Запорожець + BMW дорівнює… дрифт: тюнінг ЗАЗ-968

Взагалі-то, цей прийом потребує чималої сміливості: втиснути в оболонку старого бюджетного автомобільчика начинку потужної іномарки намагається багато хто, але ось розумний результат отримують одиниці. Тому на такі проекти наважуються тільки найвідчайдушніші тюнери.

А чому б і не…

А чому б не Запорожець? — подумав Руслан. Що може бути несподіванішим, ніж Запорожець, який дрифтує, «даючи кута» в клубах пилу і гумового гару? Спочатку ідея сподобалася самому автору, потім її схвалили авторитетні колеги. На основі таких вихідних даних і оформилася остаточна концепція проекту: нехай зовні це буде Запорожець, а зсередини — BMW! Ось тільки щодо моделі ЗАЗу знадобилося уточнення. Культовий «горбатий» не годився: занадто короткий багажник — мотор поздовжньо не втиснеш, і занадто мала база — нелегко буде тримати кут під час ковзання в дрифті. Тому як прототип вибрали довший ЗАЗ-968, який незабаром і був куплений.

Теорія індпошиву

Знаєте, чим відрізняється хороший чоловічий кравець від не дуже хорошого? Хороший майстер індпошиву (індивідуального пошиття — якщо хто народився пізніше, ніж це слово стало архаїзмом) вміє пошити клієнту такий піджак, який приховає всі секрети його фігури. Ось і Руслану належало стати хорошим кравцем — адже йому захотілося так перекроїти Запорожець, щоб якомога менше було помітно сховані в ньому чужі агрегати.

Зазвичай, коли хочуть схрестити два автомобілі з несучими кузовами, питання вирішується так. Від автомобіля-донора агрегатів відрізається і викидається верхня частина, яка в кріпленні цих агрегатів не задіяна. Від автомобіля-донора стилю відрізається і викидається його нижня частина, щоб звільнити місце для нижньої частини донора агрегатів. Потім дві половинки, що залишилися, з’єднують.

Дрифт-кар
двигун:
2.0 л, 150 к. с.

Але зрозуміло, що це лише умовний алгоритм — на ділі процес супроводжується масою ускладнень. Наприклад, з одного боку, коли від двох несучих кузовів відсікаються «непотрібні» частини, фрагменти, що залишаються, «потрібні» фрагменти необхідно щонайменше тимчасово зміцнювати, щоб не порушилася їхня геометрія. Тобто вварювати якісь косинки, розтяжки, посилення — та ще й так, щоб вони не заважали з’єднанню двох машин в одне ціле. З іншого боку, схрещують-то зазвичай машини дуже різні, і для перетворення їх на одне ціле доводиться половинку однієї машини «стискати», іншої — «розтягувати». Не в ширину — так у довжину, не в довжину — так у висоту, ну і тому подібне. І відповідно, разом зі шматками кузова стискатися і розтягуватися мають усілякі вали, тяги, дроти, осі та півосі…

Процес цей неймовірно багатогранний, але багатьом таке подобається.

Тут головне — визначитися зі стратегією: де можна витягати, а де не можна, а де і стиснути сильніше можна. Адже крім прагнення зберегти задану стилістику екстер’єру, можна порушити кілька золотих пропорцій автодизайну і спотворити машину до непристойності. І від того, що машина залишиться впізнаваною, вона лише стане ще страшнішою.

Результат очевидний

Здається, автори цього проекту з пропорціями все вгадали правильно. Машина вийшла цілком симпатичною, перетворившись із бюджетного тудору на такий собі зразок cab forward — з розсунутими по кутах кузова колесами і розміщеною по центр біля бази кабіною. Усе це зроблено, щоб узгодити дві головні відмінності між ЗАЗ і BMW — півметрову різницю в колісній базі та інше розташування двигуна. Через більшу базу на запорізькому кузові перенесли назад колісні арки, причому заради історичної достовірності змогли поєднати їх із головною деталлю «вухатого» — вухами повітрозабірників.