Gaznaauto Сайт про автомобили
Досі в жодній країні світу немає нічого подібного. У 70-ті роки в легендарному СКБ Грачова розробили цілий комплекс пошуково-рятувальної техніки, який був здатний вивезти космонавтів з будь-якої точки СРСР, і машини досі на ходу.
Засновник і перший керівник спеціального конструкторського бюро при заводі ЗІЛ Віталій Андрійович Грачов — особистість легендарна. Його СКБ багато років розробляло унікальні всюдиходи, що приходять на допомогу військовим, рятувальникам, геологам. Мабуть, найграндіознішим проектом СКБ ЗІЛ було створення пошуково-рятувального комплексу «Синій птах». «Синій птах» був останнім проектом, реалізованим у СКБ за життя Грачова.
Навіщо був потрібен проєкт?
Перший в історії вихід у відкритий космос, який Леонов здійснив 18 березня, проходив з ускладненнями. Мало того, під час повернення на Землю відмовила автоматика, і Бєляєву нічого не залишалося, як спрямовувати спусковий модуль вручну. У результаті замість звичного казахстанського степу екіпаж приземлився в тайзі під Перм’ю.
Витягнути людей з непролазних нетрів було просто нічим. Виснажені перевантаженнями космонавти були змушені встати на лижі і дві доби жити в лісі, пробираючись глибоким снігом до галявини, з якої їх забрав вертоліт. Після цього випадку Сергій Павлович Корольов і звернувся в СКБ ЗІЛ до Грачова з проханням розробити машину, яка не просто мала б високу прохідність, а проходила б узагалі скрізь, навіть крізь тайгу по двометровому снігу. Звернувся не випадково — у СКБ, починаючи з кінця 1950-х, працювали над доставкою балістичних ракет у будь-яку точку світу. Тепер мета була трохи інша — доставити додому людей, де б вони не опинилися після приземлення з космосу.
Муки вибору
Пошук оптимального рішення зайняв не один рік. Віталій Грачов і його команда вирішували непросте завдання — який всюдихід кращий? Якому типу рушія віддати перевагу: колесу чи гусениці? А може, мотор-колесо на важелі великої довжини? Або щось комбіноване? І якщо шина, то яка — з розвиненими ґрунтозачепами, наднизького тиску, пневмокаток, адже кожна хороша на певному покритті? Або піти за зовсім авантюрним варіантом і застосувати пневмогусеницю — низку ковзанок, з’єднаних еластичним ланцюгом? Чи повинен всюдихід бути амфібією? А можливо, космонавтів буде здатна витягнути тільки машина зі шнекороторами?
На останньому варіанті ми вже зупинялися докладно — у середині 1960-х було розроблено 8-місний шнекороторний снігоболотохід ЗІЛ-4904. У теорії така техніка була здатна забрати з місця посадки екіпаж і навіть потягнути за собою посадковий модуль. Але що робити, коли шнекоротор добереться до твердої поверхні, рухатися якою не вміє? Знову викликати вертоліт? А якщо нельотна погода? Або підганяти величезний причіп, який ще потрібно якось доставити? Подібні схеми виглядали великоваговими, як і сам ЗІЛ-4904. Але ідея застосування «шнека» народилася з іншого драматичного епізоду з космонавтами: одного разу модуль, що спускається, впав у замерзле озеро, пробивши лід, а вихідний люк опинився під водою. Тонка крига, що ламається, становила проблему для будь-якого відомого на той момент всюдихода, і люди ледь не загинули. Тому роботи по «шнеку» в СКБ не зупинялися.
Паралельно розвивалася і тема колісного всюдихода, як найбільш простого, надійного і невибагливого. Саме в ті роки формувалася знаменита грачовська школа конструювання всюдиходів, яка передбачала принципи: мінімальна вага, шини максимально можливого розміру, найбільший дорожній просвіт, система централізованої зміни тиску в шинах, нецентральні колісні редуктори, бортовий блокований привід усіх коліс, передні та задні поворотні колеса, незалежна торсіонна підвіска, герметичні гальма, бензиновий двигун, максимальний динамічний фактор, наднизька стійка швидкість.
На всіх колісних всюдиходах застосовували легку сталеву (пізніше — алюмінієву) раму, широко використовували алюмінієві, магнієві та титанові сплави, а також пластмаси. Поломки на випробуваннях Грачова не засмучували, а тішили — знайдено «точкове» слабке місце, саме його потрібно посилити, не переобтяжуючи всієї конструкції загалом, бо «запас кишеню тягне», як вважав він. Лебідки самовитягування в СКБ не використовували — машина повинна «вміти» витягнути себе сама, а якщо вже застрягла, ніяка лебідка не допоможе. Майже всі всюдиходи СКБ були амфібіями, швидкість на воді у деяких із них перевищувала 15 км/год. Саме грачовці першими у світі придумали нагнітати повітря в агрегати, що опиняються під водою для повної їх герметизації. За кордоном до такого рішення прийдуть тільки десятиліття потому.
Предки «Синього птаха»
Основних колісних схем було дві: 6х6 і 8х8. Восьмиколісники проєктувалися переважно під перевезення важкої артилерії і ракет, а ось більш легкі шестиколісні всюдиходи, які від самого початку також слугували буксиром для гармат, із середини 1960-х отримують новий вектор розвитку — 1966 року у зв’язку з описаним вище «пермським інцидентом» під керівництвом Грачова побудували ПЕУ-1 — пошуково-евакуаційну установку, що являла собою 6-колісний амфібійний всюдихід із легкою сталевою рамою, корпусом зі склопластику, 180-сильним мотором ЗІЛ-375, гідромеханічною коробкою, роздавальною коробкою, бортовими редукторами і незалежною торсіонною підвіскою переднього і заднього мостів. На вантажному майданчику машини було встановлено кран на 3,5 тонни, по воді всюдихід рухався за допомогою водомета.
Машина, яка з легкістю долала двометрові рови, перевершила всі очікування замовника, але через внутрішні суперечності на ЗІЛі в серію так і не пішла. Кажуть, директор заводу П. Д. Бородін не надто шанував Грачова, який мав великі зв’язки в автопромі, армії та уряді. Грачов із легкістю міг попросити металургів створити спеціально для потреб СКБ особливий сплав, домовитися про виготовлення комплектуючих на авіаційному заводі або проведення спільних з авіаторами тестів. У Бородіна, зі свого боку, була посада директора і виробничий план. Тому коли виникло питання про можливість випуску 30 екземплярів ПЕУ-1 для космонавтів і вискочка Грачов прийшов до Бородіна з проханням дати проєкту зелене світло, директор заводу відмовив. Офіційно на ЗІЛі не знайшлося ресурсів під випуск цієї техніки.
ПЕУ-1 було побудовано лише 13 одиниць, а в 1969-му в СКБ створили багатоцільовий армійський плаваючий автомобіль ЗІЛ-132А, побудований на тій самій елементній базі, але з простішою механічною коробкою передач. Та машина, на жаль, взагалі залишилася виготовленою в єдиному екземплярі — до речі, як і ПЕУ-2, що з’явилася в 1970 році. Однак друга спроба створення пошуково-евакуаційної установки вражає донині.
ЗІЛ-5901 ПЕУ-2 використовував агрегати машини ЗІЛ-135Л і мав компоновку, закладену ще 1962 року на всюдиході-вісполині ЗІЛ-Е167. Саме останній факт визначив величезні розміри ПЕУ-2: 11,7 метра завдовжки, 3,3 метра завширшки і 3 метри заввишки. У рух шестиколісна махина приводилася парою 7-літрових 180-сильних двигунів ЗІЛ-375, з кожного з яких момент передавався на колеса лівого або правого бортів.
Величезні колеса мали диски зі склопластику — за задумом конструкторів, машина на високих і легких колесах мала пробиратися по снігу так само, як ходить по цілині на довгих ногах лось. На землі ПЕУ-2 розвивала швидкість до 73 км/год, на воді — до 10 км/год і могла перевезти 10 осіб. У кабіні стояли два опалювачі від ЗІЛ-130, у салоні — чотири від автобуса ЗІЛ-158, а також кондиціонер від лімузина ЗІЛ-114 і дров’яна піч на екстрений випадок, якщо евакуація затягнеться і перейде в зимівлю.
Машина успішно пройшла всілякі випробування, але для будь-якої поїздки дорогами загального користування на ПЕУ-2 був потрібен спеціальний дозвіл ДАІ, а крім того, вона не входила у вантажний відсік військово-транспортного літака. Загалом стало зрозуміло, що така величезна машина за всіх плюсів комфорту, автономності та майже абсолютної всюдихідності для пошуково-рятувальних операцій не дуже годиться. А що якщо замість одного великого всюдихода використовувати два менших?
Зліт і падіння
У листопаді 1972 року в СКБ побудували всюдихід, який тепер вважають першим прототипом «Синього птаха» — ЗІЛ-49042. Прототип мав один 6-літровий мотор V8 потужністю 150 к.с. від ЗІЛ-130, корпус зі склопластику і максимально полегшену конструкцію шасі (споряджена маса становила всього 6 415 кг, вантажопідйомність — 2 000 кг), а за габаритами підходив для авіаперевезень. Рульовий механізм із двома гідропідсилювачами повертав передні і задні колеса, що мали торсіонну незалежну підвіску. Обігрів відсіків (3-місцевої кабіни і 8-місного салону) вівся трьома обігрівачами, були ємності для їжі і води на три доби, система пожежогасіння і навіть малогабаритний телевізор «Юність». По воді машина рухалася за допомогою водомета, розвиваючи швидкість 9 км/год. Швидкість на суші становила 80 км/год.
А в травні-червні 1975 року було створено перші екземпляри машини, яка увійде до складу комплексу «Синій птах». Машину одразу проєктували у двох варіантах — вантажному ЗІЛ-4906 (випробувачі називали його «Кран») і пасажирському ЗІЛ-49061 («Салон»). Другий варіант вміщував 4 осіб у кабіні, мав 4 сидіння і 3 пари носилок у салоні, адже саме 3 людини було в екіпажах кораблів «Восток» і «Союз». Пасажирський відсік був оснащений медичним обладнанням, відсіками для провіанту, модернізованою кліматичною установкою і міг забезпечити повністю автономне перебування людей протягом 3 діб.
Для машин ЗІЛ-4906/49061 використовували перевірений 150-сильний двигун ЗІЛ-130, але не конвеєрного складання — деталі підбирали селекційним методом із найкращих заготовок і виливків, а багато чого просто виготовляли вручну. Замість автоматичної коробки, що використовувалася на першій ПЕУ, тут застосували більш надійну і просту «механіку». Роздавальну коробку з міжбортовим диференціалом об’єднано в один корпус із демультиплікатором, що відповідає за знижений ряд, у сумі у «Синього птаха» 10 передач.
Усі три осі отримали незалежну торсіонну підвіску (на попередніх ПЕУ — тільки крайні), а гальмівні механізми стали дисковими (раніше застосовували барабани); завдяки колісним редукторам вдалося отримати просто величезний кліренс — 590 мм. Керовані колеса — передні і задні, причому гідрооб’ємний рульовий механізм забезпечує запізнювання повороту задніх коліс і автоматичну корекцію цього запізнювання для поліпшення керованості. Тиск у шинах регулюється з місця водія. Для руху по воді замість водомета застосували пару гребних гвинтів із надійним приводом від «роздатки». На плаву машина розвиває 8 км/год, на землі — до 75 км/год. Максимальна витрата бензину становить 75 л/100 км, а зберігається паливо у двох баках по 260 літрів кожен.
В основі колісних всюдиходів комплексу «Синій птах» — рама з алюмінієвих профілів, на яку встановлено склопластиковий корпус. Технічне завдання передбачало можливість перекидання машин на літаках Іл-76 і Ан-12 і вертольотах Мі-6 і Мі-26. На догоду цьому конструктори не тільки «вписали» всюдихід у максимально компактні габарити (9250х2480х2537 мм), а й зробили знімним засклений ковпак кабіни. А ось задній звис порівняно з прототипом виріс — це дало змогу збільшити пасажирський відсік у ЗІЛ-49061 і нормально розмістити двобалочну стрілу маніпулятора на вантажному майданчику ЗІЛ-4906. У фінальній конфігурації машини вийшли важчими за прототипи (споряджена маса 8 310 кг), але за сукупністю якостей були вершиною еволюції всіх подібних всюдиходів.
Ця техніка давала змогу спокійно рухатися по глибокому снігу, болотах, пісках, долати широкі рови і майже виключала умови, за яких можна застрягти. Але все ж абсолютної прохідності забезпечити не могла. Саме час поставити запитання: а навіщо потрібен був вантажний варіант такого всюдихода? Така машина могла потягнути спусковий модуль із місця посадки, але головним її призначенням було не це — вантажний всюдихід перевозив компактний шнекоротор!
Якщо можливості колісних всюдиходів виявлялися вичерпаними, фінальний відрізок шляху до екіпажу, що приземлився, випадав на долю шнекороторного снігоболотохода. До кінця 1970-х у СКБ Грачова був великий досвід побудови цих унікальних машин. Як і у випадку з колісними пошуковими всюдиходами, конструктори відмовилися від гігантоманії і замість величезного і складного для транспортування шнекохода ЗІЛ-4904, про який ми говорили минулого разу, створили його зменшену копію — ЗІЛ-2906 (після модернізації — ЗІЛ-29061).
ЗІЛ-29061 мав шнекороторні (як ще кажуть, «роторно-гвинтові») рушії, які приводилися в обертання за допомогою пари двигунів ВАЗ потужністю 70 к.с. кожен через дві основні коробки передач, пов’язані з двома допоміжними КПП і бортовими редукторами через дві карданні передачі. Керуючи обертанням гвинтів-шнеків, водій міг змусити машину рухатися в будь-якому напрямку — вперед, назад, убік, повертати по дузі або розвертатися на місці. Гвинти-шнеки були зроблені з найміцнішого і легкого алюмінієвого сплаву, алюмінієвим був і корпус, в якому розміщувалися агрегати. Борти і кабіна — зі склопластику. ЗІЛ-29061 міг долати 30-відсоткові підйоми, засипані метровим снігом, переміщатися зарослими озерами, болотами і непролазними лісовими буреломами. Міг розвинути швидкість близько 25 км/год і мав запас ходу на 4 години. Тобто, наприклад, по снігу міг подолати близько 100 кілометрів.
Таким чином, було створено «Комплекс-490», до якого увійшли три машини — пара маневрених колісних всюдиходів і легкий «шнек». Усі три одиниці комплексу були оснащені новітнім радіолокаційним обладнанням і могли здійснювати постійний зв’язок між собою, наземною базою, транспортним літаком і екіпажем, що приземлився. Комплекс забезпечував стовідсоткове виявлення місця посадки і давав змогу дістатися до нього, де б воно не знаходилося. А свою назву «Синій птах» комплекс отримав через те, що всі всюдиходи в СКБ Грачова фарбували в яскраві кольори, щоб їх краще було видно на місцевості. Для «Комплексу-490» вибрали синій, ну а «птах» у назві з’явився, очевидно, через небесно-космічну тематику.
1981 року машини «Синьої птиці» надійшли на озброєння Єдиної державної авіаційної пошуково-рятувальної служби ЄДАСПАС СРСР, але Грачов до цього моменту, на жаль, не дожив. За деякими свідченнями, 1978 року під час чергової планерки він зафарбував олівцем на календарі останній тиждень грудня і після невеликої паузи пояснив: «Далі будете працювати без мене». Віталій Андрійович Грачов, людина, яка вміла розрахувати все, помер 26 грудня 1978 року у своїй московській квартирі у віці 75 років. Протягом наступних десяти років, до розвалу Союзу, СКБ встигло виготовити 12 «кранів», 14 «салонів» і 5 компактних шнекоходів.
Цікаво, що мета, заради якої створювали «Синього птаха», згодом, за великим рахунком, перестала існувати: автоматика космічних кораблів стала надійнішою, «приціл» модулів, що спускаються, точнішим, і за прямим призначенням «Комплекс-490» максимуму своїх можливостей так жодного разу і не показав. Проте ці машини виявилися відмінно пристосованими для більш «приземлених» завдань — їх задіють у рятувальних операціях, нафтовидобутку, сільському господарстві, риболовецькому промислі.
Що тепер?
За даними московського Військово-технічного музею, фотографії з якого представлено в цій публікації, машини комплексу «Синій птах» застосовували в аеромобільному загоні «Центроспас», на нафтопроводах державної компанії «Транснефть» і у військах МНС. Кажуть, що більша частина тієї техніки, зробленої ще в СРСР, досі на ходу. Ну а що ж стало з легендарним СКБ Грачова, після того як розпався Союз, а ЗІЛ так і не зміг пристосуватися до нових умов і до цього моменту фактично зупинив діяльність?
На щастя, унікальне конструкторське бюро і виробництво спеціальних всюдиходів вдалося врятувати. У 1992 році СКБ було перетворено на компанію ВАТ «Всюдихід ГВА»; літери в назві позначають ініціали засновника бюро. Компанія зайнялася виробництвом всюдиходів з колісними схемами 4х4 і 6х6 на шасі ЗІЛ, в основному використовуючи напрацювання, зроблені ще в грачовську епоху. При цьому і колісні всюдиходи «Синьої птиці», і шнекороторні снігоболотоходи увійшли в новий модельний ряд! Їх частково модернізували — наприклад, крім бензинових почали ставити дизельні мотори. Грачов би цього, звісно, не схвалив (велика питома маса, складнощі холодного пуску, більш громіздка трансмісія), але новий час (і нові замовники) диктували свої умови. Головне, що «Синій птах» залишився живим!
Судячи з останніх даних, які ми знайшли в Мережі, компанія продовжує існувати донині, а продукція користується попитом — окремі джерела стверджують, що зараз ці всюдиходи знаходять застосування в Космічних військах РФ і МНС. На жаль, нам не вдалося зв’язатися з представниками компанії, щоб з’ясувати, скільки екземплярів «Синього птаха» було побудовано за пострадянської епохи. Якщо раптом хто-небудь із колективу «Всюдихід ГВА» читає цей матеріал, будемо вдячні за коментарі по темі. У будь-якому разі такі машини — штучна продукція, на вулиці їх запросто не побачиш. Однак сам факт того, що цю унікальну інженерну спадщину було збережено, не може не радувати.
Читайте також:
Поділитися: 19 0 0 0 Підпишіться на нас у Яндекс Дзен
Додати коментар
Для коментування вам необхідно авторизуватися
Увійти
Коментар відправлено
4 коментарі
10.12.2014 19:36
Іван Казарський
Відмінна стаття! Дякую!
18.06.2015 08:12
Петро Хорошев
Слава Богу, що зберегли спадщину. Царство Небесне творцеві.
17.12.2016 10:06
id312862942
Нема більше ВАТ «ВЕЗДЕХОД — ГВА»: Припинило діяльність (припинення діяльності юридичної особи у зв’язку з виключенням з ЄДРЮО на підставі п.2 ст.21.1 федерального закону від 08.08.2001 №129-ФЗ) — 06.06.2016. Схоже нинішня криза доканала.
