд Т» виграла конкурс на чотиритонну військову вантажівку і за рік розпочала випуск першого варіанту Т-967 із суцільнометалевою кабіною і кузовом із поздовжніми відкидними лавами. На ньому використовували шестициліндровий двигун на 98 сил, п’ятиступінчасту коробку з прискорювальною передачею, пневматичний привід гальм і задній візок із подвійними головними передачами.
У 1941-му його змінив полегшений автомобіль Т-968 зі 106-сильним мотором (131 к.с. за системою SAE), що зовні відрізнявся передньою лебідкою і новою суцільнометалевою вантажною платформою. У наступні роки його випускали в модернізованих виконаннях Т-968А і Т-968В, які з 1943 року комплектували відкритими кабінами з брезентовим верхом, що давали змогу встановити турель для 12,7-мм кулемета.
На цих шасі монтували евакуаційні машини Т-969А, паливозаправники та інженерні самоскиди Т-972. Обсяг випуску сімейства 967/968 сягав дев’яти тисяч одиниць.
Для перевезення великогабаритного обладнання, понтонів, легких суден, фургонів і встановлення кранів використовувалися спеціальні довгобазні бортові вантажівки і шасі серії Т-970/Т-975.
М ack NM / NO (1940-1945 рр.)
У грудні 1939-го, за два роки до початку випуску задньопривідних вантажівок Mack NR, компанія «Мак» підписала контракт на організацію виробництва шеститонних армійських вантажівок. Так, на початку 1940 року з’явилася серія NM з верхньоклапанним мотором потужністю 159 к.с., п’ятиступінчастою коробкою передач, ведучими мостами з колісними редукторами, горизонтальною «покладеною» за кабіною двобарабанною лебідкою і 22-дюймовими колесами.
До 1945 року «Мак» зібрав 8300 автомобілів гами NM у восьми модифікаціях (від NM1 до NM8), які одна від одної відрізнялися потужністю двигуна (до 170 к.с.), корисним навантаженням, задніми одно- або двосхилими колесами, різними видами кабін, кузовів, лебідок та низкою деталей.
У 1943-1945 роках ці машини стали основою сімейства з двох тисяч 7,5-тонних артилерійських тягачів Mack NO з укороченими кузовами для бойових розрахунків важких гармат.
Непередбачена необхідність: унікальні евакуатори
Друга світова війна несподівано привела Америку до створення принципово нового класу ремонтно-евакуаційних машин (РЕМ), які служили для надання технічної допомоги в польових умовах і евакуації армійської автотехніки. Їх виготовленням займалися десятки дрібних фірм, які збирали РЕМи на тривісних вантажівках зі спеціальним підіймально-транспортним і крановим оснащенням.
Whit e-666 (1941-1945 рр.)
Історія шеститонної армійської вантажівки «Вайт-666» виявилася доволі довгою і плутаною, а зібрані на кількох фірмах машини цієї марки непомітно відрізнялися одна від одної. Спочатку взяти за основу «слабкий» чотириколесник White 950Х6 не вдалося, і тут на сцену вийшла компанія Corbitt, яка проводила випробування своєї нової вантажівки 50SD6. У 1941-му її спішно доопрацювали на «Вайті», встановивши 165-сильний двигун, суцільнометалеву кабіну, нове оперення, потужний бампер, переднє облицювання і плоский радіатор із ґратчастою огорожею.
Тільки з наступного року «три шістки» перетворилися на справжній «Вайт» із силовим агрегатом потужністю 202 к.с., новою чотириступінчастою коробкою передач, головними черв’ячними передачами кожного моста і колісною базою в 4,7 метра. У розпал війни на низці машин з’явилася відкрита кабіна з м’яким дахом, відкидними лобовими вікнами і кулеметною стійкою. Колишню двобарабанну 12-тонну лебідку спочатку змонтували на передку рами, а потім, за зразком вантажівок Corbitt, перемістили за кабіну.
Brockway В-666/ C-666 (194 2- 1945 рр.)
Головною військовою продукцією компанії «Брокуей» були подовжені вантажівки «Вайт-666» з індексом В-666 і колісною базою 5,6 метра, які випускали ще на трьох фірмах. На відміну від базової моделі вони забезпечувалися відкритою платформою зі спеціальним чотиритонним портальним краном для перевантаження понтонів, моторних катерів, мостоукладального та інженерного устаткування, менш потужною передньою лебідкою і міцнішими 14-шаровими шинами.
На шасі В-666 також встановлювали аеродромні паливозаправники, снігоочисники, ремонтно-евакуаційне та протипожежне обладнання. Частка фірми «Брокуей» у їхньому випуску становила 1166 машин. Для монтажу автономних механічних кранів слугувало особливе шасі С-666 з одномісною кабіною.
На заголовній фотографії — повнопривідна армійська ремонтно-евакуаційна машина Diamond T-969А.
Усі іноземні міри перераховані за Міжнародною системою одиниць.
У статті використано тільки автентичні чорно-білі ілюстрації, натурні кольорові фотографії виконані автором.
