Gaznaauto Сайт про автомобили
Як норвежці утримують свої дороги взимку, хто такий «Вікінг», у скільки разів російська зарплата далекобійника менша за фінську і чому наша сфера вантажоперевезень — рай для нероб? Про життя водія «тут» і «там» розповідаємо від першої особи.
Від редакції:
Цей матеріал — друга частина «скандинавського щоденника» нашого автора. Щоб дізнатися про те, як за ніч ганяють фури з рибою з Норвегії до Фінляндії, хто виграє швидкісні заїзди на фурах з поромного порту до міста Падборг та які вантажі в Скандинавії не люблять найсильніше, читайте першу частину публікації.
Зимові норвезькі дороги. і дурні на них
Краса кругом — фьорди, засніжені гори. Праворуч — прямовисна скеля, ліворуч за кволою огорожею — урвище, а внизу хлюпоче море, що ніколи не замерзає. Дороги взимку чистять, але нічим не обробляють — тільки місця автобусних зупинок і підйоми в сильну ожеледицю посипають гранітною крихтою (навесні цю крихту збирають, миють і зберігають до наступної зими, до речі). Кожен водій у Норвегії — коваль свого власного щастя. Бачиш, що слизько — зупинись, одягни ланцюги. При в’їзді до Норвегії кожна вантажівка зобов’язана мати комплект ланцюгів — на тягач із напівпричепом покладено не менше 7 штук. Краще — більше.
«Чорт забирай, що це там на перевалі моргає «аварійкою»? Зрозуміло — черговий «шукач пригод» на двовісному тягачі повис на горі. Зазвичай — це прибалти, поляки і, до санкцій — Молдовани. Дуже не люблять цих новоявлених членів ЄС скандинавські водії.
1 / 2
2 / 2
Фото: Олексій Родін
Щозими норвежці намагаються запровадити закон, щоб не пускати в країну двовісні тягачі, але поки що, на жаль, безуспішно. Добре хоч рибалки у важкодоступних місцях просто відмовляються вантажити двовісники. Відчайдушні хлопці на цих машинах б’ються з природою до останнього — поки всі ланцюги не розірвуть, поки не повідривають крила і ліхтарі — «Вікінга» не викличуть.
«Вікінг» — це такий великий червоний евакуатор, що затягує в будь-яку гору і в будь-яку погоду будь-яку вантажівку. Його послуги коштують абсолютно неймовірних грошей — рахунок іде на тисячі євро. Але тут як ніколи справедлива приказка — час-гроші. Комерсанту, який сидить у теплій Вероні або Барселоні, абсолютно наплювати, що я не можу піднятися на перевал через литовця, який розкорячився на дорозі.
Фото: Олексій Родін
Він чекає на свою найсвіжішу рибу рано вранці в понеділок, а якщо я запізнюся на пором, рибу він побачить тільки вночі у вівторок. Штрафи за запізнення дуже великі, так що, ще раз повторюся, час — гроші.
Закон і звичаї щодо бідолах, які застрягли, суворі. Перший же водій, який під’їхав, не витрачає часу на пояснення і викликає поліцію. Ті швидко приїжджають і вирішують, чи давати горе-водієві посмикатися вперед-назад і звільнити проїзд хоча б однією смугою. Якщо машина повисла наглухо, одразу викликають «Вікінга».
Буває й так, що дорога закрита офіційно, через погодні умови — на Півночі це звичайна річ. Одного разу перед закритим шлагбаумом простояв три дні, попутно відзначивши свій день народження. У такому разі штраф перевізник не платить, а збитки замовників покриває страхова компанія.
Чим відрізняється європейська організація перевезень від російської?
Кожного російського шофера-міжнародника починає трусити при словах «кордон» і «митниця». Відтягавши багато років рибу в Росію і мігрувавши на внутрішньоєвропейські лінії, я зітхнув спокійно — більше ніяких зайвих папірців, пломб і ТІР-карнетів, ніяких безглуздих митних терміналів і багатогодинних черг на кордонах.
Тут, у Європі, все просто — можна не мати взагалі жодних документів на вантаж для перетину кордону, достатньо показати митнику на кордоні надіслану СМСку з номером. Не потрібні десятки і сотні нероб, які друкують і перекладають з місця на місце папірці в офісах.
1 / 3
2 / 3
3 / 3
Фото: Олексій Родін
У нашій фірмі на 25 машин в офісі працює 5 осіб: шеф, три логісти і бухгалтер. Логісти чергують по тижню. У пітерській компанії, де я працював до Фінляндії, на 50 машин — 30 осіб в офісі і 20 осіб у ремзоні.
І кожен вважає себе «білою кісткою», хоче нову Audi, «трійку» в центрі і відпустку на Мальдівах. Де ж тут п’ятдесятьма машинами прогодувати всю цю жадібну ораву нахлібників, якщо в транспорті гроші заробляють тільки, коли машина їде?
Підхід до роботи в цивілізованому світі абсолютно інший — мінімум простоїв. За рік машини проїжджають по 250 тисяч кілометрів, а на третій рік експлуатації машину продають, і нехай з нею потім возиться наступний власник. Солярку в Норвегії ніхто не рахує, за витрату не душиться і не душить нормами водіїв. 40 літрів — так 40, 55 — значить 55, без солярки машина не їде. Відповідно, нікому з водіїв на думку не спаде красти і продавати цю солярку — за це звільняють одразу і без розмов, а світ скандинавських перевізників настільки тісний, що… Ну, загалом, зрозуміло що.
Що в підсумку?
Я навмисно не торкаюся питань зарплати, скажу лише, що, як заробітчанин, я отримую 70% від зарплати фіна, але це втричі, а з нинішнім курсом євро вже вчетверо більше, ніж отримували хлопці, які ходили до Норвегії по рибу на російських машинах. Втім, зараз порівнювати зарплати не дуже коректно, тому що через санкції водії-міжнародники і зовсім сидять без роботи.
Я ж, як правило, їжджу працювати в Рованіємі (столиця Лапландії) на 6-тижневі зміни. Фіни так довго не працюють, вони роблять одне повне коло на Данію, потім їдуть вантажитися десь на Півночі і міняються, на місяць у них виходить десь 20-23 робочих дні, як у нас у Радянському Союзі. А мені як заробітчанину немає сенсу працювати менше 6-ти тижнів — аж надто далеко їздити з Пітера на роботу — 900 верст як-не-як.
Комусь здасться, що півтора місяця відсутності вдома — занадто довгий термін. Але мій досвід і спостереження мені підказують, що на російській машині водій за два місяці вдома два тижні провести все одно не зможе. А якщо зможе, то нічого заробить.
Чи люблю я свою роботу? З одного боку, 20 років за бубликом можуть убити будь-які добрі почуття до неї. А з іншого, від своєї професії, як мені здається, треба брати максимум і намагатися робити свою справу максимально добре. З любов’ю…
